Тернами до Назі

[mishadoff]

Покинув свій дім шість років назад,
"йому смерть" глузливі гули.
Але дощ, грім та жорстока гроза
зупинити тебе не змогли.
Ти забув про свій страх і прорвався крізь дим
обминаючи попіл й хрести, думав
краще вмерти гордим і молодим,
ніж в моральному рабстві рости.
Довго блукав нічними лісами,
ледь не пішов в забуття.
Лісами, гаями, полями, віками,
ти втратив жагу до життя.
Серце твоє на шматки розривало,
вогонь пожирав твою плоть.
Співало, стогнало, й до болі стискало,
а ти лиш кричав: "не відходь!"
Залиш усіх, що біжать до тебе.
Забудь усіх, що грозились війною.
Лети до світла, лети до неба
навіть якщо постане перед тобою
тернистий шлях, сонця край.
Іди, не спиняйся, у вічне Назі.
Потрапиш тоді у місто-рай, потрапиш...
В світ своїх фантазій.