Хождєніє по мукам
Вирішили ми тут змотатися на Захід. Маю на увазі нашу homeland, звісно. Першим був Кам'янець-Подільський, потім Хотин, Чернівці, і нарешті Буковель. Знаєте, всьо норм там, все, як завжди, міста кльові, в буковелі тоже все супер.
Но блін дороги же, дороги! Це ж просто ад, який перекреслює усі приємні враження. Пацани, ви собі не уявляєте. В них там не те, що діри, і навіть не ДІРИ, навіть не ДІРИЩА. Їх там просто немає. Ось так.
Якихось 350 км до Кам'янця ми долали на шість годин, а з Яремчі на окружну Львова ми виїжджали п'ять довгих годин, сповнених болі і страждання. Менше з тим, на новій дорозі Львів-Київ теж були урвища, які ніхто і не думає ремонтувати.
Як людина, яку вперше в житті поставили на сноуборд, в період повернення додому я відчувала нестримну і нестерпну лють крепатури, що розгулялася по всьому тілу. Більше того, я падала. І падала більше, аніж каталася. Моя спина і так передавала привіт, а тут ще й дороги.
Коротше ходжу вже третій день сварюся, і тут читаю:
У жахливому стані українських доріг винні хробаки
О ПРАБЛЄМАХ БАРЬБИ С ЛЬОХКАЙ НАРКОМАНІЄЙ В МІНІСТЄРСТВАХ УКРАІНИ
Но блін дороги же, дороги! Це ж просто ад, який перекреслює усі приємні враження. Пацани, ви собі не уявляєте. В них там не те, що діри, і навіть не ДІРИ, навіть не ДІРИЩА. Їх там просто немає. Ось так.
Якихось 350 км до Кам'янця ми долали на шість годин, а з Яремчі на окружну Львова ми виїжджали п'ять довгих годин, сповнених болі і страждання. Менше з тим, на новій дорозі Львів-Київ теж були урвища, які ніхто і не думає ремонтувати.
Як людина, яку вперше в житті поставили на сноуборд, в період повернення додому я відчувала нестримну і нестерпну лють крепатури, що розгулялася по всьому тілу. Більше того, я падала. І падала більше, аніж каталася. Моя спина і так передавала привіт, а тут ще й дороги.
Коротше ходжу вже третій день сварюся, і тут читаю:
У жахливому стані українських доріг винні хробаки
О ПРАБЛЄМАХ БАРЬБИ С ЛЬОХКАЙ НАРКОМАНІЄЙ В МІНІСТЄРСТВАХ УКРАІНИ