2oI7
Неочікувано крутий рік) Я маю на увазі, що найкрутіші події цього року були неочікуваними. А загалом усе, як завжди, добре)
Концерти
Першою несподіванкою цього року для мене став березневий виступ Sophie Ellis-Bextor у Києві. Несподіванкою хоча б тому, що фанат із мене ще той. Але скільки там років тому вийшов легендарний «Groovejet»? Ну от уже стільки часу її музика завжди була десь поруч. А тепер ось і концерт, тож чому б і ні...) І це було хороше рішення. Давні хіти або взагалі музика, яку любив слухати колись давно - це завжди щось особливе.
У квітні думав піти на God Is an Astronaut і Deep Forest, але якраз тими тижнями сильно застудився, тож у підсумку мені було зовсім не до того.
Зате потім добрі люди повідомили мене, що в червні на фестивалі Open'er 2017 у Польщі виступлять самі Radiohead (!). Того ж дня я взяв квиток, ну а далі, як то кажуть, - справа техніки) Чи варто казати, що цей концерт для мене став найкрутішим за... за весь час? Так, напевно, за весь. Ось на цю подію я вже точно чекав давно - рівно 10 років, із 2007-го, коли вперше їх почув. Щоправда, поїхавши на той фестиваль до Польщі, я якраз проґавив у Києві Kasabian і Röyksopp, але, блін, для мене краще вже так, ніж навпаки))
У липні вдруге сходив на Depeche Mode у Києві. Після Radiohead мене, звісно, важко було чимось пройняти, але слід визнати, що їхнє шоу на НСК було гарне.
А ще в липні до України вдруге завітали Crystal Castles. Минулого разу я їздив подивитись на них на ЗахідФест-2016, тепер же це був концерт у клубі. Мав змогу побачити всі вихідки нової солістки з другого-третього ряду... і це була жесть)))
У серпні я потрапив на виступ Rude Jokes - київського texabilly-гурту, який зібрав один наш давній приятель. Причому настільки давній, що особисто я з ним не бачився ще з 2008-го %) По суті, познайомились удруге.
Останнім несподіваним концертом 2017-го став Brazzaville. Да, і тут чергова весела історія про те, як я колись переслухав усю їхню дискографію, потім зовсім забув про них на 8 (!) років, а тепер побачив афішу і... чому б і ні?) Знову ж, задоволений концертом і приємними спогадами, які він навіяв.
Ах да, ще у травні я вперше побував на київському RadioDay. Але якось не вразило.
Ну і ще протягом року було кілька класних виступів усяких кавер-гуртів (їх зараз багато розвелось, причому хороших) у різних пабах, але назви я так і не згадаю.
Поїздки
Мої мандри цього року почались у січні з візиту на Тернопільщину (Гусятин) в гості до друга, який тривалий час навчався та працював у Києві, а тоді повернувся додому. Не бачились ми роки 3. В тих місцях я був уперше, друг влаштував мені теплий прийом удома, а заодне ми прогулялися засніженими схилами біля містечка, подивились на Збруч. Природа там дуже гарна, і варто навідатись туди ще влітку. Може, якраз цього літа.
Потім у лютому я нарешті оформив собі новий біометричний закордонний паспорт замість звичайного. Тоді я ще був узагалі без дупля, настане колись для нас безвіз чи ні, але біометрику собі оформити збирався вже давним-давно. Ну бо все одно рано чи пізно на неї мають перейти, як це і зробили на заході, і з нею в будь-якому випадку має бути зручніше в подорожах.
І на травневі свята я вже скористався цим новим паспортом, отримавши свою першу (і, сподіваюсь, останню) в житті шенгенську візу й вирушивши разом зі StudTravel у 8-денний прибалтійсько-скандинавський круїз. І це було вау. От я ніколи не мріяв про Париж, Італію, Грецію, Амстердам чи Відень, але Скандинавія та Прибалтика завжди якось приваблювали і манили до себе. Ну і нарешті це сталось. Рига, Таллінн, Гельсінкі, Стокгольм. У кожному з міст ми провели по дню, а потім іще й по другому разу заїхали в Гельсінкі, Стокгольм і Ригу (а звідти навіть зганяли на півдня до Юрмали). По Прибалтиці їздили автобусом і ночували в готелях, а до/зі Скандинавії добирались нічними поромами. В результаті я ще й відкрив для себе морські подорожі, і це було теж несподівано круто. Такі дивні відчуття, коли знаходишся на кораблі просто посеред моря, десь незрозуміло-де. Мені чомусь відразу згадались фантастичні фільми та книжки про подорожі в космосі (хоча логічно, адже це я завжди любив, а твори про морські пригоди мене ніколи не цікавили). Я вже мовчу про давно омріяний мною Стокгольм, про їхнє легендарне метро, про музей гурту ABBA, а ще про Гельсінкі (про які майже нічого не знав, але куди тепер хочеться повернутись) і Суоменлінну, про затишні Ригу і Таллінн із їхнім середньовічним колоритом, про майже безлюдне узбережжя в травневій Юрмалі, про Балтійське море, яке в цій подорожі було всюди, з усіх можливих ракурсів. Ну і ще однією приємною несподіванкою стали нові знайомства в поїздці. З компанією, яка утворилась під час прогулянок містами, ми тепер регулярно збираємось у Києві. Да, і це ще й була перша моя мандрівка не самостійно / з друзями, а саме з турфірмою. І мушу визнати, що організація подорожі була чудова. Не очікував, що аж настільки все буде продумано, що навіть придертись нема до чого))
А далі в червні вже вступив у дію омріяний безвіз, що стало черговою класною несподіванкою року... якою я відразу ж і скористався, бо саме в кінці червня був той виступ Radiohead на Open'er-2017 біля Ґдині. Проте, само собою, вперше їдучи до Польщі (нарешті! Мову вчив іще з 2004-го року, а в країні так ні разу й не побував) я не міг обмежитись візитом лише на фестиваль, а влаштував собі 8-денний переїзд різними містами. Це був Перемишль, Ґдиня, Ґданськ, Варшава і Краків. У останньому я тусувався 3 дні, і ось цього реально було достатньо (як і одного дня на Перемишль). У інших же містах була постійна біганина туди-сюди, і я в підсумку мало що толком-то і побачив. Отак воно буває, коли намагаєшся встигнути все за короткий час. Зате в Кракові я вперше за пару років покатався містом на велосипеді, ну і взагалі: навіть за тиждень стає ясно, що в Польщі гарно (особливо мене вразила Варшавська політехніка), затишно і всі діла. Єдине, що Польща якось у нас дуже вже переоцінена порівняно з Україною. Насправді, наприклад, у Києві та Львові зараз по суті не гірше, ніж у Варшаві та Кракові, а дещо навіть і краще. Ну то вже таке.
А в листопаді ми з foxy_fox іще з’їздили до Львова (вкотре я там уже був, уп’ятнадцяте?..), цього разу - аби побачитися зі spadar_bielarus і seannea, які вертались до Білорусі після поїздки центральною Європою, а заодне - і з anduty_walkman, який приїхав із Мінська просто потусити з нами %)
І, здається, все. Загалом цього року я перетнув позначку в 100 відвіданих населених пунктів, і... якось трохи згас мій запал щодо мандрів) Ну тобто, якщо в подорожі є якась конкретна мета чи задум (або принаймні особлива компанія) - це одне, а якщо просто їхати, аби побачити 100-й вокзал і 200-й костел... До пори до часу це саме по собі цікаво, але в певний момент може набриднути і стати одноманітним навіть це. Коротше, в будь-якій діяльності мають бути якісь перерви, ну і усвідомлення того, щó взагалі робиш і навіщо. Інакше будь-що може втомити і перестати приносити задоволення. Такие дела.
Зустрічі
Було також багато класних прогулянок Києвом і неочікувано багато зустрічей/спілкувань із людьми, з якими не бачились по кілька років. Отже, крім того, про що вже було сказано вище...
На початку січня я якось знайшов у соцмережах давню знайому з Китаю. Колись у часи її навчання в Києві (КНЛУ) я проводив їй екскурсію містом. У результаті тепер ми обмінялись справжніми паперовими листівками звичайною поштою)
А в лютому я вперше за кілька років побачився з приятелем, який то їздив до Індії, то деякий час жив у Львові, а тепер ось мешкає в Києві та ходить до кришнаїтського храму. Власне, туди він мене і запросив. Там я побував уперше, і це теж був яскравий і позитивний досвід.
На початку весни до нас пару разів традиційно приїжджали ті ж таки вищезгадані білоруси. Ще прогулянки Києвом, більше прогулянок Києвом, уруру. Забрались разом із ними навіть у музей Чорнобиля на Подолі.
У квітні вперше побував на легендарному київському цвинтарі підйомних кранів (про який колись іще в 2007-му нам розповідала jaromantuka), але там, схоже, вже нічого цікавого толком і не лишилось. Надто довго збирався))) Що ще смішніше: виявилось, що сама jaromantuka там не була взагалі) Просто чула колись, що є таке цікаве місце, і переповіла нам.
Під час подорожі до Скандинавії раптом виявилось, що ми їдемо одним автобусом із swalllage_kits, якого opanaz запрошував на Літклуб колись іще в 2007-му.
А в поїздці до Польщі я на день зупинявся в yourdarlingkate у Варшаві. Знову ж: не бачились кілька років, бо вона то працювала у Швеції, то в Польщі, і тепер ось аж у Варшаві біля PKiN ми нарешті зустрілись.
У серпні приїжджала однокласниця, яка ще з 90-х живе в Сан-Франциско, і тепер з’являється в Україні раз на кілька років.
А у вересні я нарешті вперше проїхав на велосипеді через Дніпро (по Московському мосту). Да, це дивно і смішно, але востаннє я активно (тобто не раз на 3 роки) катався на велосипеді, ще коли мені було 17, а тоді виїжджати за межі свого району було ще якось стрьомно) Ось і виходить, що Віслу я перетнув на велосипеді раніше, ніж Дніпро. Блін, ну буває %)
У жовтні бачились із cru0gen, із яким колись на молодших курсах разом навчались і дуже дружили (да, і це ж саме він мене сподвигнув завести ЖЖ), ну а потім він перейшов на заочку, і пішло-поїхало. До речі, остання організована зустріч одногрупників у нас була в 2013-му. Тоді нас зібралось 15 із 25. А потім якось...
У листопаді до столиці з Сум заїжджав baobabko, який plötzlich виграв конкурс німецькомовної пісні серед іноземців і був запрошений виступити на фестивалі в Берліні, а в Києві оформляв документи.
На початку грудня ми з друзями побували в музеї Шолом-Алейхема. Було доволі цікаво.
А наприкінці грудня до Києва з Білорусі приїжджала neba_z_saboju. Вона в Києві вже бувала не менше, ніж я у Львові, але все ж щось нове в місті ми таки побачили. Та завжди можна щось цікаве знайти, було би бажання)
Ну і ще купа випадкових зустрічей із давніми знайомими на вулицях чи в метро, які вже й не згадати.
Викладацька робота
У лютому випустились із магістратури студенти, яких я навчав, коли щойно прийшов працювати до університету в 2013-му. Багато з ким було дуже шкода прощатись, але що ж, треба рухатись далі.
І буквально кілька днів ми побули з цими випускниками в тому самому статусі - магістрами, а тоді нам із колегою вручили дипломи кандидатів наук. Але чесно, єдиний відчутний плюс від того диплому - це те, що тебе перестають усі допитувати: «Коли ти вже нарешті захистишся?» Тобто сама по собі наукова робота - це цікаво і круто, але диплом як такий, на жаль, у нас давно знецінився, як і все інше. Взагалі побачивши зсередини весь цей процес із підготовкою та проведенням захистів, я вже ці всі ступені всерйоз не сприймаю. Ну а сама біганина з оформленням документів по захисту мене настільки виснажила, що я взагалі влаштував собі перерву і в 2017-му науковою роботою не займався зовсім.
Зате чим я тепер нарешті зміг спокійно та плідно займатись - то це своєю основною діяльністю, тобто викладацькою. Спершу мені передали обов’язки по рецензуванню першого розділу бакалаврських робіт. І тут до мене дійшло, що студентів треба консультувати не тільки і не стільки по написанню диплому, скільки загалом по підготовці та процедурі захисту, оформленню документів і всіх інших речах, які для викладачів очевидні, а для студентів, які з тим стикаються вперше - звісно, ні разу не зрозумілі. Довелось писати цілий FAQ, аби не відповідати на ті самі питання по 100 разів)))
Ну і багато ще всякого цікавого виявляється, коли починаєш будь-чим займатись, розбиратися в існуючому стані речей, розгрібати це все та думати, яким чином можна щось зробити простіше, зручніше або хоча б зрозуміліше. Крім бакалаврських, я ще став займатись обліком наукових публікацій на кафедрі, оформленням науково-дослідних робіт, а ще почав реорганізовувати та наповнювати сайти кафедри і факультету. Ніби і не дуже викладацька робота, але блін, коли бачиш, у якому воно стані зараз, краще вже сісти і зробити самому, ніж чекати, поки хтось (і, зрештою, хто?) прийде і це все розгребе.
А восени нарешті сталась подія, заради якої я в принципі й збирався тут працювати (тобто відтоді, як узагалі зрозумів, що бути викладачем - це в принципі може бути цікаво, а не нудно чи страшно). Я почав викладати програмування (а саме паралельні обчислення). Тобто не просто приймати лабораторні, як раніше, а повністю вести весь курс: читати власні лекції, шукати до них матеріал, оформляти презентації, розробляти завдання до лабораторних, готувати питання, проводити іспити. При цьому довелося робити це фактично з нуля (20 недоспаних ночей, ага), бо попередні лектори після себе матеріалів майже не лишили. Але воно виявилось навіть на краще, бо я в підсумку вчився паралельно зі студентами. І даючи той матеріал, у якому сам щойно розібрався, я на власному досвіді відразу бачив ті труднощі, з якими стикаються новачки. Оце теж було круто і особисто для мене неочікувано.
Ще мені дали вести курс із веб-дизайну. Це вже не настільки надихає, але в принципі теж річ цікава, а головне - болюча. Бо кожен день на рівні користувача стикаючись у неті з тим, що і як люди клепають... На жаль, навіть деякі досить очевидні речі багатьом треба пояснювати)
Ну а в кінці семестру я взагалі утнув веселу штуку, замість останньої лекції по цих предметах провівши 3-му та 4-му курсам авторську лекцію на тему «Міфи про вищу освіту». Щодо того, якими зазвичай є очікування абітурієнтів / студентів / батьків / суспільства, а якою дуже часто буває реальність, і чому виходять усі ці нестиковки. Ніби теж досить банальні речі розповідав, але... див. вище.
Книжки, фільми, музика, мови та інше
Книжок цього року знов було мало, навіть рекордно мало. І причин на те було дві. По-перше, вже вкотре за роботою доводилось постійно прочитувати та переварювати такі обсяги інформації, що читати ще й у якості відпочинку вже було якось занадто. А по-друге, в певний момент різних власних вражень стало настільки багато, що читати про чиїсь чужі мандри та пригоди теж відпало бажання. Скоріше хотілось, навпаки, виписати та впорядкувати свої враження з поїздок і зустрічей (і це я теж потихеньку робив). Паперових книжок, до речі, я цього року теж купив рекордно мало - всього 2 (попустило, ага), ну і ще 3 мені подарували (^____^).
Зате фільмів стало значно більше, ніж раніше. Передивився багато того, що було давним-давно скачане й чекало своєї черги. А ще з осені ми з foxy_fox почали досить часто ходити до «Кінопанорами» й дивитись там усякий "артхаусний артхаус" («Хожу на ретроспективу шведского кино! // Кроме меня, в зале нет никого...», ага). Тобто переважно сучасне європейське кіно. Ну і не тільки його, зрештою.
Ще були на виставах «Доктор філософії» і «Кармен.tv». Сподобалось, особливо перша)
Музика. Варто почати з того, що цього року я вперше в житті купив собі сенсорний смартфон, і зробив це виключно з однієї причини - Shazam. Оце дійсно магія. Не перестаю захоплюватись цим дивом сучасних технологій. А папка із зашазамленою музикою вже давно перевалила за десяток гігабайт %)
Ще цього року я почав користуватись Telegram... і навіть Instagram %))) Хто б міг подумати. Раніше ніколи не розумів, навіщо всі ці сервіси, якщо є один зручний ВК, але відколи всім типу-як-вимкнули ВК, люди масово мігрували на FB і оце сюди. А оскільки FB я категорично не переварюю (через перевантаженість усім підряд і як наслідок - незручність і повільність), моє спілкування з іншими перейшло в ці 2 засоби. Сам же я лишився у ВК, і підтвердженням тому є абзац вище))
Да, а ще цього року завдяки смартфону я став користуватись офлайн-мапами maps.me, а крім того довідався про таку річ, як power bank, і завдяки цим відкриттям життя стало ще трошки зручнішим.
Мови. Перед поїздкою до Скандинавії трохи підучив шведську (торік уже писав про сайт DuoLingo), і це дало свій ефект: у Стокгольмі я розумів десь половину вивісок і оголошень, і це було круто. Що ж до польської, я все боявся, що після тривалої перерви у практиці мови в мене будуть деякі труднощі. Проте вже за пару днів у Польщі само собою згадалося все. Дійсно пам’ять так і працює. В результаті я ніби знаходився в якійсь паралельній реальності: наче все розумієш, мовного бар’єру нема, але в той же час ти в іншій країні - таке доволі дивне враження. Колись таке вже було в Росії та Білорусі, але пережити подібний глюк у Польщі було вдвічі більш цікаво та приємно %)
...ах да. Аби все не виглядало надто вже райдужно, мушу зазначити, що не раз цього року бувало доволі важко. Причому це було викликано різними чинниками. Бували періоди по 2-3 місяці майже безвилазної роботи, недоспаних ночей, якихось постійних дедлайнів і неочікуваних підводних каменів у нових починаннях. Із цим ніби все ясно. Але з іншого боку, бувало й таке, що, не зумівши розставити пріоритети, я сам себе заганяв і різним т.зв. відпочинком, тобто поїздками, зустрічами, спробами реалізувати побільше якихось власних планів. Ну а в результаті намагань встигнути зробити все, відразу і якісно... підсумок був досить передбачуваним. Після гіперактивного першого півріччя я майже весь липень-серпень буквально провалявся на ліжку без бажання будь-куди йти і будь-що робити. Вже чого-чого, а такого я від себе точно не очікував) Не пам’ятаю, чи взагалі колись було щось подібне. Але нічого, впорались і з цим, воно було навіть на користь. Відпочивши фізично та морально і трохи розібравшись у собі, можна було йти далі.
Та й досить, напевно, про цей 2017-й. Іще раз дякую всім причетним за крутий рік.
...і ніщо не заважає зробити 2018-й іще крутішим)
Концерти
Першою несподіванкою цього року для мене став березневий виступ Sophie Ellis-Bextor у Києві. Несподіванкою хоча б тому, що фанат із мене ще той. Але скільки там років тому вийшов легендарний «Groovejet»? Ну от уже стільки часу її музика завжди була десь поруч. А тепер ось і концерт, тож чому б і ні...) І це було хороше рішення. Давні хіти або взагалі музика, яку любив слухати колись давно - це завжди щось особливе.
У квітні думав піти на God Is an Astronaut і Deep Forest, але якраз тими тижнями сильно застудився, тож у підсумку мені було зовсім не до того.
Зате потім добрі люди повідомили мене, що в червні на фестивалі Open'er 2017 у Польщі виступлять самі Radiohead (!). Того ж дня я взяв квиток, ну а далі, як то кажуть, - справа техніки) Чи варто казати, що цей концерт для мене став найкрутішим за... за весь час? Так, напевно, за весь. Ось на цю подію я вже точно чекав давно - рівно 10 років, із 2007-го, коли вперше їх почув. Щоправда, поїхавши на той фестиваль до Польщі, я якраз проґавив у Києві Kasabian і Röyksopp, але, блін, для мене краще вже так, ніж навпаки))
У липні вдруге сходив на Depeche Mode у Києві. Після Radiohead мене, звісно, важко було чимось пройняти, але слід визнати, що їхнє шоу на НСК було гарне.
А ще в липні до України вдруге завітали Crystal Castles. Минулого разу я їздив подивитись на них на ЗахідФест-2016, тепер же це був концерт у клубі. Мав змогу побачити всі вихідки нової солістки з другого-третього ряду... і це була жесть)))
У серпні я потрапив на виступ Rude Jokes - київського texabilly-гурту, який зібрав один наш давній приятель. Причому настільки давній, що особисто я з ним не бачився ще з 2008-го %) По суті, познайомились удруге.
Останнім несподіваним концертом 2017-го став Brazzaville. Да, і тут чергова весела історія про те, як я колись переслухав усю їхню дискографію, потім зовсім забув про них на 8 (!) років, а тепер побачив афішу і... чому б і ні?) Знову ж, задоволений концертом і приємними спогадами, які він навіяв.
Ах да, ще у травні я вперше побував на київському RadioDay. Але якось не вразило.
Ну і ще протягом року було кілька класних виступів усяких кавер-гуртів (їх зараз багато розвелось, причому хороших) у різних пабах, але назви я так і не згадаю.
Поїздки
Мої мандри цього року почались у січні з візиту на Тернопільщину (Гусятин) в гості до друга, який тривалий час навчався та працював у Києві, а тоді повернувся додому. Не бачились ми роки 3. В тих місцях я був уперше, друг влаштував мені теплий прийом удома, а заодне ми прогулялися засніженими схилами біля містечка, подивились на Збруч. Природа там дуже гарна, і варто навідатись туди ще влітку. Може, якраз цього літа.
Потім у лютому я нарешті оформив собі новий біометричний закордонний паспорт замість звичайного. Тоді я ще був узагалі без дупля, настане колись для нас безвіз чи ні, але біометрику собі оформити збирався вже давним-давно. Ну бо все одно рано чи пізно на неї мають перейти, як це і зробили на заході, і з нею в будь-якому випадку має бути зручніше в подорожах.
І на травневі свята я вже скористався цим новим паспортом, отримавши свою першу (і, сподіваюсь, останню) в житті шенгенську візу й вирушивши разом зі StudTravel у 8-денний прибалтійсько-скандинавський круїз. І це було вау. От я ніколи не мріяв про Париж, Італію, Грецію, Амстердам чи Відень, але Скандинавія та Прибалтика завжди якось приваблювали і манили до себе. Ну і нарешті це сталось. Рига, Таллінн, Гельсінкі, Стокгольм. У кожному з міст ми провели по дню, а потім іще й по другому разу заїхали в Гельсінкі, Стокгольм і Ригу (а звідти навіть зганяли на півдня до Юрмали). По Прибалтиці їздили автобусом і ночували в готелях, а до/зі Скандинавії добирались нічними поромами. В результаті я ще й відкрив для себе морські подорожі, і це було теж несподівано круто. Такі дивні відчуття, коли знаходишся на кораблі просто посеред моря, десь незрозуміло-де. Мені чомусь відразу згадались фантастичні фільми та книжки про подорожі в космосі (хоча логічно, адже це я завжди любив, а твори про морські пригоди мене ніколи не цікавили). Я вже мовчу про давно омріяний мною Стокгольм, про їхнє легендарне метро, про музей гурту ABBA, а ще про Гельсінкі (про які майже нічого не знав, але куди тепер хочеться повернутись) і Суоменлінну, про затишні Ригу і Таллінн із їхнім середньовічним колоритом, про майже безлюдне узбережжя в травневій Юрмалі, про Балтійське море, яке в цій подорожі було всюди, з усіх можливих ракурсів. Ну і ще однією приємною несподіванкою стали нові знайомства в поїздці. З компанією, яка утворилась під час прогулянок містами, ми тепер регулярно збираємось у Києві. Да, і це ще й була перша моя мандрівка не самостійно / з друзями, а саме з турфірмою. І мушу визнати, що організація подорожі була чудова. Не очікував, що аж настільки все буде продумано, що навіть придертись нема до чого))
А далі в червні вже вступив у дію омріяний безвіз, що стало черговою класною несподіванкою року... якою я відразу ж і скористався, бо саме в кінці червня був той виступ Radiohead на Open'er-2017 біля Ґдині. Проте, само собою, вперше їдучи до Польщі (нарешті! Мову вчив іще з 2004-го року, а в країні так ні разу й не побував) я не міг обмежитись візитом лише на фестиваль, а влаштував собі 8-денний переїзд різними містами. Це був Перемишль, Ґдиня, Ґданськ, Варшава і Краків. У останньому я тусувався 3 дні, і ось цього реально було достатньо (як і одного дня на Перемишль). У інших же містах була постійна біганина туди-сюди, і я в підсумку мало що толком-то і побачив. Отак воно буває, коли намагаєшся встигнути все за короткий час. Зате в Кракові я вперше за пару років покатався містом на велосипеді, ну і взагалі: навіть за тиждень стає ясно, що в Польщі гарно (особливо мене вразила Варшавська політехніка), затишно і всі діла. Єдине, що Польща якось у нас дуже вже переоцінена порівняно з Україною. Насправді, наприклад, у Києві та Львові зараз по суті не гірше, ніж у Варшаві та Кракові, а дещо навіть і краще. Ну то вже таке.
А в листопаді ми з foxy_fox іще з’їздили до Львова (вкотре я там уже був, уп’ятнадцяте?..), цього разу - аби побачитися зі spadar_bielarus і seannea, які вертались до Білорусі після поїздки центральною Європою, а заодне - і з anduty_walkman, який приїхав із Мінська просто потусити з нами %)
І, здається, все. Загалом цього року я перетнув позначку в 100 відвіданих населених пунктів, і... якось трохи згас мій запал щодо мандрів) Ну тобто, якщо в подорожі є якась конкретна мета чи задум (або принаймні особлива компанія) - це одне, а якщо просто їхати, аби побачити 100-й вокзал і 200-й костел... До пори до часу це саме по собі цікаво, але в певний момент може набриднути і стати одноманітним навіть це. Коротше, в будь-якій діяльності мають бути якісь перерви, ну і усвідомлення того, щó взагалі робиш і навіщо. Інакше будь-що може втомити і перестати приносити задоволення. Такие дела.
Зустрічі
Було також багато класних прогулянок Києвом і неочікувано багато зустрічей/спілкувань із людьми, з якими не бачились по кілька років. Отже, крім того, про що вже було сказано вище...
На початку січня я якось знайшов у соцмережах давню знайому з Китаю. Колись у часи її навчання в Києві (КНЛУ) я проводив їй екскурсію містом. У результаті тепер ми обмінялись справжніми паперовими листівками звичайною поштою)
А в лютому я вперше за кілька років побачився з приятелем, який то їздив до Індії, то деякий час жив у Львові, а тепер ось мешкає в Києві та ходить до кришнаїтського храму. Власне, туди він мене і запросив. Там я побував уперше, і це теж був яскравий і позитивний досвід.
На початку весни до нас пару разів традиційно приїжджали ті ж таки вищезгадані білоруси. Ще прогулянки Києвом, більше прогулянок Києвом, уруру. Забрались разом із ними навіть у музей Чорнобиля на Подолі.
У квітні вперше побував на легендарному київському цвинтарі підйомних кранів (про який колись іще в 2007-му нам розповідала jaromantuka), але там, схоже, вже нічого цікавого толком і не лишилось. Надто довго збирався))) Що ще смішніше: виявилось, що сама jaromantuka там не була взагалі) Просто чула колись, що є таке цікаве місце, і переповіла нам.
Під час подорожі до Скандинавії раптом виявилось, що ми їдемо одним автобусом із swalllage_kits, якого opanaz запрошував на Літклуб колись іще в 2007-му.
А в поїздці до Польщі я на день зупинявся в yourdarlingkate у Варшаві. Знову ж: не бачились кілька років, бо вона то працювала у Швеції, то в Польщі, і тепер ось аж у Варшаві біля PKiN ми нарешті зустрілись.
У серпні приїжджала однокласниця, яка ще з 90-х живе в Сан-Франциско, і тепер з’являється в Україні раз на кілька років.
А у вересні я нарешті вперше проїхав на велосипеді через Дніпро (по Московському мосту). Да, це дивно і смішно, але востаннє я активно (тобто не раз на 3 роки) катався на велосипеді, ще коли мені було 17, а тоді виїжджати за межі свого району було ще якось стрьомно) Ось і виходить, що Віслу я перетнув на велосипеді раніше, ніж Дніпро. Блін, ну буває %)
У жовтні бачились із cru0gen, із яким колись на молодших курсах разом навчались і дуже дружили (да, і це ж саме він мене сподвигнув завести ЖЖ), ну а потім він перейшов на заочку, і пішло-поїхало. До речі, остання організована зустріч одногрупників у нас була в 2013-му. Тоді нас зібралось 15 із 25. А потім якось...
У листопаді до столиці з Сум заїжджав baobabko, який plötzlich виграв конкурс німецькомовної пісні серед іноземців і був запрошений виступити на фестивалі в Берліні, а в Києві оформляв документи.
На початку грудня ми з друзями побували в музеї Шолом-Алейхема. Було доволі цікаво.
А наприкінці грудня до Києва з Білорусі приїжджала neba_z_saboju. Вона в Києві вже бувала не менше, ніж я у Львові, але все ж щось нове в місті ми таки побачили. Та завжди можна щось цікаве знайти, було би бажання)
Ну і ще купа випадкових зустрічей із давніми знайомими на вулицях чи в метро, які вже й не згадати.
Викладацька робота
У лютому випустились із магістратури студенти, яких я навчав, коли щойно прийшов працювати до університету в 2013-му. Багато з ким було дуже шкода прощатись, але що ж, треба рухатись далі.
І буквально кілька днів ми побули з цими випускниками в тому самому статусі - магістрами, а тоді нам із колегою вручили дипломи кандидатів наук. Але чесно, єдиний відчутний плюс від того диплому - це те, що тебе перестають усі допитувати: «Коли ти вже нарешті захистишся?» Тобто сама по собі наукова робота - це цікаво і круто, але диплом як такий, на жаль, у нас давно знецінився, як і все інше. Взагалі побачивши зсередини весь цей процес із підготовкою та проведенням захистів, я вже ці всі ступені всерйоз не сприймаю. Ну а сама біганина з оформленням документів по захисту мене настільки виснажила, що я взагалі влаштував собі перерву і в 2017-му науковою роботою не займався зовсім.
Зате чим я тепер нарешті зміг спокійно та плідно займатись - то це своєю основною діяльністю, тобто викладацькою. Спершу мені передали обов’язки по рецензуванню першого розділу бакалаврських робіт. І тут до мене дійшло, що студентів треба консультувати не тільки і не стільки по написанню диплому, скільки загалом по підготовці та процедурі захисту, оформленню документів і всіх інших речах, які для викладачів очевидні, а для студентів, які з тим стикаються вперше - звісно, ні разу не зрозумілі. Довелось писати цілий FAQ, аби не відповідати на ті самі питання по 100 разів)))
Ну і багато ще всякого цікавого виявляється, коли починаєш будь-чим займатись, розбиратися в існуючому стані речей, розгрібати це все та думати, яким чином можна щось зробити простіше, зручніше або хоча б зрозуміліше. Крім бакалаврських, я ще став займатись обліком наукових публікацій на кафедрі, оформленням науково-дослідних робіт, а ще почав реорганізовувати та наповнювати сайти кафедри і факультету. Ніби і не дуже викладацька робота, але блін, коли бачиш, у якому воно стані зараз, краще вже сісти і зробити самому, ніж чекати, поки хтось (і, зрештою, хто?) прийде і це все розгребе.
А восени нарешті сталась подія, заради якої я в принципі й збирався тут працювати (тобто відтоді, як узагалі зрозумів, що бути викладачем - це в принципі може бути цікаво, а не нудно чи страшно). Я почав викладати програмування (а саме паралельні обчислення). Тобто не просто приймати лабораторні, як раніше, а повністю вести весь курс: читати власні лекції, шукати до них матеріал, оформляти презентації, розробляти завдання до лабораторних, готувати питання, проводити іспити. При цьому довелося робити це фактично з нуля (20 недоспаних ночей, ага), бо попередні лектори після себе матеріалів майже не лишили. Але воно виявилось навіть на краще, бо я в підсумку вчився паралельно зі студентами. І даючи той матеріал, у якому сам щойно розібрався, я на власному досвіді відразу бачив ті труднощі, з якими стикаються новачки. Оце теж було круто і особисто для мене неочікувано.
Ще мені дали вести курс із веб-дизайну. Це вже не настільки надихає, але в принципі теж річ цікава, а головне - болюча. Бо кожен день на рівні користувача стикаючись у неті з тим, що і як люди клепають... На жаль, навіть деякі досить очевидні речі багатьом треба пояснювати)
Ну а в кінці семестру я взагалі утнув веселу штуку, замість останньої лекції по цих предметах провівши 3-му та 4-му курсам авторську лекцію на тему «Міфи про вищу освіту». Щодо того, якими зазвичай є очікування абітурієнтів / студентів / батьків / суспільства, а якою дуже часто буває реальність, і чому виходять усі ці нестиковки. Ніби теж досить банальні речі розповідав, але... див. вище.
Книжки, фільми, музика, мови та інше
Книжок цього року знов було мало, навіть рекордно мало. І причин на те було дві. По-перше, вже вкотре за роботою доводилось постійно прочитувати та переварювати такі обсяги інформації, що читати ще й у якості відпочинку вже було якось занадто. А по-друге, в певний момент різних власних вражень стало настільки багато, що читати про чиїсь чужі мандри та пригоди теж відпало бажання. Скоріше хотілось, навпаки, виписати та впорядкувати свої враження з поїздок і зустрічей (і це я теж потихеньку робив). Паперових книжок, до речі, я цього року теж купив рекордно мало - всього 2 (попустило, ага), ну і ще 3 мені подарували (^____^).
Зате фільмів стало значно більше, ніж раніше. Передивився багато того, що було давним-давно скачане й чекало своєї черги. А ще з осені ми з foxy_fox почали досить часто ходити до «Кінопанорами» й дивитись там усякий "артхаусний артхаус" («Хожу на ретроспективу шведского кино! // Кроме меня, в зале нет никого...», ага). Тобто переважно сучасне європейське кіно. Ну і не тільки його, зрештою.
Ще були на виставах «Доктор філософії» і «Кармен.tv». Сподобалось, особливо перша)
Музика. Варто почати з того, що цього року я вперше в житті купив собі сенсорний смартфон, і зробив це виключно з однієї причини - Shazam. Оце дійсно магія. Не перестаю захоплюватись цим дивом сучасних технологій. А папка із зашазамленою музикою вже давно перевалила за десяток гігабайт %)
Ще цього року я почав користуватись Telegram... і навіть Instagram %))) Хто б міг подумати. Раніше ніколи не розумів, навіщо всі ці сервіси, якщо є один зручний ВК, але відколи всім типу-як-вимкнули ВК, люди масово мігрували на FB і оце сюди. А оскільки FB я категорично не переварюю (через перевантаженість усім підряд і як наслідок - незручність і повільність), моє спілкування з іншими перейшло в ці 2 засоби. Сам же я лишився у ВК, і підтвердженням тому є абзац вище))
Да, а ще цього року завдяки смартфону я став користуватись офлайн-мапами maps.me, а крім того довідався про таку річ, як power bank, і завдяки цим відкриттям життя стало ще трошки зручнішим.
Мови. Перед поїздкою до Скандинавії трохи підучив шведську (торік уже писав про сайт DuoLingo), і це дало свій ефект: у Стокгольмі я розумів десь половину вивісок і оголошень, і це було круто. Що ж до польської, я все боявся, що після тривалої перерви у практиці мови в мене будуть деякі труднощі. Проте вже за пару днів у Польщі само собою згадалося все. Дійсно пам’ять так і працює. В результаті я ніби знаходився в якійсь паралельній реальності: наче все розумієш, мовного бар’єру нема, але в той же час ти в іншій країні - таке доволі дивне враження. Колись таке вже було в Росії та Білорусі, але пережити подібний глюк у Польщі було вдвічі більш цікаво та приємно %)
...ах да. Аби все не виглядало надто вже райдужно, мушу зазначити, що не раз цього року бувало доволі важко. Причому це було викликано різними чинниками. Бували періоди по 2-3 місяці майже безвилазної роботи, недоспаних ночей, якихось постійних дедлайнів і неочікуваних підводних каменів у нових починаннях. Із цим ніби все ясно. Але з іншого боку, бувало й таке, що, не зумівши розставити пріоритети, я сам себе заганяв і різним т.зв. відпочинком, тобто поїздками, зустрічами, спробами реалізувати побільше якихось власних планів. Ну а в результаті намагань встигнути зробити все, відразу і якісно... підсумок був досить передбачуваним. Після гіперактивного першого півріччя я майже весь липень-серпень буквально провалявся на ліжку без бажання будь-куди йти і будь-що робити. Вже чого-чого, а такого я від себе точно не очікував) Не пам’ятаю, чи взагалі колись було щось подібне. Але нічого, впорались і з цим, воно було навіть на користь. Відпочивши фізично та морально і трохи розібравшись у собі, можна було йти далі.
Та й досить, напевно, про цей 2017-й. Іще раз дякую всім причетним за крутий рік.
...і ніщо не заважає зробити 2018-й іще крутішим)