2o13

Jan 03, 2014 18:14

...краще пізно, ніж ніколи %)

Чергові чудові підсумки чергового чудового року :о) Дивлячись на список запланованого на 2013-й, стає сумно, але згадуючи самий рік - навпаки :]

Поїздки. Побував у Радомишлі (вперше), Харкові (втретє), Дніпропетровську (вперше), Кишиневі (вперше). Ніби все. Ах так, Закарпаття (Ужгород, Мукачеве, Берегове) - теж уперше. Дніпропетровськ - місто сурове в усіх сенсах))) Але мені сподобалось) На Закарпатті теж було вельми файно. А в Кишиневі, куди їздив на 4 дні на наукову конференцію, було просто мегакруто. І саме місто дуже гарне й затишне, і конференція виявилась цікавою. Ну а краса румунської мови - це взагалі... ^_^

Окремим пост-скриптумом - мандрівка до Монастирища на Черкащині (де я - о диво! - теж був уперше), куди мене влітку завіз spadar_bielarus, що тоді якраз завітав до України %))) Весело було - не те слово %)))

Не можу також оминути увагою легендарні літні черги за закордонними паспортами, в результаті чого я свій документ отримав за 3 дні до потяга. Натомість черги до РВК за військовим квитком мої нерви вже не витримали, і після десь 5 візитів і 3 написаних заяв я на це діло плюнув. Першу заяву навіть не стали розглядати через зайнятість під час весняного призову (хоча в чергу мене спершу відправили, і я її відстояв), наступну загубили, а в останній раз нарешті призначили мені прийом, але якраз на той тиждень, коли я був за кордоном. Як до 25, то щороку видзвонювали: «А Вас часом не відрахували? А ще одну довідку принесіть із університету, щоби ми були певні. Терміново», - а як у 25 сам прийшов, то їм не до мене. Дійсно: що з мене взяти тепер? До війська не забереш, штрафу не стягнеш, бо прийшов вчасно, у термін. Ну не хочуть - не треба. Ще за ними бігати? Закінчився призовний вік - і слава Богу :-P

Гори. Традиційний (третій) літній похід. Цього разу вперше сам повів групу. Ну, як "групу": на словах, як завжди, хотіло йти багато, а в підсумку до гір нас дійшло лише п’ятеро. Але повернулось теж п’ятеро, що не може не тішити. Ходили в центральні Ґорґани. Планували подолати 4 гори, встигли ж лише на дві - Високу та Ігровець. Хоча як для неповних трьох днів фактичного походу, а особливо з тими "конями", які мочили наші окремі досвідчені туристи, - і це немало. Загалом у горах теж було файно, ну а Мала та Велика Сивулі і далі лишаються у планах на світле майбуття. Окремий привіт веселій компанії з Броварів, яку ми на нашому маршруті зустрічали кілька разів (то обганяючи, то наздоганяючи) і яка нас постійно розважала під час походу :]

Книжки. Багато чого було цікавого. Але ніяк не встигаю читати всього, що мені дарують / позичають. І ще з кільканадцять штук лежить із тих, які сам колись купив, але так досі й не спромігся прочитати. Отак воно буває: спочатку в тебе не вистачає грошей, аби купити всі ті книжки, які хочеш, а потім вистачає, і ти їх купуєш, але читати вже немає часу... Ні, він є, але вже значно менше, ніж тоді, і менше, ніж хотілося б. Детальні книжкові підсумки традиційно будуть улітку.

Навесні склав останній кандмінімум, і в листопаді закінчив аспірантуру. Робота над дисертацією йшла повільно й неохоче - також за браком часу і (особливо) самоорганізованості. В результаті текст толком не дописаний досі, а публікацій (із тих, які зараховуються) є лише одна, ще три чекають на друк, ще одну треба з нуля написати. Ну, невелика біда: не встиг - то не встиг. Змінюєте правила за рік до передзахисту (з 3 публікацій до 5 із обов’язковою однією міжнародною) - то не треба думати, що хтось буде гнатись і дописувати в останній момент звідкись нізвідки дві додаткові статті, аби лише формально все зробити в термін. Ну таке. В мене і без того ще роботи непочатий край, сам винен, що так собі порозставляв пріоритети. Зрештою, я не шкодую, бо кидати всі інші цікаві речі, зосередившись виключно на дисертації, було би прикро :о)

Влітку мене вже остаточно дістала попередня робота (моніторинг теленовин), і з осені я (після понад 3 років роботи) нарешті звідти звільнився. Вийшло дуже вчасно, бо якраз із вересня мене взяли працювати на свою рідну кафедру. Приймаю лабораторні, проводжу практичні. Хто б міг подумати, що викладання - це настільки цікаво й весело %) Ніколи особливо не цікавила професія викладача, але тепер бачу, що це таки "моє", і хочеться цим займатись і далі. Насправді ще трохи залежить, у кого викладаєш. Коли торік мене відправили на педпрактику до економістів-менеджерів, із ними спілкуватись було важче, ніж зараз із "колєгами" - айтішниками. А ще спершу дуже незвично - викладати предмети, які кілька років тому здавав сам))))) Загалом - не знаю, чи багато знань я за цей семестр зміг дати своїм студентам, але що вони мене мегапозитивом забезпечили - то це точно :]

Ах так, мовні клуби. У травні став співзасновником угорськомовного клубу в Києві %) Буває ж таке. Щоправда, нас небагато - поки що таких "фріків" у Києві набралось лише четверо. Зустрічаємось зазвичай щосереди о 19-й на Оболоні в ДрімТауні-1 (докладніше - у групі). Долучайтесь %)))

Кіноклуб працює й надалі, хоч у грудні перегляди тимчасово припинились у зв’язку з революційними подіями ;) Протягом цього часу багатьох наших глядачів можна було частіше побачити на Майдані, ніж колись на кінопоказах. Це не як докір, це навпаки мене дуже тішить :) Врешті-решт, перегляди в нас були лише раз на тиждень, а сюди можна прийти в будь-який день і час, і завжди хоч когось знайомого та зустрінеш. А взагалі - кого я там тільки не бачив за листопад-грудень: і знайомих із усіх можливих спільнот, і колишній Літклуб, і одногрупників, і навіть одного з друзів зі школи %) Але, думаю, з 9-го січня ми все ж повернемось у звичний щочетверговий формат кінопоказів на Подолі, тож приходьте і до нас (-:О

Ну ось і про #Євромайдан наостанок згадали. Подія року. Хто б там що не казав, я собі наразі зробив такі цілком оптимістичні висновки:
1. Білорусько-російський сценарій («одних побили - інші сховались») у нас не проходить. Чим більший тиск, тим більша протидія. Так і має бути.
2. Європейські цінності (не ЄС, а цінності) - це не просто якийсь заклик, а цілком реальні речі, якими мільйони людей уже давно живуть. Хрещатик, за відсутності комунальників чистіший від решти міста за їх присутності - тому доказ. Тобто вся ця аргументація «Нам рано в Європу, ми ще не доросли» - це міф. Це не ми відсталі, це система відстала. Від нас.
3. Нас більше і ми активніші: за понад місяць - жодних масових стихійних зборів за якісь протилежні цінності не помічено. Лише проплачене, звезене і організоване згори, яке зникає в нікуди за півгодини. Про якийсь там поділ країни - теж міф.
4. Народ вийшов за себе, а не за опозицію. Оце взагалі найбільший прорив. Люди і раніше відстоювали в першу чергу свої права, але все одно мені важко уявити в 2004-му, скажімо, гасло «Геть партійні прапори» або кількатисячні мітинги, які організовуються без заклику опозиції, паралельно до вже існуючих мітингів опозиції чи взагалі навмисне і принципово без їх участі. Оце вже схоже на громадянське суспільство. Лишилось зробити наступний крок - самоорганізуватись узагалі без політиків і змусити їх просто виконувати вже сформульовані вимоги людей, а не чекати, поки нас поведуть і скажуть, що робити.
5. Церква з народом, причому одностайно. Включно з УПЦ МП. Вражає і надихає.
Дай Боже...

Всім веселих свят і гарного нового року (-:О

підсумки, ваша румунська очень плоха, харчявиє тіхналогії, мови, ваша угорська очень плоха

Previous post Next post
Up