«Незнайки» з робочої групи
Поділюся деякими враженнями від останнього засідання комісії з найменувань та пам’ятних знаків при КМДА.
Комісія розібрала 34 питання. Вони стосувалися не лише найменувань та перейменувань вулиць або площ, але й назв установ, встановлення монументів і меморіальних дощок.
Всі пункти порядку денного нема сенсу тут переглядати. До речі, деякі з них чомусь повторювали вже розглянуті питання з попередніх засідань, про що я вже писав. Зокрема, знову «ревізували» посмертне право двічі Героя, людини дивовижної звитяги Василя Петрова на монумент у Києві - і знову відклали на невідомо коли.
Відзначу декілька пунктів, які не викликали жодних запитань.
Так, ухвалено перейменувати Північно-Сирецьку вулицю на честь видатного (сказав би без перебільшення - геніального) перекладача й мовознавця Миколи Лукаша.
Біля Національного центру Олександра Довженка, в районі метро «Голосіївська», встановлять скульптурну групу «Мотор» на честь Довженка. (Скільки пам’ятаю, свого часу її намагалися поставити на Хрещатику).
Дитячій музичній школі № 33 буде присвоєно ім’я київського музичного діяча й композитора Володимира Пухальського - засновника нашої консерваторії.
Деякі інші питання супроводжувалися жвавим обговоренням.
Так, народний депутат України Гордієнко С. В. та Київський клуб «Булава» внесли пропозицію про «встановлення пам’ятника Микиті Кожем’яці на перетині вулиць Глибочицької та Смирнова-Ласточкіна у місті Києві» (себто біля місцевості Кожум’яки). На комісії відзначили, по-перше, що в українському фольклорі більш відомий Кирило Кожум’яка; по-друге, що то не історична особа, тому може йтися не про пам’ятник, а про якусь паркову статую (котра взагалі не є в компетенції комісії з найменувань).
Доручення Кабінету Міністрів України та звернення МЗС України стосувалося «встановлення пам’ятника на честь культурного та державного діяча Чорногорії П. Нєгоша на території парку НТУ «КПІ»». Це частина своєрідного бартеру, розпочатого у грудні минулого року (ми вам - Шевченка, ви нам - Нєгоша). Все зрозуміло, крім одного: до чого тут парк КПІ??? Я запропонував поставити пам’ятник на протилежному боці проспекту, в якомусь затишному кутку Пушкінського парку (адже Нєгош був сучасником Пушкіна, шанував його і навіть склав вірша на його пам’ять). Рішення відклали до остаточного визначення місця.
А тепер - щодо низки питань, при голосуванні яких на комісії я залишився в меншості (власне кажучи, «в однині»). Звісно, оскаржувати результати не збираюся, проте не бачу підстав не поділитися у своєму ЖЖ особистими думками з цього приводу.
Тут варто нагадати подробиці процедури діяльності комісії. Питання, що виносяться на її засідання, спершу підлягають розгляду на робочій групі (зазвичай на її зібраннях бувають 3-5 осіб, які попередньо пропонують ухвали комісії, а також представник міської влади, котрий виконує секретарські обов’язки). Повному складові комісії роздають порядок денний із підготовленими пропозиціями робочої групи з кожного питання. Далі простим голосуванням визначається підтримка чи непідтримка того чи іншого пункту, і лише в разі непідтримки голосують альтернативні пропозиції або відкладають на потім.
Члени комісії за багато років звикла до того, що у робочій групі працюють достатньо компетентні та досвідчені особи. Тому її пропозиціям, як правило, довіряють і заради збереження часу швидко за них голосують.
Проте, на жаль, певні думки нинішньої робочої групи особисто в мене викликають здивування. (Я не хотів би тут переходити на особистості й перелічувати імена членів робочої групи: мене зараз турбують не персони, а тенденції. Кому дуже цікаво, може навести довідки про персональний склад комісії у відділі гуманітарних питань Головного управління з питань внутрішньої політики КМДА).
Найбільш, на мій погляд, обурливою та водночас дуже характерною була така ухвала робочої групи:
(п.30.) Звернення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації щодо присвоєння бібліотекам Централізованої бібліотечної системи Оболонського району міста Києва імен видатних діячів, а саме:
- публічній бібліотеці №138 імені української співачки і педагога Зої Гайдай;
- бібліотеці №129 для дітей імені дитячого письменника, киянина Миколи Носова;
- бібліотеці №102 для дітей імені білоруського письменника, автора багатьох творів для дітей Якуба Коласа.
РІШЕННЯ РОБОЧОЇ ГРУПИ: не підтримати пропозицію, рекомендувати Оболонській районній в місті Києві державній адміністрації надати пропозицію щодо присвоєння імен видатних українських письменників.
Щодо цього рішення я міг сказати тільки одне: махровий «совок». Тому що «совкові» ідеологи не звертали увагу на особистість, коли не підтверджувалося її відношення до «революційно-демократичного табору». Так само й тут, лише вектор інший.
Чи дійсно робоча група не знає, що бібліотеки бувають не тільки звичайні, але й мистецькі, що їх комплектують не лише белетристикою, але й літературою з питань культури, аудіозаписами? І які тут можуть бути заперечення проти імені Зої Гайдай?
Чи дійсно робоча група не знає, що називати бібліотеки на честь провідних діячів сусідніх культур - звична в усьому світі практика? Якщо у нас найменують бібліотеку Якуба Коласа, а в Мінську - скажімо, на честь Лесі Українки, кому від цього буде погано?!
Чи дійсно робоча група не знає, що Микола Носов - киянин за народженням, що в Києві та Ірпені проходили його дитинство і юність, що він розповів про цю пору свого життя у чудовій повісті «Тайна на дне колодца», що, нарешті, його знаменитий «Незнайко» уперше з’явився на сторінках київського журналу «Барвінок» - причому не лише російською мовою, але й в українському перекладі?! Чи, може, шановне високоідейне панство з робочої групи стидається того, що наш земляк досі є одним із найулюбленіших дитячих письменників? Що то за безглуздість - відлучати ім’я Носова від дитячої бібліотеки в його рідному місті? (До речі, бібліотеки імені Наталі Забіли та Миколи Трублаїні в Києві вже є, а Богдан Чалий та Всеволод Нестайко, нівроку, живі).
Сумно. Ганебно. І не менш сумно те, що комісія не схотіла навіть замислитися над примітивною безглуздістю подібного підходу. Тільки один з її членів, депутат міськради, запевнив був, що на очолюваній ним комісії з питань культури й туризму кандидатури Зої Гайдай та Миколи Носова неодмінно будуть підтримані... та, побачивши, що залишається у меншості, поспішив підняти руку за ухвалу робочої групи. Отакої.
Втім, одне з рішень робочої групи було відхилено як просто кумедне. Ось воно:
Про вшанування пам’яті Євгена Степановича Березняка. Звернення МГО «Земляцтво Придніпров’я» та ВГО «Поступ жінок - мироносиць» щодо закладання алеї або скверу Дружби імені Героя України, Почесного Громадянина м. Києва і м. Кракова Євгена Березняка, або найменування або перейменування в установленому порядку однієї з вулиць міста Києва на його честь.
РІШЕННЯ РОБОЧОЇ ГРУПИ: не підтримати пропозицію, оскільки не минуло 10 років з дня смерті особи, пам’ять якої увічнюється.
Нехай члени групи не поспішають уславляти прототип легендарного майора Вихоря. Але, друзі, чи чув узагалі хтось, що Євген Березняк помер?! Скільки відомо, 98-річний герой-підпільник ще живий... І робоча група мала б це знати, а не затримувати увагу комісії виявленням такої несподіваної обставини.
Нарешті, ще одне питання. Воно стосувалося перейменування кількох вулиць Леніна, які досі існують у Києві на околицях - колишніх окремих селищах. Одразу зауважу, що не маю жодних заперечень проти необхідності пошуку для них нових назв. Проте уже не раз доводилося підкреслювати: як на мене, дуже сумнівною є зміна у міській топоніміці «ідейних мінусів» на «ідейні плюси» і навпаки. Себто, я проти заміни на карті міста імен «лівих радикалів» на імена «правих радикалів». Адже можна знайти зовсім інші варіанти, як уже у нас було: замість Карла Маркса - архітектор Городецький, замість Дмитра Мануїльського - Платон Майборода, замість Євгенії Бош - Катерина Білокур тощо. Або, ще краще, підшукати втрачені історичні топоніми, притаманні даній місцевості, та відродити їх.
Проте «совковий» підхід якраз передбачає механічну заміну мінусів на плюси. До того ж робоча група змогла скористатися підказкою, яку запропонували їй функціонери ВО «Свобода» та Спілки національно - патріотичних об’єднань громадян «Українська громада Києва».
Ось ухвала комісії у викладі інтернет-ресурсу:
«Свободівці» пропонували замінити названі іменем Леніна чотири вулиці:
у Дарницькому районі, мр-н Бортничі - на вул. сотника Аверкія Гончаренко (український військовик, командир українських частин у бою під Крутами);
у Солом’янському районі, мр-н Жуляни - на вул. отамана Зеленого (Данило Терпило - український революціонер, повстанський отаман. На чолі Дніпровської повстанської дивізії у 1918 році звільняв Київ від більшовиків);
у Деснянському районі, с. Троєщина - на вул. козака Степана Щербака (козак 4-ї Київської дивізії Армії УНР, герой другого Зимового походу. Степан Щербак на пропозицію більшовицького комісара перейти на службу більшовикам відповів від імені всіх козаків відмовою. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.);
у Святошинському районі - на вул. Олекси Алмазіва (український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки).
Комісія підтримала три з чотирьох запропонованих перейменувань за умови, що вул. Леніна в Деснянському районі міста Києва перейменують на вул. Олександра Загродського (військовий діяч часів УНР, генерал-полковник Армії УНР, командир Волинської дивізії, учасник Першого зимового походу, заступник головнокомандувача Армії УНР).
Моя пропозиція докладніше розглянути біографії кожного з кандидатів на увічнення лишилася не почутою. Рішення лягає у протокол із застереженням про «обов’язкове встановлення анотаційних дощок».
То що ж, з приводу, приміром, отамана Зеленого напишемо на анотаційній дошці цитату з Антоненка-Давидовича про появу отаманських загонів у Києві наприкінці 1918 року? «У кожній людині, яка була добре вбрана, в білому комірці, з краваткою, вони бачили пана, ненависного пана, якого треба знищити. Через те почались безпідставні обшуки, а часом і розстріли». Даруйте, чим ці «подвиги» зеленівців кращі за злочинства сумнозвісного Муравйова? Лише тим, що той - «не наш сучий син»?!
Або на анотаційній дошці про Аверкія Гончаренка буде вказано подробицю, яку «забули» заявники й не зуміли пригадати члени робочої групи? Йдеться про те, що він не один рік був старшиною дивізії СС «Галичина». Чи одностайно будуть цьому радіти мешканці вулиці?
Ще раз підкреслю: я не за те, щоб викреслювати з історії радикальних діячів. Але упевнений, що пам’ять про них у нормальному суспільстві слід зберігати у інший спосіб, ніж найменування вулиць. Бо назва вулиці - не просто форма увічнення: вона претендує на місце в особистому просторі тисяч людей різних переконань.
Утім, в будь-якому разі рішення комісії має тільки дорадчу силу. Остаточне слово - за Київрадою та мером.
Наостанок представлю важливу новацію, про яку вперше довелося почути на засіданні комісії. Йдеться про Закон України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій». Його затверджено президентським підписом 24 травня цього року. Трохи заплутане поняття «юридичні особи та об’єкти права власності» насправді має доволі широке тлумачення (стаття 4), а саме: «сквери, бульвари, вулиці, провулки, узвози, проїзди, проспекти, площі, майдани, набережні, мости», «літальні апарати, річкові та морські судна, об’єкти космічної діяльності», а також «об’єднання, з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України, інші військові формування та об’єкти права власності, які за ними закріплені». Географічні назви сюди не входять - вони регулюються іншим чинним законом.
У новому законі є кілька характерних положень, які, очевидно, вплинуть на нову версію положення про комісію з найменувань і пам’ятних знаків. Так, у положенні раніше говорилося, що увічненню підлягають, як правило, особи, від смерті яких минуло не менше 10 років (аби не залежати у цій справі від кон’юнктурних мотивів). Закон такої норми не містить. Сказано тільки, що «ім’я фізичної особи присвоюється лише після її смерті».
Дуже важливий пункт: Не допускається присвоєння імені однієї і тієї самої фізичної особи, ювілейної та святкової дати, назви і дати історичної події двом і більше юридичним особам та/або об’єктам права власності з однорідним видом діяльності (незалежно від підпорядкування) у межах одного села, селища, міста. Зворотної сили цей закон, звичайно, не має, але на майбутнє допоможе запобігти певних перебільшень. Втім, у законі йдеться тільки про назви; пам’ятних дощок і монументів він не зачіпляє.
Водночас процедура внесення пропозицій стосовно перейменувань суттєво ускладнилася. Тепер «імена фізичних осіб, ювілейні та святкові дати, назви і дати історичних подій присвоюються юридичним особам та лише після проведення громадського обговорення та за згодою відповідного трудового колективу». Крім того, до відповідного подання додаються, зокрема, «розрахунки та кошторис витрат, пов'язаних з присвоєнням юридичній особі або об'єкту права власності імені фізичної особи, ювілейної та святкової дати, назви і дати історичної події». Хотілося б сподіватися, що завдяки цьому нарешті зменшиться кількість невиправданих перейменувань наших вулиць і установ, викликаних тією чи іншою кон’юнктурою. До речі, новий закон жодним чином - ані організаційним, ані матеріальним - не заважає повертати «об’єктам права власності» їхні історичні назви, що не пов’язані з прославленням фізичних осіб або святкових дат.