Cold
Знову дуже холодно цього року - тільки кінець вересня, а вже думаю над тим, щоб зимове взуття носити, та й взагалі зимові речі. Відчуття майже ті самі, що й два роки тому - холодна самотність, потреба тримати себе в руках, бути сильною і йти вперед. Тепер, щоправда, не треба так сильно себе змушувати працювати, але так хочеться впасти і нічого не робити, згорнутись і зігрітись, мати часинку розслабитись. У голові постійно кружляє купа думок з приводу що треба зробити, коли, навіщо, як добре, де його взяти.. На себе майже не вистачає часу, хоча й розумію, що більшість всього, що роблю, якщо не все, якраз для мене. Рекурсія якась.
Постійно тремчу від холоду. Боюсь зірватись, як два роки тому, і набрати ті 10 кг, які так довго скидала, знову мати проблеми зі здоров"ям, постійно хворіти, мати болі в спині і в ногах від постійного навчання і overweight'у. Від всього мала дуже нестабільні нерви, постійні внутрішні емоційні зриви, купу нічних сліз, від того - постійні блукання будь-де, аби не в 4х стінах, аби не думати, аби хоч трохи дихати і відчувати себе живою.
Тепер живу на шоколаді і кофеїні. Може від того і постійно тремтять руки. А може від постійної біганини у справах, або думок, які також холодять тіло. Постійно поряд себе тримаю чашку з чаєм, кавою, какао. Інколи - наповнюю свою піченькову коробочку, горнусь у щось тепле з чашкою, сиджу у вухах і довго вдивляюсь у вікна балкону. Дуже дивний осінній настрій.
Останнім часом дуже часто згадуються "колишні". Все більше впевнююсь у тому, що головне моє призначення - бути переходом до справжнього щастя для інших, що мого тут немає і бути не може. І не скоро буде, якщо буде, і не тут. Хто кидав мене - щасливий, кого кинула я - дуже нещасний. Тому кидають мене, а я лишаюсь все тією ж ходячою наївністю і дитячістю. Ззовні - сильна, всередині - як вата. Роблю вигляд, що мені норм, дуже часто так і було, зараз - не знаю. Змінила все, що можна було, роблю більше, аніж треба, в результаті - треба триматись, зціпивши зуби, і працювати ще більше. Ані хвилини відпочинку, тільки працювати.
На цей рік робила собі установку на шальону працю, на наступний рік - така ж праця, сім"я та трохи подорожей, хочу в гори, в Дортмуд та в Амстердам. Хочу батькам купити путівку в Карпати чи в Крим. Хочу подарувати малій щось хороше і дороге на пам"ять. Хочу закінчити своє перетворення повністю, хочу ззовні виглядати так само, як і всередині. Хочу бути взимку теплою, а влітку прохолодною, як то було колись. Егоїстично і нагло хочу, щоб хтось робив мене щасливою, а не я сама себе: купував квіти, водив у кіно, дарував книжки, запрошував на цікаві виставки та концерти, на прогулянки, у незвичні маленькі і великі подорожі з посиденьками у затишних кав"ярнях, на homemade смаколики, на нічні розмови, на просте мовчання, зачаровував життям, показував красиве і незвичне у простому щоденному.
Щось я вимоталась і втомилась вже від всього. Знову бажання "нічого не хочу", закритись, сховатись, втекти. Не хочу на англійську, хочу додому плакати, заспокоїтись, в душ, читати книжку і спати. Хочу ходити з відсутнім поглядом і робити все автоматом, як колись. Повернення Янгола нічого не вирішило, бо він однак відсутній у моєму житті, - все занадто сильно змінилось, я виросла, мені потрібний сильніший, доросліший, кмітливіший. Я знову плутаюсь і не знаю, куди йти і чого хочу. Я водночас занадто велика і занадто маленька. Too big, too little. Все, як два роки тому. Тільки тепер не хочеться пити, не хочеться відволікатись якимись подіями, тепер тільки працювати.
Є три години, щоб змусити себе не прогуляти цю англійську. Спробую, що ж робити..