Південна Чернігівщина.
Линовиця, невеличке село біля Прилук. В основному всі, хто рухається в напрямку Пирятина, чи до траси Київ-Харків, його проїзжають. І дарма, все цікаве - поруч. Ми звикли кудись їхати далеко, щоб щось побачити, але багато чого гарного і незвичайного у нас під носом.
Вежа де-Бальменів
Говорять, що Линовиця - батьківщина нащадків шотландських, грузинських та російських баронетів, князів, та святих. Одним з таких був граф Яків де Бальмен, - друг та ілюстратор ряду творів Т. Г. Шевченка. В 1844 - 1845 рр. сюди приїздив великий Тарас і присвятив своєму товаришу, що загинув у бою, поему «Кавказ».
Тарас Шевченко сподівався на тривалу дружбу із Яковом де Бальменом. Але непощастило. Побратим загинув під час Даргинського походу на Кавказі в складі російського війска. Великий митець пізніше про це дізнався від Закревського, власника Березової Рудки, куди ми скоро поїдемо.
Основне місце відпочинку в Линовиці - це побудований Де-Бальменами парк, який тепер носить ім'я Тараса Григоровича Шевченка. Парк площею близько 17 га. було закладено в першій пол. XVIII ст. на основі природної діброви біля річки Удай, в долині якої були створені три ставки.
Особливою архітектурною окрасою парку була оглядова арка з в'їзними воротами. Гості де Бальменів любили підніматися на вежу, щоб спостерігати через різнокольорові скельця за тим як заходить сонце. У глибині парку було викопано штучне озеро, в самому центрі якого був споруджений штучний острів, названий «чайним». З берега до нього тягнувся канатний місток.
У 1919 році все майно садиби де Бальменів було розкрадено, а бібліотека знищена. Палац розібрали на цеглу, а основну територію маєтку передали під машинно-тракторну станцію, яка знаходиться, тепер на території цукрового заводу.
Зараз оглядова вежа з в'їзною аркою майже зруйновані, навіть арки нема, за останні 10 років. Вціліло всього три будівлі: стайня, в якій зараз автомайстерня, господарська будівля та будинок прислуги, та й то в сильно зміненому вигляді. Та ще й до них підійти ви навряд зможете...
Успенська церква
Поряд знаходиться Успенська церква, який побудувала поміщиця Софія Башилова, мати Якова, у 1808 - 1819 рр. У 80-ті роки XX ст. Храм був розібраний “папірєдніками”, а сучасна церква - то вже новобуд...
Успенська церква
Полонки
Далі наш тур продовжується в село Полонки. Назва Полонки найвірогідніше походить від слова ополонки. Мабуть, на Удаї здавна було багато риби, от взимку і довбали тут багато ополонок, щоб її ловити. А з плином часу буква “О” кудись ділась і залишись лише Полонки. Воно відоме багатьом, в першу чергу, що туди приїздять на Водохрещу і що там є святе джерело. Але мало хто звертав увагу на історію унікальної історично-архітектурної пам’ятки кінця XVIII століття.
Михайлівська церква
Михайлівська церква у Полонках - це типовий дерев’яний козацький храм, але… збудований із цегли. Він невеликий та цікавий, є одним з найбільш українськобарокових храмів в Україні. Храм споруджений в 1777-1779 роках (за деякими даними - в 1720 році), коштом сина священника О. Шила, і спершу був одноглавим. Потім до нього прибудували два розділи над бічними камерами і додали ліпнину на фасадах, а при царському правлінні підлогу в ньому вимостили кольоровою плиткою.
Фасад церкви
Цікаву історію має найбільша цінність, яка зберігається в стінах церкви - частка мощів руки Димитрія Ростовського. Десниця святителя, відірвана гробовою кришкою при відкритті мощів священним учеником Арсенієм 21 вересня 1752 року, зберігалася в Ростові у срібному ковчезі в ризниці Спасо-Якового монастиря окремо від мощів святого. На початку 20 століття за збігом обставин святі мощі потрапили до Чернігівської області, а потім їх передарували церкві.
Дзвінниця на території
WC)
Церковне подвір’я виходить прямо на берег річки
Якщо спститися в яр, де стоять каплиця і купальня, можна потрапити до Цілющого джерела Божої Матері і Архангела Михаїла.
Удай
Каплиця і колодязь
Каплиця була побудована над джерелом, щоб не засмічувалося, а для самого ж джерела побудували невеликий колодязь. З нього, вода тече в резервуар, а звідти - до купальні, яка стоїть трохи далі, і була побудована для того, щоб цілюща вода не пропадала даремно, а йшла на користь людям.
Колодязь
У купальні також є своєрідний «колодязь», трохи більше попереднього, щоб міг окунутись дорослий чоловік.
Антонівка
Ще один шедевр, але вже у Варвинському районі - це село Антонівка, з його козацьким шедевром - Покровською церковою.
Історія храму дивна й водночас трагічна. Володимир Тарновський, молодший брат Василя(власника Качанівки), зведенням церкви вирішив уславити родинне гніздо. Будувалася церква довго й тяжко, головний тягар - на плечах селян, котрі повинні були відробляти на будівництві за постановою селянської общини. Деякі сім'ї навіть від'їздили у інші поселення, не витримуючи роботи. Чотири цегельні заводи доставляли будівельний матеріал, тому колір на стінах подекуди відрізняється.
Ще цікаве село тим, що тут з кінця XVIII ст. жили, наче в своєрідній козацький общині. Мешканці Антонівки аж до більшовицької навали вважали себе козаками. Хоча саму церкву побудували аж в 1912 р. замість старої дерев'яної, яку в середині XX ст. розібрали.
В мережі є фото, по яким видно, що всередині вона дуже красива. Але нам не пощастило, ми приїхали по-обіді, все було зачинено...
Далі ми попрямували до Березової Рудки, де знаходиться палац Закревсього і одна з двох славнозвісних полтавских пірамід, але про це буде в іншій публікації.
