(no subject)
я лежу під крапельницею в поліклініці,скинула піджак,повісила на бильце ліжка,читаю книжку,відповідаю на телефонні дзвінки.приходить лікар,вкриває верхню частину тіла моїм піджаком,забирає селінджера,говорить-подрімай.не можу сперечатися-руки зайняті,а мозок ще спить з самого ранку.закриваю очі-але книжку тримаю біля себе.потім приходить медсестра,приносить мені бутерброд з сиром-поїж,тобі потрібно.а що ж це таке?-думаю.причепилися.але жую.хліб чорний,приємно пахне і трохи кислуватий на смак-мені подобається. жахливо болять вени на правій руці й хочеться розплакатися. тому дивлюся довго вгору, як в тій баночці щось повільно капає,намагаюся подумки пришвидшити процес-він такий ж самий повільний,але мені стає веселіше.коли спостерігаю за тими крапельками.планую,що буду робити потім,коли встану з цього ліжка.уявляю,як смердітиме мій одяг лікарняним запахом.так і трапилося-потім я панічно все заливала гелем для прання,і порошком,і кондиціонером для одягу. улюблену майку протерла до дирки-з горя взяла в руки і перемила нею всю підлогу в квартирі.це вже постшоковий стан спонукав до таких дій-підлогу мити сьогодні не планувала)що було потім-навіть не памятаю послідовно. ще кудись йшла,звідкись приходила,потім знову йшла,потім їхала,приїжджала та знову їхала,бавилася тенісною ракеткою,гуляла з Жуковською,була навіть в парку.ого.а з самого ранку було сонячно дуже.так сонячно,що мене аж розпирало від задоволення.а потім дощ і знову сонячно і знову дощ.все як у мене. не ображаюся на погоду нітрішечки-я на неї навіть не звертаю уваги,просто напросто.єдине-набридло ходити в куртці.хоча,чому б і ні?здається,вона лікарнею ще пропахлася остаточно.тому можна.