Свята Болгарія та один українець, художник Юрій Зелений
Я рекламую зараз одного українського митця, художника Юрія Зеленого. Бо до нього не знала Болгарія про Україну нічого путнього, окрім зливанок московської пропаганди.
Були братами, тепер - чи не НАТО.
А що ми знаємо про Болгарію?
Шипка, цигарки, "братушки"-росіяни.
Коли перебуваючи однією ногою у "рубльовій", а другою - у зоні спочатку DM, а згодом - "євро"-зони, Болгарія вважалася майже 16-ю республікою СРСР, погляди на Балкани у 90-х були затьмарені різким явищем Мілошевича-Кустуріци, "Калашніковим" та "Підпіллям" - новою, висходячою з серця і крові Сербією, ця незаздрісна, виноградно-тютюново-курортна країна робила свої, необхідні, кроки до європейської ідентичності.
Тодор Живков помер, болгарський комсомол подружився із "Пепсі", "Альоша" з сезону в сезон замальовувався фарбою болгарськими націоналістами, чорноморське узбережжя розпродувалося багатіям.
Турків і циган не те що продовжували не любити, а й більше - стали не любити ще більше: "църные, чужие". Так само, як і росіян. В країну заходив іноземний капітал.
І царський нащадок Сімеон, у якості прем'єр-міністра, у тому числі.
Моя знайома Алла, перекладачка з якої хочеш зі слов'янських мов, завжди казала, що їй більше подобаються серби. Бо вони сухорляві, чорняві і злоєбучі, даруйте за цитату. А болгари, тіпа того, що - дуже люблять фарширований перець та болгарські вареники. Вони рано товстішають і там багато лисих.
Болгари ж ставляться до сербів як до чучмеків - приблизно як жителі Ставропольського краю до карачаєво-черкесів та інших кавказьких народностей. Дикі, хоч і церковно-слов'янські, люди.
Болгарське царство аж коли було конкурентом Візантії, а серби ще не знали горшка, і ходили за хату. Тільки баскетбол їх і виховав.
І - щоб ви знали, перше бомбометання провели саме болгарські льотчики під час якоїсь з Балканських воєн.
"Генералы у нас были очень умные", - пояснював ситуацію 1912-го року один болгарин, щоправда схожий на турка, чоловік своєї дружини, київської підприємниці Катерини.
Так ось, до чого я.
Я рекламую зараз одного українського митця, художника Юрія Зеленого. Бо до нього не знала Болгарія про Україну нічого путнього, окрім зливанок московської пропаганди.
А цей чоловік приїхав транзитом Пекін-Кривий Ріг-Пловдив-Софія. Приїхав, і вчить зараз болгарських митців художньої майстерності, як вчив китайських молодих художників.
Болгарську мову він не те що вивчив, він знає її так, нібито завжди знав. А от з китайською гірше. Крім "Ні-ха-О", нікуди він за два роки перебування там не просунувся.
"Мова інопланетян", - неполіткоректно зазначає пан Юрко. Натомість, китайські студенти мало не на українську переходили у своєму бажанні наблизитися до мови Вчителя.
Зелений не любить "Україну".
Може б і любив би за інших обставин. А так - ні. Звичайно - він любить степи, лани, посадки, Кривий Ріг, кавуни, борщі. Він опікується київськими та вінницькими справами, оминаючи уряд і фонди. Він віддасть останній шматок. Без зайвого пафосу поділиться конопляним каннабісом.
Але - не сподівайтеся. Перед вами - тигр.
Краще сказати, що не любить він Україну політично. Київ не любить. З огляду на синонімічність назви держави з тим, як зветься країна, виходить так, нібито він непатріот.
Та його друзі більш схильні реготати над його жартами й дотепами, які з'являються нібито нізвідки.
А що ти скажеш, коли щедрі покупці його замальовок та акварелей - вихідці із Санкт-Петербургу, і вкрай рідко - з Дніпропетровська? Коли десь у Коктебелі якийсь кацапин більш уважний до нього, чим якийсь киянин, що приїхав на джаз-фестиваль із своєю дєвушкою?
От і хтоїзна.
У Юрка більше дільних друзів з'явилося не у Криму чи у Дніпропетровскій області, а саме у Болгарії.
Українець-сангвінік без того не може, щоб у нього не з'явилися друзі.
Болгарська поп-зірка Коцето Калкі - "зелений", практично нічого не знаючи про Україну, подружився з нашим художником-героєм, і тепер, після спілкування з ним, закликає молодь не смітити та бути відповідальними.
Тож Юрко Зелений залюбки працює зараз з болгарами.Вони йому милі не згірше, ніж українці.