Маруся - 1, 2, 3, 0
А вот статья для журнала "Український тиждень". В их версии малость обрезана концовка и слово "найрозумніші" заменено на "найгнучкіші". Мне кажется, смысл от этого меняется. Так что вот такой исходный файл:
Одного разу нас з Фаготом запросили в журі дитячого співочого конкурсу. Просто мрія - прилетіти, сісти біля моря та ставити дітям бали, намагаючись нікого не образити. Ми займалися кожен своєю справою - Фагот скрізь призму консерваторської освіти прислуховувався до інтонування, а я намагався вирахувати, скільки пісень і якою мовою співається.
Якщо я правильно пам’ятаю, було по одній пісні татарською та французькою, біля п’яти англійською, решта приблизно однаково українською та російською. Найчастіше в конкурсному репертуарі зустрічалися безпрограшні варіанти: народні пісні та пісні, популярні в народі (яскравий приклад - виконання хлопчиками знаменитої «Belle» з «Нотр Дам» у версії «Я душу дьяволу отдам за ночь с тобой»)
Насправді дитячі конкурси - дуже цікавий показник тенденцій дорослої сцени, тому що, по-перше, саме звідси виходить майбутнє, а по-друге, керівники дитячих ансамблів завжди тримаються останніх тенденцій. Наприклад, наш керівник двадцять років тому співав у ресторані і авторитетно доводив дітям, що треба все грати у ля-мінорі, тому що ця тональність співпадає з фібрами радянського слухача.
Так от, однією з фавориток того дитячого конкурсу була яскрава дівчинка, яка на перший номер вийшла у кокошнику і заспівала щось по типу «Валенки-валенки», а от на другий номер програми вже видала українську пісню. Мені тоді ще здалося, що її керівниця серед ночі за секунду пригадає відразу всю партитуру пісні «Что тебе снится, крейсер Аврора?», але то таке…
Якщо відкинути емоційний бік медалі (які до біса «Валенки»?), то слід визнати, що такий підхід має рацію - найрозумніші естрадні виконавці ніколи не співають однією мовою, чітко тримаючись фарватеру «і нашим, і вашим», при чому з будь якого боку. Це як на дитячих «утренниках», за часів одного міністра співають одне, за другого - трохи інше.
…Минув час, десь через три роки мене запросили на проби ведучого пост-шоу, тобто розбору польотів після одного з наймасштабніших талант-проектів. Я старанно передивився пару випусків і надибав там аж дві пісні українською, решту ділили англійська і зрозуміло яка. Однак, тенденція, - вирішив я і пробив у досвідчених друзів, що і як. З’ясувалося, що тільки в моїх знайомих було три великих конфлікти в пісенних шоу, пов’язані з репертуаром - вони хотіли співати щось українське, продюсери були проти.
Всім прекрасно зрозуміло, що в талант-шоу немає опції «популяризація українського», виробники подібних програм керуються в першу чергу рейтингами й побоюються відштовхнути глядача спірною з їхньої точки зору піснею. І законодавчо цього не перебити, тут дай бог, щоб наступним українським законом не задушили всіх зацікавлених осіб з синім паспортом.
Можна скільки завгодно вважати таких продюсерів відсталими совками й засланими козачками, називати у власному блозі запроданцями - від цього нічого не зміниться. Це як розмовляти з музикантами на класичну тему «От чому ми не поляки?». Жити нам не в Польщі, а тут, з могутнім конкурентом під боком і з брудом в багатьох головах, виконуючих великі обов’язки. Жити й грати, нехай і скрізь спротив.
Так, видихаємо і заспокоюємось… Отже, функцію фестивалів та конкурсів ака кузень талантів успішно перебрали на себе талант-шоу - вони рулять рейтингом, опановують мозок таксистів і займають кращі рекламні місця в Інтернеті. При цьому в боротьбі за рейтинг, нагадую, співвідношення української пісні падає.
Тому я вирішив запитати у колеги, який часто буває в журі дитячих конкурсів - яка там останнім часом ситуація, чи досі існує мовний паритет? «Тепер приблизно кожна п’ята українська» - сказав він мені і зійшовся на тому, що дійсно є тенденція до скорочення частки.уа, але незначна. Я подякував водночас йому за довідку і небесним силам за те, що в історії нашого гурту зустрівся фестиваль «Червона Рута», завдяки якому ми зненацька почали співпадати у поглядах з власним генетичним кодом.
Подальша консультація з радіо-фахівцями мене трошки заспокоїла - україномовних пісень для ефіру пропонується все більше і більше (при тому, що альтернатива все більше англізується). Мабуть, тому що запис стає дешевшим і молодим музикантам простіше записатися в домашній комп’ютер. І не будемо забувати, що «пропонуються» і «приймаються» в нашому випадку - зовсім різні речі. Взагалі я під час консультацій набрався стільки інформації щодо радіо і місця української музики (вже незалежно від мови) в українському ж ефірі, що з задоволенням потім продовжу цю тему, якщо на те буде бажання редакції.
Підбиваючи підсумки, зауважу, що поки нічого незворотного не відбулося - інтерес до української музики в нас йде хвилями, зовсім як на кардіограмі. І кожну хвилю підіймає гарна пісня. Тож, кожен шлягер рівня «Три звичних слова» співається потім на дитячих конкурсах, відбираючи місце у класичної в такому випадку «I Will Always Love You» Уітні Хьюстон й заклятих північних друзів. Нічого нового: музикантам треба плідніше працювати, а товаришам продюсерам талант-шоу не забувати, що саме українська пісня є найбільш простим й популярним прикладом, який доводить існування українців. Ну, тобто нас.
А я згодом продовжу. З Вашого дозволу.
Одного разу нас з Фаготом запросили в журі дитячого співочого конкурсу. Просто мрія - прилетіти, сісти біля моря та ставити дітям бали, намагаючись нікого не образити. Ми займалися кожен своєю справою - Фагот скрізь призму консерваторської освіти прислуховувався до інтонування, а я намагався вирахувати, скільки пісень і якою мовою співається.
Якщо я правильно пам’ятаю, було по одній пісні татарською та французькою, біля п’яти англійською, решта приблизно однаково українською та російською. Найчастіше в конкурсному репертуарі зустрічалися безпрограшні варіанти: народні пісні та пісні, популярні в народі (яскравий приклад - виконання хлопчиками знаменитої «Belle» з «Нотр Дам» у версії «Я душу дьяволу отдам за ночь с тобой»)
Насправді дитячі конкурси - дуже цікавий показник тенденцій дорослої сцени, тому що, по-перше, саме звідси виходить майбутнє, а по-друге, керівники дитячих ансамблів завжди тримаються останніх тенденцій. Наприклад, наш керівник двадцять років тому співав у ресторані і авторитетно доводив дітям, що треба все грати у ля-мінорі, тому що ця тональність співпадає з фібрами радянського слухача.
Так от, однією з фавориток того дитячого конкурсу була яскрава дівчинка, яка на перший номер вийшла у кокошнику і заспівала щось по типу «Валенки-валенки», а от на другий номер програми вже видала українську пісню. Мені тоді ще здалося, що її керівниця серед ночі за секунду пригадає відразу всю партитуру пісні «Что тебе снится, крейсер Аврора?», але то таке…
Якщо відкинути емоційний бік медалі (які до біса «Валенки»?), то слід визнати, що такий підхід має рацію - найрозумніші естрадні виконавці ніколи не співають однією мовою, чітко тримаючись фарватеру «і нашим, і вашим», при чому з будь якого боку. Це як на дитячих «утренниках», за часів одного міністра співають одне, за другого - трохи інше.
…Минув час, десь через три роки мене запросили на проби ведучого пост-шоу, тобто розбору польотів після одного з наймасштабніших талант-проектів. Я старанно передивився пару випусків і надибав там аж дві пісні українською, решту ділили англійська і зрозуміло яка. Однак, тенденція, - вирішив я і пробив у досвідчених друзів, що і як. З’ясувалося, що тільки в моїх знайомих було три великих конфлікти в пісенних шоу, пов’язані з репертуаром - вони хотіли співати щось українське, продюсери були проти.
Всім прекрасно зрозуміло, що в талант-шоу немає опції «популяризація українського», виробники подібних програм керуються в першу чергу рейтингами й побоюються відштовхнути глядача спірною з їхньої точки зору піснею. І законодавчо цього не перебити, тут дай бог, щоб наступним українським законом не задушили всіх зацікавлених осіб з синім паспортом.
Можна скільки завгодно вважати таких продюсерів відсталими совками й засланими козачками, називати у власному блозі запроданцями - від цього нічого не зміниться. Це як розмовляти з музикантами на класичну тему «От чому ми не поляки?». Жити нам не в Польщі, а тут, з могутнім конкурентом під боком і з брудом в багатьох головах, виконуючих великі обов’язки. Жити й грати, нехай і скрізь спротив.
Так, видихаємо і заспокоюємось… Отже, функцію фестивалів та конкурсів ака кузень талантів успішно перебрали на себе талант-шоу - вони рулять рейтингом, опановують мозок таксистів і займають кращі рекламні місця в Інтернеті. При цьому в боротьбі за рейтинг, нагадую, співвідношення української пісні падає.
Тому я вирішив запитати у колеги, який часто буває в журі дитячих конкурсів - яка там останнім часом ситуація, чи досі існує мовний паритет? «Тепер приблизно кожна п’ята українська» - сказав він мені і зійшовся на тому, що дійсно є тенденція до скорочення частки.уа, але незначна. Я подякував водночас йому за довідку і небесним силам за те, що в історії нашого гурту зустрівся фестиваль «Червона Рута», завдяки якому ми зненацька почали співпадати у поглядах з власним генетичним кодом.
Подальша консультація з радіо-фахівцями мене трошки заспокоїла - україномовних пісень для ефіру пропонується все більше і більше (при тому, що альтернатива все більше англізується). Мабуть, тому що запис стає дешевшим і молодим музикантам простіше записатися в домашній комп’ютер. І не будемо забувати, що «пропонуються» і «приймаються» в нашому випадку - зовсім різні речі. Взагалі я під час консультацій набрався стільки інформації щодо радіо і місця української музики (вже незалежно від мови) в українському ж ефірі, що з задоволенням потім продовжу цю тему, якщо на те буде бажання редакції.
Підбиваючи підсумки, зауважу, що поки нічого незворотного не відбулося - інтерес до української музики в нас йде хвилями, зовсім як на кардіограмі. І кожну хвилю підіймає гарна пісня. Тож, кожен шлягер рівня «Три звичних слова» співається потім на дитячих конкурсах, відбираючи місце у класичної в такому випадку «I Will Always Love You» Уітні Хьюстон й заклятих північних друзів. Нічого нового: музикантам треба плідніше працювати, а товаришам продюсерам талант-шоу не забувати, що саме українська пісня є найбільш простим й популярним прикладом, який доводить існування українців. Ну, тобто нас.
А я згодом продовжу. З Вашого дозволу.