Дві історії про пошук варіантів
Две истории про осень про осень про осень....
Этот shit покрыла плесень,плесень,плесень....
Анальгин feat Петрик-Путяха - Две истории про осень
Окей, хочу розповісти вам дві історії. Зранку сидів на роботі і роздумував над першою, планував написати, а друга вже трапилась увечері.
Це історії про те, як важливо шукати варіанти, якщо вже стоїть якась ціль, якої треба досягнути. Звісно, можуть виникнути проблеми, перепони і так далі. Але... Варіанти завжди є, їх багато, варто просто дивитись по сторонах і використовувати свої можливості.
Минулої п'ятниці я був на двох співбесідах. Перша - фірма, що продає батарейки й акумулятори. Казав, що їх компанія займає третє місце на цьому сегменті ринку. Окей, моїм завданням було завантажувати контент і писати СЕО-тексти (що збільшують рейтинг сайту в гуглі). Я був певен, що швидко розберуся, обіцяв два тижні по 3 000 грн, а потім 4 і більше, в компанії було б всього два контент-менеджера, тому він би платив й більше, якби я був норм. Робота знаходилась дуже близько, на Петрівці. Окей, а друга робота була в центрі (Льва Толстого), але їхня вакансія була дуже цікаво описана. Я пам'ятаю, що відразу запам'ятав цю фірму, вона кілька днів провисіла у мене в вкладках, поки я не справився з прокрастинацією і не відправив їм лист з супроводжуючим листом, в якому я написав, чому я хочу працювати у них. Втім до того часу, поки я отримав тестове завдання пройшло тижні півтори. Я вже й забув. Лист прийшов минулої середи, невеличке тестове завдання для копірайтера, для якого я, втім, дуже глибоко занурився у гугл і дізнався багато нового. Виконана робота не тільки була мені цінною, але й цікавою. Тому я дуже хотів дізнатись, що це за компанія. Прийшов, усміхнена дівчина, розмова і от я сиджу перед боссами. У мене насправді не дуже великий досвід ведення співбесіди (хоча уже є 2,5 роки стажу в державній установі). На мене посипались питання (після якого мене оцінили на 1 з 10) і я зрозумів, що насправді я нічого не розуміюсь в моїй професії. Принаймні за цей тиждень я дуже багато чого дізнався, ніби новий світ. З того дня, зі співбесіди у мене почались дуже насичені дні... Окей, вернемось до співбесіди. Коли пройшов тиждень я почав вбачати у кожній ситуації якісь маркетингові трюки. Згадуючи ту розмову, я думаю про неї як про боротьбу двох фреймів. Я випадково скористався фреймом нагороди, склавши на мене конкуренцію (відповів, що в мене є вже робота, просто ця вакансія дуже мене зацікавила, це правда, але ж робота в мене була тільки... нулевий день?). Проти мене тоді пішли фрейм інтриги, влади, нагороди (у вигляді того ж інтересу), що я твердо там погодився бути.
Але до чого тут пошук варіантів? Насправді це просто вступ до історії про співбесіду. Я сам й не помітив, як поділився цим. Насправді там була справа в роздрукованому резюме, яке я мав взяти з собою. І портфоліо, якого в мене нема (ну, я б міг показати хіба що чотири тексти про форекс). Того дня всі роз'їжджались по домах і позабирали по домах свої мікро-ЮСБ перехідники, а мій давно уже в світі пройобаних речей. Флешки не маю, завжди використовував телефон для цього. А тут - ніяк. Лишалась Тока. Втім, вона сьогодні їхала кудись-там, я ще ніс важкі речі в метро. Я закинув на її флешку, але на Героїв Дніпра не роздрукував, бо там була велика черга. Надіявся на "Льва Толстого". Але тут ми розуміємо, що їй їхати далі і флешку вона лишити не може, бо їде згодом в Польшу. І раптово виникла ідея, скинути мені через блютуз з її ноута. Скинули. Попрощались. Я вийшов і швидко найшов місце, де можна таки роздрукувати з телефона, у них був той жаданий провід ЮСБ (до речі, рожевого кольору). Швидко роздрукував, поклав у файлик. І я радий, що, відчувши стабільність першої роботи, я таки дійшов, куди планував. Тим паче, просто не міг проігнорувати запрошення компанії, яка з самого початку мене зацікавила.
Гаразд. Добряче так розігнався, еге ж?
Друга історія про пошук варіантів трапилась уже після насиченого і цікавого робочого дня. Я підходжу до під'їзду, а на лавочці Юськів сидить. Я йому лишав ключі, але він їх не узяв. А інші поїхали з іншим сусідом до Миколаєва. Отож, ми опинились на вулиці. Почали думати, хто з Міністерства нас міг нас вписати? У нас серед друзів або одні школьнікі, або батьки в них складні. Зупинились на Софії, але я сприйняв це як самий крайній варіант. Кажу, давай подзвоним до хазяйки і візьмем в неї, вона обов'язково має ключ. Варто додати, що в Юськіва телефон розрядився, а в мене хазяйського номера не було. Зате був номер батька (до речі, так важко вибрати, використовувати "батько" чи "тато", "отец" або "папа", в цілому). Через батьків Юськіва пробили номер дочки хазяйки. Дзвоним, а вона на корпоративі. Посміялася з нашої ситуації і сказала, що перевірить чи хтось є дома. Передзвонила через 7 хвилин і сказала адресу. Їхали на таксі, а там усміхнена бабуся, каже, що давно хотіла з нами познайомитись. Тепер нам страшно, що прийде до нас додому. Добре, що свєта прибрала. Хех.
Ось такі історії, дякую за увагу, дорогі читачі. До зустрічі завтра!
ПС. Так, я знову вирішив писати кожного дня.