Обіда, велика швидкість та продажа
Пам'ятаю, як я вперше сів за скутер. Власне, я ще не сів, стояв та ручкою з незвички газонув, після чого, знову ж таки, замість того, щоб відпусти, я вчепився за акселератор і скутер все-сильніше рвався з моїх рук. Власне, я його втримав і все було б окей, якби батя не подумав, що мені рано і піздєц. Це було осінню 2006 походу, пам'ятаю, що на деревах не було листя (тобто може й рання весна, але я думаю, що осінь). Тоді в мене закралася обідка, бо я вважав, що нічого поганого не втнув і помилка була невеликою, я мав право на неї. Втім, хуй.
28 серпня 2007 року на мій дн походу, гості поприходили, тато давав кататися ним, а в мене обіда єбаная - мені блядські 15 років, вдома два скутери, а мені їздити не дають. А так, як я був завжди чутливим мальчіком, то ця обіда була на лице, хтозна може я й плакав тоді, чи не плакав, скоріше шо да, але не сильно. Ну того ж дня, я катався по квадрату на спортивному майданчику, потім почав вже їздити по справах (на городи, щось завести, когось завести), але тільки літом, бо інші пори року я вчився в ліцеї.
Було в нас два скутера, один - нормальний, але розовий, а інший - класний і великий, і гарний, і круто виглядав. Швидко ганяти я й почав на розовому, але на іншому - це було жесть, всі 57 вижимав, раз по центру мене хтось запалив, пизди виписав. Брата як возив, він мене душив за живіт, щоб я повільніше їхав, а мені то було так весело, як тому хлопцю, що хати палив.
Потім в 2008 (щось дивне з роками, я трішки не певен у вірності хронології) на той же дн подарив мені тато того, що чорний і великий. Але оставив собі, бо я в луцьку вчився, а потім і в Київ поступив. Попозайобували мен з тим скутером. Кажуть, йди, забери і продай (ну просто, скутер фактично був у батька, а він пішов до іншої жінки, таке). Ахуєнна пропозиція хлопцю, що плакав на свої 15 років або, коли дивиться наруту незалежно від віку. "Ей ти, батя. Бистра двай скутер, а то зарежу".
Ну то таке, мені він вже не був треба, та й ніяково. Вся ситуація накаляла в мені нерви і хотілося, щоб всі від'їбалися від мене і викреслили слово "скутер" зі свого життя. Добре, що потім якийсь закон вийшов, що треба були права, то я й взагалі дупля не пер і не думав про це, коли не змушували.
Ну а потім сам батько його і продав.
Всій цій історії не вистачає ще однієї фрази. "Ти чьо, єбанутий, шо ти там робиш?". До речі, історію за посиланням раджу всім прочитати. Скільки вже читаю - щоразу сміюся вголос.