Поїздка в Білорусію
Я розумію, що блогосфера - це не та інтернет-область, де варто викладати такі історії. Та й перепащуюю я її з УЧАНу, де й написав, все ж анонімна іміджборда, там такі сторі писати можна. Та й тим паче, я неймфаг
"а в мене спогад дитинства про залізницю такий:
ото десь в цю саму пору, трохи пізніше, після християнського Великодня я з мамою мав їхати до родичів і Білорусію. а поїзд був рано. і мама каже, як ти встанеш. а я такий кажу, от скажи, ти що не їдеш, то я відразу встану. ну й настав той день. мама мене будить, а я такий, ооо.. ну хочу вставати. а мама, то що не їдеш? а я такий встав, да їду, їду.
а по дорозі в Ковель заїжджали, чекали на інший потяг. пересадка. то й пішли на базар там. а там все дешевше, то я попросив в мами цукерку на паличці, то вона мені купила, а там ще був балон і свисток, причеплений до балона. то я його дув і свистів, а як балон порвався, то просто свистів. цілу Білорусію!
ну а перед тим я ще десь ногу вивернув, то йшов за мамою (а там ще тітка наша була і її діти, ну й мій брат), але відставав, бо нога боліла. мама кричала, то ти такій мєдлєнний? а ті сміялися. а казати, що я ногу вивернув і мені боляче чогось соромно було. того дня потім я вперше їздив в тролейбусі такому, як акордєон баян!
ну ми там побули в Бресті, в крєпості погуляли. і через тиждень їхали назад. тоді вже мені нога не боліла, то я забігав перший в вагон і сідав коло вікна. але щось погане схавав, то пердів. і мене виганяли в тамбур, а місце коло вікна займав якийсь довюрідний брат.
відчував себе мучеником."