Подолав першу книгу Карлоса Кастанеди
Що ж... сьогодні, коли прогулювався в обід по району навколо свого гуртожитку, поїдаючи плетінку з маком, перед роботою, дослухав першу книгу Кастанеди.
Спершу мені не сподобалося. Це я вдруге починав читати/слухати Кастанеду, спершу (років зо два тому) взагалі його не сприймав, а зараз слухав, але... занадто багато там було наркоти, галюциногенів. Та й слухав я ночами, і іноді засинав, тому повністю не все сприйняв. Та й то не дуже важливо, адже там в основному праця із союзниками, яких я не зможу завести, в наслідок того, що живу в Україні та кидати її не збираюся. Тому, якщо брати союзника, то цього навчить мене мій наставник (той, що буде саме Наставником, а не таким, як ОШО, Отіс, Кастанеда, Норбеков та інші), який колись мене все ж найде. А може я буду йти по своєму шляху, шляху джедая і сам стану наставником інших. Хтозна.
Отож... кінцівка мені сподобалася (пишу немов про художню книгу). Особливо, момент коли розповідається про те, що Дон Хуан поводився немов не Дон Хуан. Це мене навіть в паніку ввігнало. Особливо в перший раз, коли я слухав останню главу у потязі Ковель-Київ. Тоді я немов був поряд із Карлосом.
Завтра закиндаю нову книгу. І буду слухати.