Итальянская газета написала о Херсоне. Как видят ситуацию в газете "Avvenire". Город-призрак на реке
Путешествие в мёртвый город Херсон
Так выглядит первая полоса издания.
Вот так описано в этой статье:
Бойня в Днепре. Путешествие в мертвый город Херсон. Лондон пришлет танки.
Херсон - «мёртвый город», где оставшиеся бродят по улицам в поисках пищи.
Путешествие в один из самых опасных городов, где российские войска стоят за рекой и ежедневно атакуют.
Массовое бегство 300 000 человек. Нищета и голод выживших.
В хозяйственной сумке у Валерия хлеб и несколько банок гороха и фасоли, только что купленных в супермаркете "Сильпо". Вывеска торговой сети, распространённой на большей части Украины, сохранилась в универмаге "Цум".
Окна, замененные досками из ДСП, теперь превращают магазин в темный лабиринт, в котором трудно передвигаться среди полок.
В Херсоне снова открылся магазин после массовых жертв от обстрела. Воронка на асфальте, указывающая на место падения российской ракеты, хорошо видна в нескольких метрах от входа. Вход теперь из соображений безопасности уменьшен до крошечных дверей.
В канун Рождества, 24 декабря 202 года, здесь как на фронте погибли десять человек. Убиты при покупке еды: кто-то в супермаркете, кто-то в углу раздачи продовольственной помощи, где были ранены двое добровольцев Организации Объединенных Наций, осудившие «удар по населению». Об этом напоминают и два разбитых цветочных киоска за углом проспекта Ушакова, бульвара, который заканчивается Днепром. Ракета была запущена с другого берега, который занят русскими.
«Боюсь я вернуться в «Сильпо» за покупками? Альтернатив не так много. Сейчас очень мало открытых магазинов. Потому что отсюда все скрылись», - объясняет Валерий. Судя по морщинам, ему за семьдесят, и он живет с женой.
Херсон - это город, тотализатор, можно подумать, цитируя оперу Корнгольда. Это мертвый город, в котором те, кто двигается по улице, кажутся привидениями среди безлюдия и в могильной тишине.
В городе, который дал название региону юга Украины, обращенному к Черному морю, проживало 300 тысяч человек, сколько их осталось, точно не знает никто. Местное военное командование оценивает не более двадцати тысяч.
"Мы свободны", - повторяют заказанные правительством желтые рекламные щиты, расклеенные вдоль дорог, которые должны быть скоростными для местного движения, но сейчас в час пик ездит только пара машин.
Армия отвоевала его в ноябре 2022 года, завершив жестокую главу семимесячной оккупации; однако только река отделяет вернувшийся в Украину отрезок от того, что все еще находится в руках московских войск, контролирующих почти всю восточную часть области.
Поэтому Херсон остается городом под прицелом, одним из самых опасных в стране. Менее пяти километров отделяет его от вражеских позиций, с которых постоянно ведутся артиллерийские обстрелы, которые, кажется, уходят из соседнего района, настолько они резки и дают испытать повседневный ужас тех, кто еще живет в городе.
«Мы просим только еды. Нет даже подгузников или детских товаров. Знак того, что ушли семьи с детьми и что нужно только то, что необходимо для выживания», - добавляет Александр, разгружая пакеты с мукой, макаронами и мешки с картофелем: половину в огромный фургон, кормящий непоколебимых херсонцев; другую половину в полицейский участок, потому что «они нас защищают и они тоже люди», уточняет он.
Сегодня лица херсонцев - это, в основном, пожилые люди, которым не хочется покидать свои квартиры, или мужчины, которые эвакуировали своих жен и детей и стали охранять все, что у них есть.
"Дай мне что-нибудь. У меня нет даже монеты. Я должна поесть», - взывает женщина к тем немногим, кто входит в город. И Александр предлагает ей набор для жизни. Вблизи крытого рынка, пропасть в здании банка, куча автомобилей и обломки, которые до сих пор заваливают тротуар, напоминают нам о недавних бомбардировках и показывают, как бесполезно убирать улицы, где никого нет или почти никто не пройдет.
«Это была больница, где моя жена родила двоих из троих детей, - отмечает Алексей Шурепов. Дом закрыт, стены черные от огня. Он также волонтер Каритас-Спес и переехал в Киев. Единственные очереди, которые вы встретите, это на заправках и в аптеках: на самом деле еще работающие можно пересчитать по пальцам. Электричество появляется и исчезает несколько раз в день.
А еще несколько раз бомбили котельные домов, работающих за счет большой ТЭЦ возле железной дороги.
Наиболее очевидные следы разрушения видны по бокам ухабившегося асфальта, ведущего к Николаеву, в семидесяти километрах от него.
В течение нескольких недель это было поле битвы между двумя армиями. И все сравнили с землей: от дач до дизельных насосов, от некоторых участков магистральных дорог в аэропорт, который московские батальоны избрали складом оружия. Теперь Херсон на собственном опыте узнает, что означает возмездие России, когда оккупант отступает, но остаётся рядом.
--------------------------
Реальный пример из Херсона о повреждениях жилого дома.
Интернет-пользователи из разных уголков мира, могут только судачить и язвить, в публикациях или комментариях.
А когда, доходит дело до поступка, то просто игнорируют ситуацию.
К примеру, разместил пост, что произошло в Херсоне, с обычной семьей - и за пять суток, никто ни копейки не перечислил.
Чужая беда - она далеко.
Что произошло https://men-mih.livejournal.com/98016.html
Добро возвращается дающему, помните об этом.
---------------
Бійня у Дніпрі. Подорож у мертве місто Херсон. Лондон надішле танки.
Херсон, «мертве місто», де ті, хто залишився, блукають вулицями у пошуках їжі.
Подорож в одне з найнебезпечніших міст, де російські війська стоять за річкою та щодня атакують.
Масова втеча 300 000 людей. Злидні та голод тих, що вижили.
У господарській сумці у Валерія хліб та кілька банок гороху та квасолі, щойно куплених у супермаркеті "Сільпо". Вивіска торгової мережі, поширеної на більшій частині України, збереглася в універмазі "Цум". Вікна, замінені дошками з ДСП, які тепер перетворюють магазин на темний лабіринт, в якому важко пересуватися серед полиць.
У Херсоні знову відкрилася крамниця після масових жертв від обстрілу. Вирву на асфальті, що вказує на місце падіння російської ракети, добре видно за кілька метрів від входу. Вхід тепер з міркувань безпеки зменшений до крихітних дверей.
Напередодні Різдва, 24 грудня, тут як на фронті загинуло десятеро людей. Вбито при купівлі їжі: когось у супермаркеті, когось у кутку роздачі продовольчої допомоги, де було поранено двох добровольців Організації Об'єднаних Націй, які засудили «удар по населенню». Про це нагадують і два розбиті квіткові кіоски за рогом проспекту Ушакова, бульвару, який закінчується Дніпром. Ракету було запущено з іншого берега, з тієї частини міста, яка зайнята росіянами.
«Чи я боюся повернутися в «Сільпо» за покупками? Альтернатив не так багато. Нині дуже мало відкритих магазинів. Тому що звідси всі втекли», - пояснює Валерій. Судячи зі зморшок, йому за сімдесят, і він живе із дружиною.
Херсон - це місто, тоталізатор, можна подумати, цитуючи оперу Корнгольда. Це мертве місто, в якому ті, хто рухається вулицею, здаються привидами серед безлюддя і в могильній тиші.
У місті, що дало назву регіону півдня України, зверненому до Чорного моря, проживало 300 тисяч людей, скільки їх залишилося, достеменно не знає ніхто. Місцеве військове командування оцінює не більш як двадцять тисяч.
«Ми вільні», - повторюють замовлені урядом жовті рекламні щити,розклеєні вздовж доріг, які мають бути швидкісними для місцевого руху, але зараз у годину пік їздить лише пара машин.
Армія відвоювала його у листопаді, завершивши жорстокий розділ семимісячної окупації; проте тільки річка відокремлює відрізок, що повернувся в Україну, від того, що все ще перебуває в руках московських військ, які контролюють майже всю східну область.
Тож Херсон залишається містом під прицілом, «одним із найнебезпечніших у країні». Менш ніж п'ять кілометрів відокремлює його від ворожих позицій, з яких постійно ведуться артилерійські обстріли, які, здається, йдуть із сусіднього району, настільки вони різкі і дають відчути повсякденний жах тих, хто ще живе в місті.
«Ми просимо лише їжі. Немає навіть підгузків чи дитячих товарів. Знак того, що пішли сім'ї з дітьми і що потрібно тільки те, що необхідно для виживання», - додає Олександр, розвантажуючи пакети з борошном, макаронами та мішки з картоплею: половину у величезний фургон, який годує непохитних херсонців; іншу половину у поліцейську дільницю, бо «вони нас захищають і вони теж люди», уточнює він.
Сьогодні особи херсонців - це, в основному, люди похилого віку, яким не хочеться залишати свої квартири, або чоловіки, які евакуювали своїх дружин та дітей і стали охороняти все, що в них є.
"Дай мені що-небудь. У мене більше немає навіть монети. Я повинна поїсти», - волає жінка до тих небагатьох, хто входить до міста зовні. І Олександр пропонує їй набір для життя. Поблизу критого ринку, прірва в будівлі банку, купа автомобілів та уламки, які досі завалюють тротуар, нагадують нам про нещодавні бомбардування і показують, як марно прибирати вулиці, де нікого немає чи майже ніхто не пройде.
«Це була лікарня, де моя дружина народила двох із трьох дітей, - зазначає Олексій Шурепов. Будинок закритий, стіни чорні від вогню. Він також є волонтером Карітас-Спес і переїхав до Києва. Єдині черги, які ви зустрінете, це на заправках та в аптеках: насправді ті, які ще працюють, можна перерахувати на пальцях. Електрика з'являється і зникає кілька разів на день.
А ще кілька разів бомбардували котельні будинків, які працюють за рахунок пари великої ТЕЦ біля залізниці.
Найбільш очевидні сліди руйнування видно з боків вибоїстого асфальту, який веде до Миколаєва, за сімдесят кілометрів від нього.
Протягом кількох тижнів це було поле битви між двома арміями. І все зрівняли із землею: від дач до дизельних насосів, від деяких ділянок магістральних доріг до аеропорту, який московські батальйони обрали складом зброї. Тепер Херсон на власному досвіді дізнається, що означає відплата Росії, коли окупант відступає, але лишається поруч.
Так выглядит первая полоса издания.
Вот так описано в этой статье:
Бойня в Днепре. Путешествие в мертвый город Херсон. Лондон пришлет танки.
Херсон - «мёртвый город», где оставшиеся бродят по улицам в поисках пищи.
Путешествие в один из самых опасных городов, где российские войска стоят за рекой и ежедневно атакуют.
Массовое бегство 300 000 человек. Нищета и голод выживших.
В хозяйственной сумке у Валерия хлеб и несколько банок гороха и фасоли, только что купленных в супермаркете "Сильпо". Вывеска торговой сети, распространённой на большей части Украины, сохранилась в универмаге "Цум".
Окна, замененные досками из ДСП, теперь превращают магазин в темный лабиринт, в котором трудно передвигаться среди полок.
В Херсоне снова открылся магазин после массовых жертв от обстрела. Воронка на асфальте, указывающая на место падения российской ракеты, хорошо видна в нескольких метрах от входа. Вход теперь из соображений безопасности уменьшен до крошечных дверей.
В канун Рождества, 24 декабря 202 года, здесь как на фронте погибли десять человек. Убиты при покупке еды: кто-то в супермаркете, кто-то в углу раздачи продовольственной помощи, где были ранены двое добровольцев Организации Объединенных Наций, осудившие «удар по населению». Об этом напоминают и два разбитых цветочных киоска за углом проспекта Ушакова, бульвара, который заканчивается Днепром. Ракета была запущена с другого берега, который занят русскими.
«Боюсь я вернуться в «Сильпо» за покупками? Альтернатив не так много. Сейчас очень мало открытых магазинов. Потому что отсюда все скрылись», - объясняет Валерий. Судя по морщинам, ему за семьдесят, и он живет с женой.
Херсон - это город, тотализатор, можно подумать, цитируя оперу Корнгольда. Это мертвый город, в котором те, кто двигается по улице, кажутся привидениями среди безлюдия и в могильной тишине.
В городе, который дал название региону юга Украины, обращенному к Черному морю, проживало 300 тысяч человек, сколько их осталось, точно не знает никто. Местное военное командование оценивает не более двадцати тысяч.
"Мы свободны", - повторяют заказанные правительством желтые рекламные щиты, расклеенные вдоль дорог, которые должны быть скоростными для местного движения, но сейчас в час пик ездит только пара машин.
Армия отвоевала его в ноябре 2022 года, завершив жестокую главу семимесячной оккупации; однако только река отделяет вернувшийся в Украину отрезок от того, что все еще находится в руках московских войск, контролирующих почти всю восточную часть области.
Поэтому Херсон остается городом под прицелом, одним из самых опасных в стране. Менее пяти километров отделяет его от вражеских позиций, с которых постоянно ведутся артиллерийские обстрелы, которые, кажется, уходят из соседнего района, настолько они резки и дают испытать повседневный ужас тех, кто еще живет в городе.
«Мы просим только еды. Нет даже подгузников или детских товаров. Знак того, что ушли семьи с детьми и что нужно только то, что необходимо для выживания», - добавляет Александр, разгружая пакеты с мукой, макаронами и мешки с картофелем: половину в огромный фургон, кормящий непоколебимых херсонцев; другую половину в полицейский участок, потому что «они нас защищают и они тоже люди», уточняет он.
Сегодня лица херсонцев - это, в основном, пожилые люди, которым не хочется покидать свои квартиры, или мужчины, которые эвакуировали своих жен и детей и стали охранять все, что у них есть.
"Дай мне что-нибудь. У меня нет даже монеты. Я должна поесть», - взывает женщина к тем немногим, кто входит в город. И Александр предлагает ей набор для жизни. Вблизи крытого рынка, пропасть в здании банка, куча автомобилей и обломки, которые до сих пор заваливают тротуар, напоминают нам о недавних бомбардировках и показывают, как бесполезно убирать улицы, где никого нет или почти никто не пройдет.
«Это была больница, где моя жена родила двоих из троих детей, - отмечает Алексей Шурепов. Дом закрыт, стены черные от огня. Он также волонтер Каритас-Спес и переехал в Киев. Единственные очереди, которые вы встретите, это на заправках и в аптеках: на самом деле еще работающие можно пересчитать по пальцам. Электричество появляется и исчезает несколько раз в день.
А еще несколько раз бомбили котельные домов, работающих за счет большой ТЭЦ возле железной дороги.
Наиболее очевидные следы разрушения видны по бокам ухабившегося асфальта, ведущего к Николаеву, в семидесяти километрах от него.
В течение нескольких недель это было поле битвы между двумя армиями. И все сравнили с землей: от дач до дизельных насосов, от некоторых участков магистральных дорог в аэропорт, который московские батальоны избрали складом оружия. Теперь Херсон на собственном опыте узнает, что означает возмездие России, когда оккупант отступает, но остаётся рядом.
--------------------------
Реальный пример из Херсона о повреждениях жилого дома.
Интернет-пользователи из разных уголков мира, могут только судачить и язвить, в публикациях или комментариях.
А когда, доходит дело до поступка, то просто игнорируют ситуацию.
К примеру, разместил пост, что произошло в Херсоне, с обычной семьей - и за пять суток, никто ни копейки не перечислил.
Чужая беда - она далеко.
Что произошло https://men-mih.livejournal.com/98016.html
Добро возвращается дающему, помните об этом.
---------------
Бійня у Дніпрі. Подорож у мертве місто Херсон. Лондон надішле танки.
Херсон, «мертве місто», де ті, хто залишився, блукають вулицями у пошуках їжі.
Подорож в одне з найнебезпечніших міст, де російські війська стоять за річкою та щодня атакують.
Масова втеча 300 000 людей. Злидні та голод тих, що вижили.
У господарській сумці у Валерія хліб та кілька банок гороху та квасолі, щойно куплених у супермаркеті "Сільпо". Вивіска торгової мережі, поширеної на більшій частині України, збереглася в універмазі "Цум". Вікна, замінені дошками з ДСП, які тепер перетворюють магазин на темний лабіринт, в якому важко пересуватися серед полиць.
У Херсоні знову відкрилася крамниця після масових жертв від обстрілу. Вирву на асфальті, що вказує на місце падіння російської ракети, добре видно за кілька метрів від входу. Вхід тепер з міркувань безпеки зменшений до крихітних дверей.
Напередодні Різдва, 24 грудня, тут як на фронті загинуло десятеро людей. Вбито при купівлі їжі: когось у супермаркеті, когось у кутку роздачі продовольчої допомоги, де було поранено двох добровольців Організації Об'єднаних Націй, які засудили «удар по населенню». Про це нагадують і два розбиті квіткові кіоски за рогом проспекту Ушакова, бульвару, який закінчується Дніпром. Ракету було запущено з іншого берега, з тієї частини міста, яка зайнята росіянами.
«Чи я боюся повернутися в «Сільпо» за покупками? Альтернатив не так багато. Нині дуже мало відкритих магазинів. Тому що звідси всі втекли», - пояснює Валерій. Судячи зі зморшок, йому за сімдесят, і він живе із дружиною.
Херсон - це місто, тоталізатор, можна подумати, цитуючи оперу Корнгольда. Це мертве місто, в якому ті, хто рухається вулицею, здаються привидами серед безлюддя і в могильній тиші.
У місті, що дало назву регіону півдня України, зверненому до Чорного моря, проживало 300 тисяч людей, скільки їх залишилося, достеменно не знає ніхто. Місцеве військове командування оцінює не більш як двадцять тисяч.
«Ми вільні», - повторюють замовлені урядом жовті рекламні щити,розклеєні вздовж доріг, які мають бути швидкісними для місцевого руху, але зараз у годину пік їздить лише пара машин.
Армія відвоювала його у листопаді, завершивши жорстокий розділ семимісячної окупації; проте тільки річка відокремлює відрізок, що повернувся в Україну, від того, що все ще перебуває в руках московських військ, які контролюють майже всю східну область.
Тож Херсон залишається містом під прицілом, «одним із найнебезпечніших у країні». Менш ніж п'ять кілометрів відокремлює його від ворожих позицій, з яких постійно ведуться артилерійські обстріли, які, здається, йдуть із сусіднього району, настільки вони різкі і дають відчути повсякденний жах тих, хто ще живе в місті.
«Ми просимо лише їжі. Немає навіть підгузків чи дитячих товарів. Знак того, що пішли сім'ї з дітьми і що потрібно тільки те, що необхідно для виживання», - додає Олександр, розвантажуючи пакети з борошном, макаронами та мішки з картоплею: половину у величезний фургон, який годує непохитних херсонців; іншу половину у поліцейську дільницю, бо «вони нас захищають і вони теж люди», уточнює він.
Сьогодні особи херсонців - це, в основному, люди похилого віку, яким не хочеться залишати свої квартири, або чоловіки, які евакуювали своїх дружин та дітей і стали охороняти все, що в них є.
"Дай мені що-небудь. У мене більше немає навіть монети. Я повинна поїсти», - волає жінка до тих небагатьох, хто входить до міста зовні. І Олександр пропонує їй набір для життя. Поблизу критого ринку, прірва в будівлі банку, купа автомобілів та уламки, які досі завалюють тротуар, нагадують нам про нещодавні бомбардування і показують, як марно прибирати вулиці, де нікого немає чи майже ніхто не пройде.
«Це була лікарня, де моя дружина народила двох із трьох дітей, - зазначає Олексій Шурепов. Будинок закритий, стіни чорні від вогню. Він також є волонтером Карітас-Спес і переїхав до Києва. Єдині черги, які ви зустрінете, це на заправках та в аптеках: насправді ті, які ще працюють, можна перерахувати на пальцях. Електрика з'являється і зникає кілька разів на день.
А ще кілька разів бомбардували котельні будинків, які працюють за рахунок пари великої ТЕЦ біля залізниці.
Найбільш очевидні сліди руйнування видно з боків вибоїстого асфальту, який веде до Миколаєва, за сімдесят кілометрів від нього.
Протягом кількох тижнів це було поле битви між двома арміями. І все зрівняли із землею: від дач до дизельних насосів, від деяких ділянок магістральних доріг до аеропорту, який московські батальйони обрали складом зброї. Тепер Херсон на власному досвіді дізнається, що означає відплата Росії, коли окупант відступає, але лишається поруч.