На Херсонщине нашли захоронение человека, жившего здесь 5000 лет назад. Археология и история
Впечатляет, эта картина раскопок.
Арабатская экспедиция Института археологии раскопала достройку к большому кургану эпохи ранней бронзы на территории Херсонской области.
В Геническом районе ученые нашли захоронение социально важного представителя населения скотоводов, который жил здесь 5 тысячелетий назад.
На достройке удлиненной насыпи (высотой 0,3 м, так называемом хвосте) к телу большого кургана провалилось захоронения катакомба. Когда там ученые начали работу, стало понятно, что провал произошел над катакомбой достаточно больших размеров. Учитывая соседство большого кургана эпохи бронзы, сразу исключили версию о скифской принадлежность катакомбы.
Тогда ученым стала понятной вся картина погребального комплекса. Небольшая круглая входная яма, глубиной 2 м от современной поверхности, в верхней части имела диаметр 0,8 м и почти вдвое расширялась в средней части. Из нее в погребальную камеру вел небольшой лаз. Большая подземная похоронная камера оказалась площадью около 4,5 м2, а в центральной ее части вытянутая, головой на запад, положили мужчину. Еще на уровне предыдущей расчистки его остатков стало ясно, что это - захоронение социально важного представителя населения скотоводов, которые принадлежали к ингулецкой археологической культуры - составной большого катакомбного культурного круга.
Ученые выяснили, что покойника сопровождал набор вещей. Среди них - хорошо заполирован каменный молоток с деревянной рукояткой, с безупречным круглым отверстием. Этот артефакт, который служил символом власти покойника, подтверждал его высокий социальный статус.
Археологически подобные случаи зафиксированы в регионах р. Молочной и степного Крыма у Джанкоя. Дальнейшие исследования насыпи-пристройки к кургана №4 позволили открыть еще четыре древних захоронения.
Напомним, ученые, которые уже третий сезон работают, к этому раскопали курган эпохи бронзы близ села, в котором открыли 36 захоронений. Это захоронение многих поколений жителей Арабатского степи, которые использовали насыпь кургана (№1) с периода от ранней бронзы до эпохи позднего средневековья. Иными словами, период функционирования кургана №1 как погребальной достопримечательности охватывает значительный временной промежуток от четвертого тысячелетия до нашей эры по ориентировочно 15-17 вв. нашей эры.
След посоха
Как будто в воздухе висит археолог.
Дослідження кургану володаря Арабатського степу
15.09.2020
Культурне надбання та віхи історичної спадщини Арабатки
Дзвінок Щасливцевського сільського голови, який повідомив спеціалістам про провалля, яке утворилося на полі поблизу найбільшого кургану біля с. Щасливцеве.
З інформації стало зрозуміло, що на добудові видовженого насипу (висотою 0,3м, так званому хвості) до тіла великого кургану провалилась поховальна катакомба.
Результати дослідження кургану володаря Арабатського степу, що правив тут п’ять тисячоліть тому.
Наприкінці серпня та в першій половині вересня Арабатська експедиція Інституту археології НАН України, в складі якої, крім інших співробітників, працювало одразу п’ять фахівців зі ступенем кандидата історичних наук, розкопала добудову до великого (вис. 4 м) кургану доби ранньої бронзи. Його насип, розташований на південь від с. Щасливцеве, домінує над краєм лесового підвищення і його добре видно в західному напрямку при погляді з дороги від району гарячого джерела, пансіонату «Експрес» та інших баз відпочинку до початку садиб села.
Науковці, які вже третій сезон працюють в тісній співпраці з виконкомом Щасливцевської сільради, до цього розкопали курган доби бронзи поблизу села, в якому відкрили 36 поховань.
Це поховання багатьох поколінь мешканців Арабатського степу, які використовували насип кургану (№1) з періоду від ранньої бронзи до доби пізнього середньовіччя. Іншими словами, період функціонування кургану №1 як поховальної пам’ятки охоплює значний часовий проміжок від четвертого тисячоліття до нашої ери по орієнтовно 15‑17 ст. нашої ери.
Роботи розгорнули вже на наступний день і відразу стало зрозуміло, провал стався над катакомбою досить великих розмірів. З огляду на сусідство великого кургану доби бронзи, відразу виключили версію про скіфську приналежність катакомби. І подальші роботи, що тривали більше тижня, це підтвердили. Стала зрозумілою вся картина поховального комплексу. Невелика кругла вхідна яма, глибиною 2 м від сучасної поверхні, в верхній частині мала діаметр 0,8 м і майже вдвічі розширювалася в середній частині. З неї до поховальної камери вів невеликий лаз. Велика підземна поховальна камера виявилася площею близько 4,5 м2 (саме її склепіння не витримало випробування часом, яке довершили важкі трактори), а в центральній її частині випростано, головою на захід, поклали чоловіка. Ще на рівні попередньої розчистки його залишків стало зрозумілим, що це поховання соціально важливого представника населення скотарів, що належали до інгулецької археологічної культури ‑ складової великого катакомбного культурного кола.
Подальші дослідження залишків поховання підтвердили та посилили цю думку. З’ясувалося, що небіжчика супроводжував набір речей. Серед них добре заполірований кам’яний молоток з дерев’яним руків’ям, з бездоганним круглим отвором. Цей артефакт, що слугував символом влади небіжчика, підтверджував його високий соціальний статус також і розфарбований червоною фарбою посох з круглим навершшям (нажаль, поганий стан збереженості цієї речі не дозволив її вилучити з могили) та сім мініатюрних стріл з та світло-жовтого прозорого креміню.
Голову та кінцівки небіжчика було пофарбовано вохрою. Ретельне дослідження залишків черепу (його розчавило падінням склепіння катакомби, а в залишках ховрахи влаштували своє кубло), дозволило встановити, що голова померлого була відокремлена від тіла та піддана обряду мацерації. Череп шляхом виварювання чи вимочування в спеціальних розчинах позбавили м’яких тканин, а потому на ньому з суміші глини та вохри (мінеральної фарби червоного кольору) відтворили скульптурний портрет померлого. Археологічно подібні випадки зафіксовані в регіонах р. Молочної та степового Криму біля Джанкою. Тобто завдяки випадку і пильності мешканця с. Щаслицеве Дмитра Борисенко, який першим помітив та повідомив про провалля біля кургану Віктора Плохушка, який підняв по тривозі археологів, для науки збережено важливий поховальний комплекс 33 - 30 ст. до н.е., який посяде чільне місце в системі пам’яток Степової України доби ранньої бронзи.
Подальші дослідження насипу‑добудови до кургану №4, дозволили відкрити ще чотири давніх поховання. Одне з них катакомбної культури з трьома небіжчиками (серед них і дитина). Поховальна камера витягнута з заходу на схід і під її протилежними торцевими стінками виявлено дві орнаментовані ліпні посудини. Не зважаючи на присутність посудин, кістки небіжчиків були розкидані по могилі, кучно лежали лише черепи під східною стінкою камери. Вірогідно, небіжчиків первісно поклали головами на схід. Тобто дивна на перший погляд ситуація, яку було зафіксовано в могилі, склалася не внаслідок її давнього пограбування, а як результат певного ритуального руйнування соплемінниками.
Наявність на головній осі насипу-добудови ще трьох могил бабинської археологічної культури змушує вважати, що саме завдяки їм збудували цей «хвіст» кургану. На це вказують і раніше розкопані подібні досипки. Могили «бабинців» приблизно на тисячу років молодші за катакомбні, тоді як тут опинились дві могили останніх, ще й поважних в соціальному плані? Вірогідно, поруч, за 50‑60 м від вже існуючого великого кургану №4, скоріш за все, тоді ще не дуже великого за розмірами, звели скромний насип для «катакомбників», який потім перекрили насипом-досипкою. Власне тому катакомбні могили і опинилися на його північній периферії.
Поховання носіїв бабинської археологічної культури дали матеріал для антропологів, а з трьох могил археологам дісталась лише невеличка посудина, проте з могилки двомісячного немовля.
Варто зазначити, що перспективним для подальшого дослідження є курган №4. Він найбільший серед насипів навколо с. Щасливцеве і є крайнім з півдня в розтягнутому ланцюгу (довжиною 3 км) з п’ятьох курганів. На трьохверстовій карті 1913 р. налічується дев’ять насипів, проте на сьогодні маємо лише п’ять.
Плани:
відновлення вже розкопаної насипи та збереження історичного ландшафту Арабатської стрілки, а також обов’язкове експонування одержаних артефактів Генічеському краєзнавчому музею.
Видео: короткие ролики по археологии https://www.youtube.com/@Skif/search?query=археология
Арабатская экспедиция Института археологии раскопала достройку к большому кургану эпохи ранней бронзы на территории Херсонской области.
В Геническом районе ученые нашли захоронение социально важного представителя населения скотоводов, который жил здесь 5 тысячелетий назад.
На достройке удлиненной насыпи (высотой 0,3 м, так называемом хвосте) к телу большого кургана провалилось захоронения катакомба. Когда там ученые начали работу, стало понятно, что провал произошел над катакомбой достаточно больших размеров. Учитывая соседство большого кургана эпохи бронзы, сразу исключили версию о скифской принадлежность катакомбы.
Тогда ученым стала понятной вся картина погребального комплекса. Небольшая круглая входная яма, глубиной 2 м от современной поверхности, в верхней части имела диаметр 0,8 м и почти вдвое расширялась в средней части. Из нее в погребальную камеру вел небольшой лаз. Большая подземная похоронная камера оказалась площадью около 4,5 м2, а в центральной ее части вытянутая, головой на запад, положили мужчину. Еще на уровне предыдущей расчистки его остатков стало ясно, что это - захоронение социально важного представителя населения скотоводов, которые принадлежали к ингулецкой археологической культуры - составной большого катакомбного культурного круга.
Ученые выяснили, что покойника сопровождал набор вещей. Среди них - хорошо заполирован каменный молоток с деревянной рукояткой, с безупречным круглым отверстием. Этот артефакт, который служил символом власти покойника, подтверждал его высокий социальный статус.
Археологически подобные случаи зафиксированы в регионах р. Молочной и степного Крыма у Джанкоя. Дальнейшие исследования насыпи-пристройки к кургана №4 позволили открыть еще четыре древних захоронения.
Напомним, ученые, которые уже третий сезон работают, к этому раскопали курган эпохи бронзы близ села, в котором открыли 36 захоронений. Это захоронение многих поколений жителей Арабатского степи, которые использовали насыпь кургана (№1) с периода от ранней бронзы до эпохи позднего средневековья. Иными словами, период функционирования кургана №1 как погребальной достопримечательности охватывает значительный временной промежуток от четвертого тысячелетия до нашей эры по ориентировочно 15-17 вв. нашей эры.
След посоха
Как будто в воздухе висит археолог.
Дослідження кургану володаря Арабатського степу
15.09.2020
Культурне надбання та віхи історичної спадщини Арабатки
Дзвінок Щасливцевського сільського голови, який повідомив спеціалістам про провалля, яке утворилося на полі поблизу найбільшого кургану біля с. Щасливцеве.
З інформації стало зрозуміло, що на добудові видовженого насипу (висотою 0,3м, так званому хвості) до тіла великого кургану провалилась поховальна катакомба.
Результати дослідження кургану володаря Арабатського степу, що правив тут п’ять тисячоліть тому.
Наприкінці серпня та в першій половині вересня Арабатська експедиція Інституту археології НАН України, в складі якої, крім інших співробітників, працювало одразу п’ять фахівців зі ступенем кандидата історичних наук, розкопала добудову до великого (вис. 4 м) кургану доби ранньої бронзи. Його насип, розташований на південь від с. Щасливцеве, домінує над краєм лесового підвищення і його добре видно в західному напрямку при погляді з дороги від району гарячого джерела, пансіонату «Експрес» та інших баз відпочинку до початку садиб села.
Науковці, які вже третій сезон працюють в тісній співпраці з виконкомом Щасливцевської сільради, до цього розкопали курган доби бронзи поблизу села, в якому відкрили 36 поховань.
Це поховання багатьох поколінь мешканців Арабатського степу, які використовували насип кургану (№1) з періоду від ранньої бронзи до доби пізнього середньовіччя. Іншими словами, період функціонування кургану №1 як поховальної пам’ятки охоплює значний часовий проміжок від четвертого тисячоліття до нашої ери по орієнтовно 15‑17 ст. нашої ери.
Роботи розгорнули вже на наступний день і відразу стало зрозуміло, провал стався над катакомбою досить великих розмірів. З огляду на сусідство великого кургану доби бронзи, відразу виключили версію про скіфську приналежність катакомби. І подальші роботи, що тривали більше тижня, це підтвердили. Стала зрозумілою вся картина поховального комплексу. Невелика кругла вхідна яма, глибиною 2 м від сучасної поверхні, в верхній частині мала діаметр 0,8 м і майже вдвічі розширювалася в середній частині. З неї до поховальної камери вів невеликий лаз. Велика підземна поховальна камера виявилася площею близько 4,5 м2 (саме її склепіння не витримало випробування часом, яке довершили важкі трактори), а в центральній її частині випростано, головою на захід, поклали чоловіка. Ще на рівні попередньої розчистки його залишків стало зрозумілим, що це поховання соціально важливого представника населення скотарів, що належали до інгулецької археологічної культури ‑ складової великого катакомбного культурного кола.
Подальші дослідження залишків поховання підтвердили та посилили цю думку. З’ясувалося, що небіжчика супроводжував набір речей. Серед них добре заполірований кам’яний молоток з дерев’яним руків’ям, з бездоганним круглим отвором. Цей артефакт, що слугував символом влади небіжчика, підтверджував його високий соціальний статус також і розфарбований червоною фарбою посох з круглим навершшям (нажаль, поганий стан збереженості цієї речі не дозволив її вилучити з могили) та сім мініатюрних стріл з та світло-жовтого прозорого креміню.
Голову та кінцівки небіжчика було пофарбовано вохрою. Ретельне дослідження залишків черепу (його розчавило падінням склепіння катакомби, а в залишках ховрахи влаштували своє кубло), дозволило встановити, що голова померлого була відокремлена від тіла та піддана обряду мацерації. Череп шляхом виварювання чи вимочування в спеціальних розчинах позбавили м’яких тканин, а потому на ньому з суміші глини та вохри (мінеральної фарби червоного кольору) відтворили скульптурний портрет померлого. Археологічно подібні випадки зафіксовані в регіонах р. Молочної та степового Криму біля Джанкою. Тобто завдяки випадку і пильності мешканця с. Щаслицеве Дмитра Борисенко, який першим помітив та повідомив про провалля біля кургану Віктора Плохушка, який підняв по тривозі археологів, для науки збережено важливий поховальний комплекс 33 - 30 ст. до н.е., який посяде чільне місце в системі пам’яток Степової України доби ранньої бронзи.
Подальші дослідження насипу‑добудови до кургану №4, дозволили відкрити ще чотири давніх поховання. Одне з них катакомбної культури з трьома небіжчиками (серед них і дитина). Поховальна камера витягнута з заходу на схід і під її протилежними торцевими стінками виявлено дві орнаментовані ліпні посудини. Не зважаючи на присутність посудин, кістки небіжчиків були розкидані по могилі, кучно лежали лише черепи під східною стінкою камери. Вірогідно, небіжчиків первісно поклали головами на схід. Тобто дивна на перший погляд ситуація, яку було зафіксовано в могилі, склалася не внаслідок її давнього пограбування, а як результат певного ритуального руйнування соплемінниками.
Наявність на головній осі насипу-добудови ще трьох могил бабинської археологічної культури змушує вважати, що саме завдяки їм збудували цей «хвіст» кургану. На це вказують і раніше розкопані подібні досипки. Могили «бабинців» приблизно на тисячу років молодші за катакомбні, тоді як тут опинились дві могили останніх, ще й поважних в соціальному плані? Вірогідно, поруч, за 50‑60 м від вже існуючого великого кургану №4, скоріш за все, тоді ще не дуже великого за розмірами, звели скромний насип для «катакомбників», який потім перекрили насипом-досипкою. Власне тому катакомбні могили і опинилися на його північній периферії.
Поховання носіїв бабинської археологічної культури дали матеріал для антропологів, а з трьох могил археологам дісталась лише невеличка посудина, проте з могилки двомісячного немовля.
Варто зазначити, що перспективним для подальшого дослідження є курган №4. Він найбільший серед насипів навколо с. Щасливцеве і є крайнім з півдня в розтягнутому ланцюгу (довжиною 3 км) з п’ятьох курганів. На трьохверстовій карті 1913 р. налічується дев’ять насипів, проте на сьогодні маємо лише п’ять.
Плани:
відновлення вже розкопаної насипи та збереження історичного ландшафту Арабатської стрілки, а також обов’язкове експонування одержаних артефактів Генічеському краєзнавчому музею.
Видео: короткие ролики по археологии https://www.youtube.com/@Skif/search?query=археология