(no subject)
добралась осінь і у мою голову...
і якось так дивно вона туди засіла... вона стала якоюсь жалістю до людей. йдеш вулицею, спілкуєшся із кимсь, дізнаєшся щось нове чи старе і стає жаль...
жаль бідної бабусі, що стоїть із простягненою рукою і змученим виглядом, їй холодно, голодно, самотньо, і, мабуть, страшно. і ти хочеш їй допомогти, кидаєш паро копійок у ті руки... а на іншій станції метро ти бачиш таку ж бабусю і проникаєшся тими ж сантиментами, знову стає жаль. але потім приходить розуміння, що на іншій станції стоїть/сидить/чекає інша бабуся і ти просто не можеш допомогти їм всім. і знову жаль...
жаль дідуся у переході, що тримає балалайку й іншого дідуся у іншому переході із флейтою, і ще одного з акордеоном...
жаль дурних людей, з якими доводилось стикатись, адже пояснюй/не пояснюй - як горохом об стіну, вони далі залишаться дурними (тут не лише інтелект, а й вчинки, слова, поведінка). дуже жаль...
захотілось вийти на балкон із теплим чаєм й цигаркою і слухати шум океанських хвиль. жаль, не зроблю цього...
і якось так дивно вона туди засіла... вона стала якоюсь жалістю до людей. йдеш вулицею, спілкуєшся із кимсь, дізнаєшся щось нове чи старе і стає жаль...
жаль бідної бабусі, що стоїть із простягненою рукою і змученим виглядом, їй холодно, голодно, самотньо, і, мабуть, страшно. і ти хочеш їй допомогти, кидаєш паро копійок у ті руки... а на іншій станції метро ти бачиш таку ж бабусю і проникаєшся тими ж сантиментами, знову стає жаль. але потім приходить розуміння, що на іншій станції стоїть/сидить/чекає інша бабуся і ти просто не можеш допомогти їм всім. і знову жаль...
жаль дідуся у переході, що тримає балалайку й іншого дідуся у іншому переході із флейтою, і ще одного з акордеоном...
жаль дурних людей, з якими доводилось стикатись, адже пояснюй/не пояснюй - як горохом об стіну, вони далі залишаться дурними (тут не лише інтелект, а й вчинки, слова, поведінка). дуже жаль...
захотілось вийти на балкон із теплим чаєм й цигаркою і слухати шум океанських хвиль. жаль, не зроблю цього...