Олексій Нестеренко: Про ідентичність
24 квітня 2023 13:31
Почну з радикальної заяви, але мовчання про таке - один з чинників постійних камбеків «русково міра» в Україні.
Так от.
Українці - і є та сама нація, яка століттями на території колишньої російської імперії самовіддано билася за збереження слов'янської ідентичності.
І билася вона передусім проти головних адептів саме «русково міра» та «істінново православія», а насправді - знеособлених, сповнених ненависті ординських шісток, якими в реальному житті поза офіційною російською історією завжди були, є і залишаться московити.
Наприклад, українці під шаленим пресингом примудрилися відстояти та зберегти назви місяців слов'янського походження. Українці на державні свята вбираються у вишиванки та конкурують у вишуканості візерунків національного одягу.
А от коли в останнє ви бачили, щоб росіяни вдягали свій національний одяг на державні свята?.. Ну косоворотку там, кокошнік (головною практичною функцією якого було запобігання вошам від падіння в тарілку з їжею, і це не жарт)?
Ніколи? А чому?
А тому що політика асиміляції та насильницьке знищення ідентичностей на Росії призвели до того, що єдиними «вишиванками» там остаточно стали тєльняшка з пілоткою та ватнік - символи армії та криміналізованого суспільства з в'язницею.
Власне, національні традиції народів Росії були заміщені урівнюючими всіх традиціями кримінальними плюс всепоглинаючий мілітаризм. А сьогодні ще й істеричний нацизм до купи.
Українці як суспільство поки що найбільше обговорюють різницю між ними та росіянами саме на полі бою, в найекстремальніших проявах цієї різниці, при цьому досі намагаючись уникати її гострих кутів в побуті та цивільному житті.
Так, неймовірна кількість людей, які до повномасштабного вторгнення були в побуті російськомовними, тепер перейшли на українську. Бо після побачених жахіть, після бомбардувань мирних українських міст, після жорстоких, садистських вбивств і катувань дорослих і дітей ВИКЛЮЧНО за те, що вони українці та спілкуються рідною українською чи бодай носять стрічку кольорів українського прапора, російська мова просто «відпала» з масового ужитку.
Російька мова для мільйонів людей стала ОГИДНОЮ.
Для тилу це питання перетворилося на спосіб ідентифікації «свій/чужий» (на фронті є свої особливості, проте це окрема тема, і в ній російським імперцям радіти точно нічому).
І так, звісно, в тилу ще залишилися невиправні імбецили, з якими ви вже ніколи нічого не зробите. Вони не здатні адаптуватися навіть до самої думки про можливість існування поза російським впливом.
Проте.
Українці мають починати проговорювати ВГОЛОС питання власної ідентичності. Не шароварної, яку вигадала радянсько-російська версія історії.
Ми маємо розібратися у власній ідентичності самі для себе як суспільство. Це не одномоментна дія, а процес. Процес довгий, і нам доведеться психологічно прийняти про себе як приємне, так і ні. Отримати власний баланс добра і зла і обернути його собі на користь. На користь тільки собі, без жодного оглядування на стороннє «особоє мнєніє». Починаючи з фундаментальних речей, від створення власного дитячого контенту, і нарешті згортаючи бескінечний «круговорот» отих «маши і мєдвєдя» та «фіксіків».
Бо українським батькам ніхто не пропонує натомість нічого, а діти ростуть.
Нам, власне, достобіса з чого потрібно починати. Те, що нам дивом та страшною ціною вдалося вберегти, має бути підкріплене, зміцнене та примножене. Без озирання на російські, чи будь-чиї інші шовіністичні судження.
Знаєте, чому на росії майже кожен росіянин впевнений, що американська різдвяна пісня на основі «Щедрика» - це продукт Голівуду, а про Леонтовича ніхто ніколи не чув?
Бо цей твір був створений абсолютно ОКРЕМО від Росії, без жодного стосунку до неї та без жодної згадки про неї. Бо це еталонний приклад справді слов'янського твору, який в оригіналі прославляє не чергового царя чи хана, не просмерділий наскрізь портянками черговий російський фетиш, а чисту людську радість приходу весни та оновлення життя.
А ще він назавжди вплетений в світову культуру.
А з точки зору російської пропаганди, таке просто не має права на існування та має бути фізично знищено. Як автор «Щедрика» Леонтович. Пострілом просто через світоглядну нетерпимість червоноармійця, якого пустили переночувати з гуманних міркувань, впритул українцеві в груди, який спав у власному ліжку посеред батьківської хати.
