Іван Безсмертний: Лермонтов з поезією пекла
1 Липня, 2022
Вчора розмовляв по телефону з дочкою Ірою. Довго говорили про все - про війну, про життя в Німеччині, де вона зараз перебуває, про європейську культуру, про європейський побут. І раптом Іра запитує:
- А ти добре знаєш російську літературу?
Кажу:
- Ні, Іра, ти ж знаєш, що я не філолог, а на факультеті журналістики, де я вчився тридцять років тому, російську літературу, звичайно ж, вивчали, але поряд з іншими, поряд з українською, античною, поряд з зарубіжними. Звичайно, вивчаючи курс російської літератури, мені довелося прочитати, можливо, кілька сотень російських книг.
- Як ти ставишся до Лєрмонтова, - запитує Іра, - це великий поет?..
- Так собі…
І тут раптом в Іри з’являється хвилювання в голосі:
- Папа, це не так собі, це немислима гидота. Це поезія пекла. Ти його «Уланшу» читав?
-Ні, - кажу. І відчуваю певне сум’яття: завжди розповідав Ірі про цікаві книжки і щось рекомендував прочитати, а тут раптом дочка дає мені урок літератури.
- Прошу тебе, - каже Іра, - просто зараз знайди і прочитай «Уланшу».
І я знайшов. І прочитав. І потім іще раз подзвонив дочці, щоб іще поговорити, бо виникло відчуття провини. «Уланша» Лєрмонтова - це поезія про тогочасну Бучу. Поезія про групове згвалтування російськими солдатами дівчини. А ми думали, що Лєрмонтов - це просто «Белеет парус одинокий»?… Ні, це не просто «парус одинокий». Ця бридка істота Лермонтов подохла в 27 років. А уявімо, якби воно прожило 90 років, - якої ще гидоти воно б написало. Нехай буде проклята «велика російська культура» та чортів народ, що її створив, а сьогодні прийшов нас убивати.
