Виталий Портников: Американцы хотят спрятаться в ракушку: почему после победы Трампа мир ...
... становится очень опасным, по мнению Макконнелла
15.12.2024 14:03
Митч Макконнелл, бывший лидер республиканцев в сенате и один из ветеранов американской большой политики, предупредил, что после победы его однопартийца Дональда Трампа на выборах президента Соединенных Штатов мир становится очень и очень опасным. Этот вывод Макконнелл, убежденный консерватор и союзник Трампа по многим принципиальным внутриполитическим вопросам, делает, опираясь на главное различие между собой и Трампом, а именно - откровенно изоляционистские взгляды нового старого президента. И напоминает, что в 30-е годы прошлого столетия, перед Второй Мировой войной, лозунги сторонников изоляционистской политики ничем не отличались от лозунгов и взглядов Трампа и его сторонников, пишет Виталий Портников для издания "Збруч".
Далее текст на языке оригинала.
Макконнелл вже виступав з аналогічним попередженням в дні, коли святкувався ювілей висадки військ союзників у Нормандії й нагадував, що саме політична недалекоглядність американської еліти призвела до того, що молоді американці змушені були гинути на узбережжі окупованої нацистами Франції. Однак сто років тому такі погляди сприймалися би радше як екстравагантні. Американці і знати нічого не хотіли про зовнішній світ. Політична позиція президента Вудро Вілсона, який наполягав на участі США у світовій політиці й вважав саме таку участь гарантією від повторення війни, зазнала повного краху. Її відверто висміювали найбільш багаті й впливові американські скоробагатьки, Ілони Маски тих часів, серед них було чимало відвертих прихильників "сильної руки" Адольфа Гітлера і Беніто Муссоліні.
Найяскравіший, як на мене, приклад - мільйонер Джозеф Кеннеді, який за свою підтримку передвиборчої кампанії Франкліна Рузвельта отримав посаду посла у Лондоні і був впевнений у неминучій поразці Великої Британії у війні з Німеччиною. Ця неадекватність й симпатії до фюрера коштували Кеннеді політичної карʼєри, але не зменшили його впливів - один з його синів став найпопулярнішим президентом країни, двоє інших - сенаторами, а онук, також відомий симпатіями до ультраправих політиків, очолюватиме департамент охорони здоровʼя в адміністрації Дональда Трампа.
Ну і, зрозуміло, якщо би Рузвельт не був ізоляціоністом, він ніколи не став би президентом США - як і всі його попередники після Вілсона він присягав домінуючій у обох головних партіях країни зовнішньополітичній ідеології. Майбутні біографи "перепишуть" образ Рузвельта і будуть наполягати, що він тільки "вдавав" з себе ізоляціоніста, щоб прийти до влади - і дійсно, великий президент мав набагато ширший погляд на світ, ніж інші американські політики його генерації. Але ізоляціоністом Рузвельт все ж таки був і в європейські справи втручатися не бажав. Навіть після Перл-Гарбору він вагався із оголошенням війни Німеччині, щоб не втягнутися у протистояння на далекому континенті. Відмовитися від сумнівів його примусив Адольф Гітлер, який оголосив війну Америці, не очікуючи на рішення Рузвельта.
В американському ізоляціонізмові сторічної давнини немає нічого несподіваного. Перша Світова довела пересічному американцеві, в якому небезпечному світі він знаходиться, і реакцією на цю небезпеку стало бажання "закритися" в Америці, як равлику у мушлі. Політики, як це зазвичай буває у Сполучених Штатах, просто відповідали цьому суспільному запиту. В результаті американці змушені були воювати, бо їхню байдужість розцінили як слабкість. Після Другої Світової війни американське суспільство зробило протилежний висновок - не можна зберегти мир, а значить, і спокій у самих США, без сильної Америки. І віра у цю тезу ослабла із зникненням післявоєнних генерацій, за великим рахунком першим післявоєнним американським президентом, який бажав йти ізоляціоністським "антивоєнним" шляхом, був не республіканець Трамп, а демократ Барак Обама.
Так що Трамп - відзеркалення американського страху перед важкими передвоєнними часами й американського бажання знову сховатися у мушлю - про що й говорить Мітч Макконнелл, який порівнює наш світ із світом перед Другою Світовою. Звісно, Трамп і прихильники Трампа до нього не дослухаються, але це вже немає ніякого значення, бо ефект равлика знову спрацює й вороги Америки знову сприймуть її байдужість за слабкість - і дарма, бо Америка буде захищатися й перейде у наступ, якщо її спробують принизити й приперти до стінки.
15.12.2024 14:03
Митч Макконнелл, бывший лидер республиканцев в сенате и один из ветеранов американской большой политики, предупредил, что после победы его однопартийца Дональда Трампа на выборах президента Соединенных Штатов мир становится очень и очень опасным. Этот вывод Макконнелл, убежденный консерватор и союзник Трампа по многим принципиальным внутриполитическим вопросам, делает, опираясь на главное различие между собой и Трампом, а именно - откровенно изоляционистские взгляды нового старого президента. И напоминает, что в 30-е годы прошлого столетия, перед Второй Мировой войной, лозунги сторонников изоляционистской политики ничем не отличались от лозунгов и взглядов Трампа и его сторонников, пишет Виталий Портников для издания "Збруч".
Далее текст на языке оригинала.
Макконнелл вже виступав з аналогічним попередженням в дні, коли святкувався ювілей висадки військ союзників у Нормандії й нагадував, що саме політична недалекоглядність американської еліти призвела до того, що молоді американці змушені були гинути на узбережжі окупованої нацистами Франції. Однак сто років тому такі погляди сприймалися би радше як екстравагантні. Американці і знати нічого не хотіли про зовнішній світ. Політична позиція президента Вудро Вілсона, який наполягав на участі США у світовій політиці й вважав саме таку участь гарантією від повторення війни, зазнала повного краху. Її відверто висміювали найбільш багаті й впливові американські скоробагатьки, Ілони Маски тих часів, серед них було чимало відвертих прихильників "сильної руки" Адольфа Гітлера і Беніто Муссоліні.
Найяскравіший, як на мене, приклад - мільйонер Джозеф Кеннеді, який за свою підтримку передвиборчої кампанії Франкліна Рузвельта отримав посаду посла у Лондоні і був впевнений у неминучій поразці Великої Британії у війні з Німеччиною. Ця неадекватність й симпатії до фюрера коштували Кеннеді політичної карʼєри, але не зменшили його впливів - один з його синів став найпопулярнішим президентом країни, двоє інших - сенаторами, а онук, також відомий симпатіями до ультраправих політиків, очолюватиме департамент охорони здоровʼя в адміністрації Дональда Трампа.
Ну і, зрозуміло, якщо би Рузвельт не був ізоляціоністом, він ніколи не став би президентом США - як і всі його попередники після Вілсона він присягав домінуючій у обох головних партіях країни зовнішньополітичній ідеології. Майбутні біографи "перепишуть" образ Рузвельта і будуть наполягати, що він тільки "вдавав" з себе ізоляціоніста, щоб прийти до влади - і дійсно, великий президент мав набагато ширший погляд на світ, ніж інші американські політики його генерації. Але ізоляціоністом Рузвельт все ж таки був і в європейські справи втручатися не бажав. Навіть після Перл-Гарбору він вагався із оголошенням війни Німеччині, щоб не втягнутися у протистояння на далекому континенті. Відмовитися від сумнівів його примусив Адольф Гітлер, який оголосив війну Америці, не очікуючи на рішення Рузвельта.
В американському ізоляціонізмові сторічної давнини немає нічого несподіваного. Перша Світова довела пересічному американцеві, в якому небезпечному світі він знаходиться, і реакцією на цю небезпеку стало бажання "закритися" в Америці, як равлику у мушлі. Політики, як це зазвичай буває у Сполучених Штатах, просто відповідали цьому суспільному запиту. В результаті американці змушені були воювати, бо їхню байдужість розцінили як слабкість. Після Другої Світової війни американське суспільство зробило протилежний висновок - не можна зберегти мир, а значить, і спокій у самих США, без сильної Америки. І віра у цю тезу ослабла із зникненням післявоєнних генерацій, за великим рахунком першим післявоєнним американським президентом, який бажав йти ізоляціоністським "антивоєнним" шляхом, був не республіканець Трамп, а демократ Барак Обама.
Так що Трамп - відзеркалення американського страху перед важкими передвоєнними часами й американського бажання знову сховатися у мушлю - про що й говорить Мітч Макконнелл, який порівнює наш світ із світом перед Другою Світовою. Звісно, Трамп і прихильники Трампа до нього не дослухаються, але це вже немає ніякого значення, бо ефект равлика знову спрацює й вороги Америки знову сприймуть її байдужість за слабкість - і дарма, бо Америка буде захищатися й перейде у наступ, якщо її спробують принизити й приперти до стінки.