Олена Степова: ОРДЛО стало территорией оружия: неприятный "сюрприз" для местных коллаборантов
30.07.2023 19:53
Сегодня продолжу разговор, начатый в этой статье. Хотя, если исследовать весь архив ИС, то станет понятно, что каждый из материалов, это продолжение разговора, начатого в 2014 году. Это не только мое видение войны, оккупации, это не просто фиксация настоящего, это постоянный разговор, как с умеющими думать, анализировать, так и мои попытки достучаться до экс-земляков, в большинстве своем живущих эмоциями и пропагандистскими клише, которые получают ежедневно по телевидению и кабинетам коллаборационистской власти.
Далее текст на языке оригинала.
З початку війни мої дописи були попередженням. Саме так. Попередженням! Бо я, як й багато проукраїнських громадян Сходу, намагалася попередити любителів ковбаси та сталіна про те, що буде, якщо вони побудують отой самий "руський мир" на теренах Донбасу.
Ви думаєте, ми не казали "росія закриє усі шахти, бо вони не рентабельні"? Казали! Наводили приклади фінансування шахт Донбасу з Державного бюджету України, наводили приклади пільг та зарплат у різних регіонах для різних професій, щоб бачили, що насправді, незважаючи на задекларовану рівність, шахтарів виділили законодавчо в елітну касту, яка має соціальні переваги над рештою населення. Ми приводили, як приклад, життя у Ростовській області, де закрили усі шахти, а шахтарі не мали й не мають жодної преференції від держави.
Нас не слухали. Більш того, ці розмови викликали агресію у критичної більшості народу Донбасу, який свято вірив у свою мрію "пожить па-багатому в россии". Їм здавалося, що ми хочемо забрати в них ось цю мрію, можливість. Це, звісно, викликало агресію. Більш того, ці мрійники одразу відносили усіх, хто критично чи негативно оцінював життя на росії, до ворогів й вбивали. "Или будет по нашому, или никак" - ось це у 2014-му горлали повсюди.
Тоді на Донбасі було популярно казати: "все будет Донбасс". Хто це пам’ятає? Майже ніхто! Навіть самі донбасяни забули це гасло. Саме тоді, у липні 2014-го, коли я у місті Свердловськ Луганської області почула цей меседж від триколорадного натовпу земляків, я написала у ФБуці: Все буде Україна! Цей вислів знають мільйони людей.
Чому так? Тому що треба було у школі вчити історію. Бо країни з фундаментальною, тисячолітньою, віковою, глибинною історією живуть вічно. Україна була до срср й залишилася Україною після розпаду срср, а росія, це вигадана назва маленької федеративної республіки (рсфр), уламку срср, що так й не зміг стати незалежним та самостійним, бо ні на що не згодний, окрім як сидіти в когось на шиї.
От про "сидіти на шиї" ми теж казали, тоді у 2014-му, коли намагалися врятувати свій край від біди. Як москва забирала з регіонів усе, як на Донбасі був вічний дефіцит усього, як "в закрома родины" забирали врожай працьовитих українців, як селянам-рабам, не давали паспортів, щоб не тікали у місто, як платили трудодні. Нагадували, як у 1991 році шахтарі Донбасу кричали "мы не хотим кормить москву".
Та багато чого казали. От зараз багато хто з нас відчуває себе "кассандрою", тому що майже усі негативні прогнози стосовно життя Донбасу під керівництвом москви справдилися. А ось жодна мрія донбасян - ні.
Зараз саме про це ми кажемо тим, хто там на Донбасі живе в ОРДЛО, вважає себе "новоросом" чи "республіканцем", чи навіть "громадянином росії": як же так, а як так сталося, що усі негативні прогнози життя по-руські справдилися, а ось жодна мрія пожити по-руські, па-багатому - ні? Жодної відповіді. Ну, окрім того, що "Украина виновата". Тобто шахти в ОРДЛО закриває росія, а Україна винна. Отака в них логічна логіка!
Але сьогодні не про економіку та якість життя в ОРДЛО. Про це написано дуже багато. Як й про той феномен, що чим гірше живуть донбасяни, тим більше вони кричать про те, що завжди мріяли саме так жити. Сьогодні я хочу поговорити про те, як й чим закінчиться цей фарс по-донбаські.
Якщо чесно, то там усі про усе знають, розуміють, але продовжують гру у "спорчений телефон". Пам’ятаєте була така у дитинстві. Роблять вигляд, що нічого такого не відбувається, притримуються однієї лінії поведінки та обґрунтування життя. От, наприклад, на днях у Свердловську (після декомунізації Довжанськ) вели прийом ростовські лікарі, то черги були такі, як в срср у мавзолей. Чому? Бо у місті майже не залишилося кваліфікованих спеціалістів. А ось 2014-го з Ростовської області їхали до нас - а Довжанськ це прикордоння - не тільки лікуватися, а й за продуктами, ліками, товарами. Що цікаво, на Ростовщині про це згадують, а ось у ОРДЛинщині - ні, мовчать, шиплять, як хтось згадає.
Отак само робили вигляд, що нічого не відбувається та повторювали російську пропаганду у 2014-му. Бачили усе на власні очі, але казали те, що хотіла почути росія. Наприклад, про обстріли. Ми - прикордоння, то бачили, звідки по нам стріляють, з території росії, частіше за все це було Гуково. Або, як росіяни разом з місцевими колаборантами (ополченцями) вели обстріл міста та частин ЗСУ, що намагалися вийти на кордон.
Ось, наприклад, гаубиці стояли на териконі шахти ім. Свердлова. З них гатили по колонам ЗСУ, що йшли на кордон. Це бачило усе місто, тим паче мешканці селища 1-2 Свердлова над головами яких летіли снаряди. Якби тоді хоч один український танк відповів, не було б й мене, бо ми якраз жили у тому густонаселеному селищі. Але усе місто гуло - "это Украина по нам стреляет" й підморгувало "ополченцям", які спускалися з того самого терикону.
Ми тоді казали, що це колись повернеться до них. Ось ця брехня, ось ці гаубиці посеред міста. Й вони тоді будуть волати про захист, кричати про те, що це погано, ставити зброю на дах школи чи житлового будинку. З нас сміялися. Що ж…
Наразі ОРДЛО - це велика, величезна територія зброї. Ну, мінні поля, це окрема пісня. Я про інше. Усі закриті підприємства, цеха, заводи, шахти - це склади зброї.
Ось ці закриті на цей час фабрики. Заводи, шахти, вони усі працювали на 2014- й рік. Вони закрилися під час окупації. Їх обладнання було вивезено під час окупації. Їх працівники втратили роботу під час окупації. Так, на думку донбасян в цьому теж винна Україна, бо якби вона не опиралася, якби вона впала на коліна перед росією… Але не будемо про це. Я про зброю.
Там в ОРДЛО ще не дуже розуміють головного: війна - це гра, в яку грають вдвох. Тобто там думають так, як більшість росіян: росія має право стріляти, Україна - ні.
Тому там з подивом відкривають, увага, на 9 рік війни той факт, що Україна може наносити удар по військових об’єктах, складах зброї, ремонту військової техніки на окупованих територіях та на території росії. Це з пісні "кто 8 лет бомбил Донбас", але ж, знову таки, не про це.
Я про те, що росія думає й робить усе, щоб знищити якомога більше населення. Це був її план номер один, тотальне винищення населення України без поділу на гарних чи не гарних, проросійських чи проукраїнських.
В ОРДЛО за час окупації від рук російських військових чи місцевих колабарантів загинуло, зникло безвісті, зґвалтовано, викрадено здебільшого те населення, що у 2014-му році радо вітало окупантів чи трималося межі "какая разница, какая власть будет".
Зараз територія ОРДЛО - це не тільки знищені підприємства, зникли люди, величезні кладовища та захаращені міста. Це ще тисячі гектарів замінованої землі. Це міни, які вбивають та будуть вбивати ще 50 років по закінченню війни.
Взагалі, територія ОРДЛО це на цей час склади зброї. Вони усюди. Закриті дитсадки, школи, підприємства, ФАПи, лікарні, шахти, хлібозаводи, заводи, цеха. Усе, що колись працювало й приносило користь, зараз це просто склади зброї.
Міста промислового краю - це скупчення будинків, які будували при радянській владі, тобто особливо не заморочуючись над архітектурою та дизайном. Спочатку розмічали, де буде завод чи шахта, та навколо будували місто. Тому щільна забудова зараз працює на ворога, йому є де ховатися та ховати зброю, але ця щільна забудова вже працює проти мирного населення, бо сусідство з складами зброї чи військовими частинами - це небезпечне сусідство.
Звісно, звісно, там будуть горлати "Украина обстреливает мирное население". Звісно, там мало хто зведе до купи такі позиції, як війна, росія - окупант, це її склади зброї, зброї, яка винищує населення.
Звісно, там ще довго люди будуть знаходитися у стані "как это Украина стреляет, кто ей разрешил, россия стреляет правильно, она нас защищает, Украина стреляет не правильно". Бо так їх світ облаштувала пропаганда. В них сила та влада стріляти, в нас її немає. Ми маємо або виїхати з країни, або мовчки покірно стояти на колінах, або радіти окупанту. Так, критична більшість в ОРДЛО досі живе у світі "рожевих однорожок", який йому побудувала росія. Там затишно й спокійно, бо усе просто: "россия всех убьет и отдаст нам их дома, и тогда мы заживем".
От зараз потроху, коли "Київ за три дня" накрив російську армію гробовою кришкою, вірніше, чорним пакетиком, а окупант вже чітко переходить до плану глухої оборони, а не наступу, російське прикордоння та й більша частина території росії зазнає потужних ударів від української армії, в ОРДЛО почали задаватися питаннями щодо ведення війни.
Робити відкриття. Ах, українська армія перемагає. Ах, українська зброя дострілює до Ростова. Ах, війна - це все ж таки гра,в яку грають у двох, тому, звісно ж, Україна буде стріляти. Ах, а куди? Ах, а в нас тут повно зброї та російських військових частин.
Саме це мешканці ОРДЛО у критичній своїй більшості заперечували весь цей час. Мовляв, це "гражданская война", а зброю "шахтарі накопали у шахтах" чи купили у будь-якому воєнторзі.
Що ж, от по "воєнторгам" на разі й летять наші ракети, щоб там не купляли зброю та не продовжували війну.
Звісно, нам ще довго прийдеться пояснювати - вже задаю собі питання. А чи воно треба - людям, що мешкають в ОРДЛО, - що війна - це гра, в яку грають у двох.
Що ми будемо звільняти свої землі, хочуть вони того, чи ні. Що нам якось байдуже на те, що думають колаборанти, помічники окупантів та різні гауляйтери.
Як то кажуть, порятунок завжди у руках потопаючого. Я б сказала по-іншому: вміли приймати мух, то вмійте цим мух й вигнати.
Це я про те, що мешканці ОРДЛО почали панічно обговорювати факти знаходження великих складів зброї, які окупанти та колаборанти - ось це підкреслю: саме місцеві колаборанти - розмістили у щільній забудові.
Отож, коли кричали: "путін введи","Донбас-росія", махали триколорами та сміялися "руських тут нет", - то це розкидали, вибачте, гімно, щоб мух приманити. Мухи, тобто росіяни, прилетіли, наклали своїх яєць, зробили з території гнійник, де щасливо живуть. Їх треба гнати - поки що не виникає, як захисна реакція у головах пересічних мешканців ОРДЛО.
Якщо придивитеся на глибокий тил ОРДЛО, то окрім постановочних актів від мгб та фсб "укро-партізайнен мініровал мост", тут відсутній будь-який спротив окупанту. Тут не ріжуть їх ночами, не захоплюють зброю на складах. Не дають окупанту горілку зі щурячою отрутою. Тут ніколи не було партизанської війни. Більшість "партизанських" акцій, про які писали самі колаборанти, це постановка для збудження народу , щоб тримати їх у страху.
Усі акції супротиву закінчилися у 2014-му році, коли проукраїнська меншість зрозуміла небезпечність цих дій: ми в глибокому тилу, війна на 10-15 років, треба виїжджати.
Ті, хто залишився, - це переважно жінки, які мовчать, приховуючи позицію навіть від своїх родин та близьких людей. Чоловіки в ОРДЛО або на фронті, або на навчаннях на полігонах. Ті, що ще не мобілізовані, не будуть чинити опір чи організовувати партизанський рух, бо це не проукраїнські люди. Це "какая разница".
9 років війни дуже змінили цей регіон. Не тільки промислово, екологічно, але ментально. Звісно, це пропаганда. Від дитсадка до похорон. Звісно, більша частка пропаганди розповсюджується вчителями та попами. Звісно, їм треба по буквах розкладати війну з початку, пояснюючи базові речі "ось це наша земля, де ми жили щасливо, ось окупант, який все зруйнував, ось ми звільняємо нашу землю". Але чи треба це? Чи треба поводитися з дорослими людьми, які зробили усвідомлений вибір перейти на бік ворога, як з дітьми, - а саме так до цього часу ведеться анти-пропаганда з боку України, якісь суцільні сюсі-пусі? Чи можна просто сказати: це - наша земля, й ми її звільняємо, так, це небезпечно, бо бойові дії завжди небезпечні, війну на нашу землю приніс окупант, то уся відповідальність за створення небезпеки для населення на його руках, тому приймайте рішення щодо організації своєї безпеки. Крапка!
Можливо тоді, без сюсі-пусі, до населення ОРДЛО дійде головне: війна, це гра, в яку грають у двох.
Тиждень тому були знищені склади зброї на закритій шахті у Суходольську. Гарно палало. Регулярно знищуються склади зброї в окупованому Криму, Донецьку та Луганську, аеродроми та бази військових частин у російському прикордонні. Додає "родзинки" й сама росія, ось, як у Таганрозі, коли ФАБ випала з літака, який летів бомбити Україну, й трошки розбомбила Таганрог, а ППО не спрацювали, бо ж літак свій.
Коло звужується. У окупантів горить земля під ногами. Це починає розуміти окупант й ущільнює розміщення складів зброї та військових частин саме у центрі житлових забудов, використовуючи людей, як "живий щит".
Наприклад, у селищі міського типу Шахтарське (Довжанськ, Луганщина, ОРЛО) бронетехніка та вогневі позиції розташовані у колишній "спецшколі" для важких підлітків, колонії для неповнолітніх, яких на Донбасі було дуже багато, як й колоній для дорослих.
Військові частини та склади зброї розміщені на усіх шахтах ОРДЛО, працюють вони чи закриті, неважливо. Усі великі споруди використовують як склади та розміщення військових частин.
Наприклад, у 2014-му році танки, зброю та бронетехніку росіяни ховали у ангарах шахт "Червоний партизан", "Довжанска-Капітальна", "Свердлова", "Центроспілка", які належать ТОВ ДТЕК (м. Довжанськ). Тобі, коли ми про це повідомляли, місцеві "боси" (влада, прокуратура, керівництво шахт) сміялися та заперечували цю інформацію. З того часу змінилося лише одне: техніки стало більше. Її там й ремонтують, й заправляють, й ховають від безпілотників.
Усі екс-промислові забудови у місті перетворили на вогневі позиції. Колишній хлібозавод. Він працював аж до 2016-го. Найкращий у регіоні. Крафтові рецепти…Ви розумієте мій біль від знищення таких підприємств. Зараз це просто вогнева позиція та склад, розташування військової частини, обладнання вже давно вирізали та вивезли до росії.
Ніхто за 9 років з окупаційної "влади" не створив умови розвитку, бо усі знали, як закінчиться війна. То навіщо створювати підприємства, які будуть знищено.
Руйнацію Донбасу було взято росією за стратегію ще у 2014-му, бо сильне, розвинуте, багате та процвітаюче українське прикордоння наносило росії страшний іміджевий удар.
Шахти "Центроспілка", "Харьківська", "Довжанська-Капітальна", "Червоний партизан", "Свердлова", колишній завод "Інтерсплав", бази так званого ОРСу, "Свердловський РМЗ", навіть невеличкі склади та підприємства по центру міста, навіть будівлі Будинків культури та бібліотек - усе це вогневі позиції та склади зброї.
Усі підприємства заміновані, навіть ті шахти, що ще працюють. Їх буде підірвано після відступу росіян.
Місто поступово перетворюється на укріпрайон, його вже - а це очевидно - готують до масштабних бойових дій.
Нікому не цікаво. Як й що будуть робити мешканці. Тут немає ні бомбосховищ, ніхто ними й не переймається. Тут просто кожен дах будинку перетворюють на "дзот". На верхніх етажах житлових будинків, на дахах майже усюди стоять ПЗРК та розташовані вогневі позиції. Школа, дитсадок, житловий будинок - окупанту та колаборантам байдуже, це потім пропаганда рознесе "Украина бомбит", бо ж "россии можна стрелять, а Украине - нет".
Ось цитата з одного з місцевих пабликів: "Склад оружия в пгт Шахтерском Свердловского района: бронетехника на территории бывшей спецшколы и огневые позиции на крышах - ВС РФ ставят под угрозу жизнь мирного населения посёлка, превращая гражданские объекты в огневые рубежи. В качестве "живого щита" военнослужащие РФ используют жителей близлежащих домов. На верхних этажах жилых домов начали ставить комплексы ПЗРК: рядом с огневыми точками живут люди. Подобные действия демонстрируют полное безразличие к местному населению и абсолютное пренебрежение всеми нормами и принципами международного гуманитарного права. Александр Григорьев сделал всё для того, чтобы в пгт Шахтерском расположились военные". Олександр Григорьєв, це колаборант-гауляйтер, голова смт Шахтарське, який зрадив Україну й зараз прислужує окупанту.
Цей факт мене взагалі турбує, бо поруч СІЗО (смт Ленінське), де утримують полонених "азовців", то провокація "Україна обстріляла" чи "Оленівка-2" наразі реальна й це не може не турбувати.
От саме зараз, коли зброї у міста стало так багато, що кожен дах багатоповерхівки має свою вогневу позицію, мешканці ОРДО почали ставити питання: а що з нами буде?
Що ж, прийшов час дивитися у очі гаубиць, як у очі екстрасенсів, яких там хоч греблю гати, щоб побачити своє майбутнє. Починати дорослішати й розуміти: якщо у місті стільки зброї під час війни, то ця зброя буде вбивати.
Ця зброя буде вбивати не лише на фронті, ні. Вона буде вбивати саме у місті свого розташування. Бо за військовим правом, усі місця розташування зброї, окупаційних частин, вогневих позицій перестають бути мирними місцями, як й мирне населення, яке носить форму й зброю, перестає бути мирним населенням. Якщо окупант окупував місто, створює там умови для ведення бойових дій, саме окупант несе відповідальність за мирне населення.
Он, у Ростовській області вже відпрацьовують евакуацію цілих міст у разі перенесення бойових дій у Ростовську область.
Ці два важливі фактори ми маємо донести до мешканців ОРДЛО, подобається це їм чи ні. То ось я почала! До речі, на кордоні так званої "республіки", як вони себе називають та Ростовської області ось нещодавно встановили попереджуючи знаки, бо ж ведуться ремонтні роботи по укріпленню КПП.
На знаках написано, що це кордон Ростовської області , рф та України. Ось так великими буквами, прямо по усій площині попереджувального помаранчевого знаку й написано "Ростовская область - граница Украины".
Я б на місці донбасян-наварасів, звернула увагу на такі знаки від окупанта. Відпрацювання евакуації населення Ростовської області! Знаки про наявність державного кордону Україна-росія!
Але відступ росіян не буде спокійним, не сподівайтесь. Величезне облаштування вогневих позицій по щільним забудовам міста, вже кажуть про те, що чекає ОРДЛО: теракти, провокації обстрілів, страшні бої та знищення міст.
Тому я повторю базові правила війни:
1. Війна - це гра, в яку грають у двох.
2. Усі місця розташування зброї ворога, усі місця окупаційних військово-колаборційних частин, усі місця розташування вогневих позицій одразу перестають бути мирними місцями, як й мирне населення, яке носить форму й зброю, перестає бути мирним населенням.
3. Окупант, що окупував землю чи місто та створює там умови для ведення бойових дій, несе відповідальність за мирне населення та його безпеку.
