автостопом по Бяларусі
Галопом по Білорусі, або черговий бюджетний автостоп тріп до братів-слов'ян. Поїхали спонтанно - планували тривалу мандрівку Україною з заходу на схід, але плани змінились.
ітак 2000 км
6 днів
ІФ - Львів - Дубно - Луцьк - с.Поліське - с.Мокрани - Гродно - с.Пацевічі - Мінськ - Городєя - Нясвіж - Мір - Кобрин - с.Каташи - Брест -с.Мокрани - с.Поліське - Луцьк - Львів - ІФ
Повний маршрут на Гугл Мапс
Їхали без підготовки. В ніч перед відїздом обробляв фото, доставляв банери на сайт - рюкзак склав за пів години, не дивлячись ))) В мене таке вперше - я дуже люблю детально готувати маршрут, розглядати дорожні розвязки в гуглерз, вчити мову, шукати якісь нетуристичні, але дуже цікаві місця. Як не дивно, цього разу спрацювали соцмережі і перед поїздкою кілька людей написали мені свої враження і поради по мандрівці Білорусією. З тим і їхали.
Власне мандрівка мала розпочатись після фотосесії в одному з замків на самому кордоні з Польщею. Цікава локація, готові костюми-образи... але в останній момент все накрилось, тож одразу з Франика розпочали стопити.
Погані дороги, жахливі дороги, бездоріжжя. Лейтмотив усіх розмов з драйверами. Шкода, бо цікаві розмови врешті обривались черговим матом в адресу укравтодору. З іншого боку навіть водіїв-мовчунів вдавалось розговорити завдяки ямам)))
Типажі драйверів
- Наречені з Осмолоди розповідали про туристів, про жінку з Франції, що приїхала до них у гори на двох конях.
- чувіха з Галича, яка в 17 років вперше сама поїхала в Португалію, а тепер керує фірмочкою по перевезеннях
- "скоцкій доктор" з Жовкви, але насправді все ж шикарний психолог
- дальнобійник-турок Мустафа пригощав їхніми кексами і кликав пити з ним віскі
- двоє хлопців з Луцька, які ломились по GPS через Біловежську пущу, іноді навіть бездоріжжям (до слова в Білорусі бездоріжжя рівніше, ніж в нас магістральні траси)
- хлопчина з Гродно, який слухав шансон, "бо жизнєнно"
- чувак на крутій машині, який спершу зупинився, а дізнавшись, що ми мандруємо, заявив, що мандрівників не підвозить
- військовий льотчик з дружиною, який поспшав готувати авіапарад до дня незалежності Білорусі і ліхачив так ніби був за штурвалом Міг-29
- чіста-конкретні пацанчики, бриті, на вбитій девятці філософстували на тему що краще: Мір чи Нясвіж
- парніша, років 18, який 2 тижні як отримав права, але завіз нас на чисте пісчане озеро в 10 км від його міста
- довговолосий дядька-бізнесмен, розповідав нам свої бізнес схеми і матюкався на Бацьку
- весела компаха, що їхала на Луцьк
- хлопець років 30-35 з сином, з яким тренділи 3 години підряд, а потім ще шукали на Сихові ЖД каси
- брати Пахолюки на розбитому мерсі, тихий водій і пяний вдризг його брат
- батько з сином, які вертались з-під Варшави
... і ще багато інших, кого вже й не згадаєш - хороші, цікаві люди, які показували нам країну зсередини, як не покаже жодний Лонлі пленет чи туристичний гід. За це їм усім - величезне спасибі) Приїзжайте до нас в Карпати :):):)
Дорожні історії
На Львів традиційно рушали троліком четвіркою, що їде до ТОСу. На виході зустріли діда, якому вивявилось 55, було шкода чоловіка, тим більше що пізніше зустрічали і 70-річний, які виглядали значно молодше.
З українських міст найбільш зацікавило Дубно, хоча місцевий замок мене не вразив. Домашні вареники по трипієсєт, доходяги-двоповерхівки з табличками "памятка архітектури" і несподівано справді стильні мешканці.
В Луцьку пробували ночувати біля річки Стир, але були змушені здати позицію комарям. Напросились ночувати на перше-ліпше подвіря, та й познайомились з газдинею - пані Валентиною. На ранок вона пригостила нас кавою з бутіками. Сам Луцьк несподобався, бо всю історичну красу загородили 14-поверхівками, базарами, чи болотами.
Добрі люди підказали пісчане озеро в сосновому лісі - це було перше кльове відкриття. Скупнутися під вечір після довгої дороги - саме те що треба. Крім того ми накупили чорниць і суниць - заправлятися вітамінами. Здавалося - на цьому можна й завершити день, але до кордону лишалось зовсім троха і ми таки рушили: невелика черга, якась путаніца з заповненням міграціонки, дешевий Sheridan's в дюті-фрі - і ми вже в Білораші. Ще дві хвилини на трасі і нас підібрали прямо до Гродно. Маршрут ще раз помінявся, адже Гродно планували кінцевою точкою дороги.
Вечірня дорога, сонце заходить, в селах - жодної душі, на трасі - пусто, десь збоку - ряди однакових ковгоспів. Каце - каве в дії. Магазини, закриті ще о 18, дві заправки на 300 км. Місцями - моторошно, бо виглядає все як нерозібрані декорації.
У нас не було ні карти і атласу, планшет глючив, тож центр намацували власноруч. Втім майже одразу стало ясно: хочеш в центр - шукай вулицю, площу чи проспект Леніна. Знайшли? Ок - ви в центрі. Повторити з любим містом Білорусі)))
Лисий в кєпці, порожні вулиці, красиві парки і перелякані люди - таким було перше враження. Забігаючи наперед скажу, що й після всіх днів в Білорусі воно не сильно змінилось.
У Гродно найкрасивіші будинки - невідреставровані. Старі шикарні камяниці, заколочені храми і деревяні трьохповерхові усадьби (хз як їх правильно обізвати) - все це найбільше цікавило. І ніби багато цікавого-історичного в центрі, але всюди натикані срані хрущьовки, які перетворюють центр на запльовний спальний район. Найціавіше місце - під пожежною каланчею, з видом на Німан і старий замок.
Під Гродно довелось пройтись з десяток км, доки знайшли добре місце для стопу. Швидка траса, сонце в очі (найбільше не люблю стопити, коли не бачу обличчя драйвера), пост ДАІ, знаки зупинка заборонена - бррр, ото вже як вигадають! Але всеодно - під нас висадили біля Мінська, у закинутому селі. Думали скупнутись в місцевій річці - але береги заросли очеретом. Думали розпитати місцевих - але їх лишилось півтори людини. Комарі доїдали, треба було щось вирішувати з ночівлею. На щастя підвернувся дачник, який запропонував заночувати в нього.
Чи не єдина на село охайна хата, наносити з колодязя води, помитися в кориті і зготувати чаю на травах - ось і все що ми встигли до опівночі. Цікаві віддчуття - ночувати в такому місці. Але вже на світанку знову були на трасі і сходу зупинили машину до столиці. Далі через МКАД до крайньої станціїї метро і цей їдкий харкатерний запах, який ні з чим не поплутаєш. Гігантоманія в центрі не вразила, швидше розстроїла. WiFi знайти було проблематично, натомість досить смачної поїли і закусили морозивом.
Ціни в мінську дивували страшенно. Чому проїзд у вбитій Газельці коштує 7000 зайчиків (7 грн на наші), а комфортний автобус - 2 грн. Як могло трапитись, що найдешевша вода - Бонаква, а найдешевший йогурт - Активія чи Данон??? Куплене за 10 гривень фасоване білоруське молоко віддавало хімією і жодним чином не нагадувало смак домашнього. Найсмачніший у світі квас - Лідський - коштував 9660 зайчиків як за 1 літр так і за півтора, але портився вже через день.
З Мінська вибирались переповненою вонючою електричкою. Як винагорода - ночівля на пісчаному пляжі з видом на Нясвіжський замок. Шикарний ландшафтний парк, позитивні люди і тільки полчіща комарів портили картинку.
Далі - Мір. Мірський замок, цього разу вже справді замок (бо Нясвіж швидше палац).
Ці місця сподобались чи не найбільше в усій Білорусі.
Далі дорога йшла по "Олімпійці" - платній трасі, збудованій ще 1980 року. В якийсь момент ми пересіли до хлопчика, який вертався домів на батьківській машині. Права йому видали два тижні тому, одразу пробиті)) Він шугався ментів і розповідав, як подорожував з батьками у будинку на колесах по Європі, а на завершення, замість їхати домів, повернув до місцевого курорту. Там на місці пісчаного карєру утворилось велике і чисте озеро.
Брест залишив байдужим. Добре що ми з нього не розпочали знайомство з країною. Гігантоманія меморіалу не вразила, навіть попри те, що потрапили туди ми власне в день нападу Германії на СССР.
Вертались через той самий КПП і сподівались затаритись в дюті фрі, але, виявилось, на звороті можна скористатись лишень білоруським магазином, а в ньому ні ціни ні асортимент не потішив... Наші доблєсні стражі кордону запропонували потрапити в український дютік всього за 50 гривень, але нас така пропозиція чогось ніразу не порадувала)))
Підсумки
В Білорусію я хотів, щоб розібратися, що правда, а що чутки бо відгуки про цю країну діаметрально протилежні. Якісь міфи розвінчали легко, але вже готові створювати нові міфи - бо все ж надто мало провели часу, щоб розібратися. Я б навряд чи зміг би жити у країні з диктатурою, але Бацька - не Сталін. Це не поліцейська країна. Тут пропаганда хоч і банальна, але правильна. Тут хоч і показово, але піклуються про людей (на відміну від України, де на людей показово плюють). Вочевидь, займатися бізнесом в Білорусі надто геморно, але якщо ти простий хлопчина з села і закінчив 9 класів, пішов в ковгосп, тобі поставили хату і зарпалату в 500 баксів - жалітись ти не будеш.
А втім політика - не головне. Білорусь сподобалась людьми і тою історією, яку не встигли затулити 5-поверховими хрущовками. Ще раз я туда поїду ой не скоро, хоча залишили ще безліч білих плям на карті. Втім, тим цікавіше буде глянути років через 10))
з.і. Вино - з Італії
Камамбер з Польщі
Квас з Білорусі, гг
p.s. вперше за рік (чи може й того більше) вирішив вспомніть молодость і оформити постик в жж, але знову тормоза, глюки і просто лажа. тож сорі - сил оформити як має бути і вичитати вже не було...
ітак 2000 км
6 днів
ІФ - Львів - Дубно - Луцьк - с.Поліське - с.Мокрани - Гродно - с.Пацевічі - Мінськ - Городєя - Нясвіж - Мір - Кобрин - с.Каташи - Брест -с.Мокрани - с.Поліське - Луцьк - Львів - ІФ
Повний маршрут на Гугл Мапс
Їхали без підготовки. В ніч перед відїздом обробляв фото, доставляв банери на сайт - рюкзак склав за пів години, не дивлячись ))) В мене таке вперше - я дуже люблю детально готувати маршрут, розглядати дорожні розвязки в гуглерз, вчити мову, шукати якісь нетуристичні, але дуже цікаві місця. Як не дивно, цього разу спрацювали соцмережі і перед поїздкою кілька людей написали мені свої враження і поради по мандрівці Білорусією. З тим і їхали.
Власне мандрівка мала розпочатись після фотосесії в одному з замків на самому кордоні з Польщею. Цікава локація, готові костюми-образи... але в останній момент все накрилось, тож одразу з Франика розпочали стопити.
Погані дороги, жахливі дороги, бездоріжжя. Лейтмотив усіх розмов з драйверами. Шкода, бо цікаві розмови врешті обривались черговим матом в адресу укравтодору. З іншого боку навіть водіїв-мовчунів вдавалось розговорити завдяки ямам)))
Типажі драйверів
- Наречені з Осмолоди розповідали про туристів, про жінку з Франції, що приїхала до них у гори на двох конях.
- чувіха з Галича, яка в 17 років вперше сама поїхала в Португалію, а тепер керує фірмочкою по перевезеннях
- "скоцкій доктор" з Жовкви, але насправді все ж шикарний психолог
- дальнобійник-турок Мустафа пригощав їхніми кексами і кликав пити з ним віскі
- двоє хлопців з Луцька, які ломились по GPS через Біловежську пущу, іноді навіть бездоріжжям (до слова в Білорусі бездоріжжя рівніше, ніж в нас магістральні траси)
- хлопчина з Гродно, який слухав шансон, "бо жизнєнно"
- чувак на крутій машині, який спершу зупинився, а дізнавшись, що ми мандруємо, заявив, що мандрівників не підвозить
- військовий льотчик з дружиною, який поспшав готувати авіапарад до дня незалежності Білорусі і ліхачив так ніби був за штурвалом Міг-29
- чіста-конкретні пацанчики, бриті, на вбитій девятці філософстували на тему що краще: Мір чи Нясвіж
- парніша, років 18, який 2 тижні як отримав права, але завіз нас на чисте пісчане озеро в 10 км від його міста
- довговолосий дядька-бізнесмен, розповідав нам свої бізнес схеми і матюкався на Бацьку
- весела компаха, що їхала на Луцьк
- хлопець років 30-35 з сином, з яким тренділи 3 години підряд, а потім ще шукали на Сихові ЖД каси
- брати Пахолюки на розбитому мерсі, тихий водій і пяний вдризг його брат
- батько з сином, які вертались з-під Варшави
... і ще багато інших, кого вже й не згадаєш - хороші, цікаві люди, які показували нам країну зсередини, як не покаже жодний Лонлі пленет чи туристичний гід. За це їм усім - величезне спасибі) Приїзжайте до нас в Карпати :):):)
Дорожні історії
На Львів традиційно рушали троліком четвіркою, що їде до ТОСу. На виході зустріли діда, якому вивявилось 55, було шкода чоловіка, тим більше що пізніше зустрічали і 70-річний, які виглядали значно молодше.
З українських міст найбільш зацікавило Дубно, хоча місцевий замок мене не вразив. Домашні вареники по трипієсєт, доходяги-двоповерхівки з табличками "памятка архітектури" і несподівано справді стильні мешканці.
В Луцьку пробували ночувати біля річки Стир, але були змушені здати позицію комарям. Напросились ночувати на перше-ліпше подвіря, та й познайомились з газдинею - пані Валентиною. На ранок вона пригостила нас кавою з бутіками. Сам Луцьк несподобався, бо всю історичну красу загородили 14-поверхівками, базарами, чи болотами.
Добрі люди підказали пісчане озеро в сосновому лісі - це було перше кльове відкриття. Скупнутися під вечір після довгої дороги - саме те що треба. Крім того ми накупили чорниць і суниць - заправлятися вітамінами. Здавалося - на цьому можна й завершити день, але до кордону лишалось зовсім троха і ми таки рушили: невелика черга, якась путаніца з заповненням міграціонки, дешевий Sheridan's в дюті-фрі - і ми вже в Білораші. Ще дві хвилини на трасі і нас підібрали прямо до Гродно. Маршрут ще раз помінявся, адже Гродно планували кінцевою точкою дороги.
Вечірня дорога, сонце заходить, в селах - жодної душі, на трасі - пусто, десь збоку - ряди однакових ковгоспів. Каце - каве в дії. Магазини, закриті ще о 18, дві заправки на 300 км. Місцями - моторошно, бо виглядає все як нерозібрані декорації.
У нас не було ні карти і атласу, планшет глючив, тож центр намацували власноруч. Втім майже одразу стало ясно: хочеш в центр - шукай вулицю, площу чи проспект Леніна. Знайшли? Ок - ви в центрі. Повторити з любим містом Білорусі)))
Лисий в кєпці, порожні вулиці, красиві парки і перелякані люди - таким було перше враження. Забігаючи наперед скажу, що й після всіх днів в Білорусі воно не сильно змінилось.
У Гродно найкрасивіші будинки - невідреставровані. Старі шикарні камяниці, заколочені храми і деревяні трьохповерхові усадьби (хз як їх правильно обізвати) - все це найбільше цікавило. І ніби багато цікавого-історичного в центрі, але всюди натикані срані хрущьовки, які перетворюють центр на запльовний спальний район. Найціавіше місце - під пожежною каланчею, з видом на Німан і старий замок.
Під Гродно довелось пройтись з десяток км, доки знайшли добре місце для стопу. Швидка траса, сонце в очі (найбільше не люблю стопити, коли не бачу обличчя драйвера), пост ДАІ, знаки зупинка заборонена - бррр, ото вже як вигадають! Але всеодно - під нас висадили біля Мінська, у закинутому селі. Думали скупнутись в місцевій річці - але береги заросли очеретом. Думали розпитати місцевих - але їх лишилось півтори людини. Комарі доїдали, треба було щось вирішувати з ночівлею. На щастя підвернувся дачник, який запропонував заночувати в нього.
Чи не єдина на село охайна хата, наносити з колодязя води, помитися в кориті і зготувати чаю на травах - ось і все що ми встигли до опівночі. Цікаві віддчуття - ночувати в такому місці. Але вже на світанку знову були на трасі і сходу зупинили машину до столиці. Далі через МКАД до крайньої станціїї метро і цей їдкий харкатерний запах, який ні з чим не поплутаєш. Гігантоманія в центрі не вразила, швидше розстроїла. WiFi знайти було проблематично, натомість досить смачної поїли і закусили морозивом.
Ціни в мінську дивували страшенно. Чому проїзд у вбитій Газельці коштує 7000 зайчиків (7 грн на наші), а комфортний автобус - 2 грн. Як могло трапитись, що найдешевша вода - Бонаква, а найдешевший йогурт - Активія чи Данон??? Куплене за 10 гривень фасоване білоруське молоко віддавало хімією і жодним чином не нагадувало смак домашнього. Найсмачніший у світі квас - Лідський - коштував 9660 зайчиків як за 1 літр так і за півтора, але портився вже через день.
З Мінська вибирались переповненою вонючою електричкою. Як винагорода - ночівля на пісчаному пляжі з видом на Нясвіжський замок. Шикарний ландшафтний парк, позитивні люди і тільки полчіща комарів портили картинку.
Далі - Мір. Мірський замок, цього разу вже справді замок (бо Нясвіж швидше палац).
Ці місця сподобались чи не найбільше в усій Білорусі.
Далі дорога йшла по "Олімпійці" - платній трасі, збудованій ще 1980 року. В якийсь момент ми пересіли до хлопчика, який вертався домів на батьківській машині. Права йому видали два тижні тому, одразу пробиті)) Він шугався ментів і розповідав, як подорожував з батьками у будинку на колесах по Європі, а на завершення, замість їхати домів, повернув до місцевого курорту. Там на місці пісчаного карєру утворилось велике і чисте озеро.
Брест залишив байдужим. Добре що ми з нього не розпочали знайомство з країною. Гігантоманія меморіалу не вразила, навіть попри те, що потрапили туди ми власне в день нападу Германії на СССР.
Вертались через той самий КПП і сподівались затаритись в дюті фрі, але, виявилось, на звороті можна скористатись лишень білоруським магазином, а в ньому ні ціни ні асортимент не потішив... Наші доблєсні стражі кордону запропонували потрапити в український дютік всього за 50 гривень, але нас така пропозиція чогось ніразу не порадувала)))
Підсумки
В Білорусію я хотів, щоб розібратися, що правда, а що чутки бо відгуки про цю країну діаметрально протилежні. Якісь міфи розвінчали легко, але вже готові створювати нові міфи - бо все ж надто мало провели часу, щоб розібратися. Я б навряд чи зміг би жити у країні з диктатурою, але Бацька - не Сталін. Це не поліцейська країна. Тут пропаганда хоч і банальна, але правильна. Тут хоч і показово, але піклуються про людей (на відміну від України, де на людей показово плюють). Вочевидь, займатися бізнесом в Білорусі надто геморно, але якщо ти простий хлопчина з села і закінчив 9 класів, пішов в ковгосп, тобі поставили хату і зарпалату в 500 баксів - жалітись ти не будеш.
А втім політика - не головне. Білорусь сподобалась людьми і тою історією, яку не встигли затулити 5-поверховими хрущовками. Ще раз я туда поїду ой не скоро, хоча залишили ще безліч білих плям на карті. Втім, тим цікавіше буде глянути років через 10))
з.і. Вино - з Італії
Камамбер з Польщі
Квас з Білорусі, гг
p.s. вперше за рік (чи може й того більше) вирішив вспомніть молодость і оформити постик в жж, але знову тормоза, глюки і просто лажа. тож сорі - сил оформити як має бути і вичитати вже не було...