Теплый, ламповый жж, hell yeap!
Теплый, ламповый жж, hell yeap!.
//дисклеймер: далі не читайте. я пишу для себе і про себе. з вірогідністю 99% вам це буде не цікаво//
Є якась колосальна прірва між жужом і фейсбучеком. Ну ок - може колись була. Сьогодні в жж я читаю кілька спеціалізованих блогів, які тим і цікаві, бо більше ніде їх знайти.
Тим не менше сам писати давно перестав. І не 1,5 роки тому, коли видавав по 2 пости в день, а значно раніше - коли перестав писати про те, що може цікавити багатьох і почав писати про те, що цікавить лиш мене.
А мене нічого не цікавить.
Мені подавай однокімнатку в центрі франьо, роботу шоб сильно не зайобували і 1 довгу і одну коротку мандрівку в рік.
... і я не знаю яким тупим треба бути, щоб на це погодитись.
____
Колись я собі програмував, що все бачу, але нічого не знаю. Спрацювало. Тепер я все знаю. Я знаю більше про сесії, ніж журналісти, які регулярно туди ходять. Про віскі заю більше ніж алкоголіки в парку. Про подорожі - більше ніж блогери, які щодня викладають нову країну в фотографіях.
Все бачу -> нічого не знаю.
Все знаю -> нічого не вмію.
Це якісь звичні фішки перехідного віку. Я так собі думаю. Але RTFM не для мене. Та й абрівіатуру цю зараз ніхто не знає. Наш дизайнер написав, що 5 мілйонів MTBF цілком достатньо. І відіслав шефу. Мені теж треба так навчитись, бо я досі намагаюсь начальству на пальцах пояснити в доступний спосіб. ДЛЯ ЧОГО??? Можна написати МТБФ і трясця все! Тебе зразу поважають і з погоджуються.
____
Ніякої чорногорії автостопом. Я вже це знаю. Ні, я буду борсатись, хапатись зубами, тягти себе за чуба... але цього не буде. Надто багато змінних. Невідомих.
Неважливі, дрібні, другорядні, тупі завади завжди зупиняли і зупинятимуть.
Я знов склав всі яйця в один кошик. Я інакше не вмію. В мене нема особистого тренера по гольфу, якому можна плакати в жилєтку. Нема купи фанаток, які б бігали хвостиком. Нема компанії брутальних мужиків (я навіть вконтакті на них не підписаний) з якими б я регулярно пив пиво. Нема коханки, улюбленої роботи, кота і щасливих трусів. Все це було ще 1,5 роки тому - зараз нема, бо я так вирішив. Але сьогодні, в цю хвилину я не знаю чи зробив правильно. Ця відповідальність за власне життя, за правильний вибір - вигадана, висмоктана з пальця - зайо найбільше.
Буду відповідальний - знову все втрачу
Откину рамки - взлетим.
Полетели?
//дисклеймер: далі не читайте. я пишу для себе і про себе. з вірогідністю 99% вам це буде не цікаво//
Є якась колосальна прірва між жужом і фейсбучеком. Ну ок - може колись була. Сьогодні в жж я читаю кілька спеціалізованих блогів, які тим і цікаві, бо більше ніде їх знайти.
Тим не менше сам писати давно перестав. І не 1,5 роки тому, коли видавав по 2 пости в день, а значно раніше - коли перестав писати про те, що може цікавити багатьох і почав писати про те, що цікавить лиш мене.
А мене нічого не цікавить.
Мені подавай однокімнатку в центрі франьо, роботу шоб сильно не зайобували і 1 довгу і одну коротку мандрівку в рік.
... і я не знаю яким тупим треба бути, щоб на це погодитись.
____
Колись я собі програмував, що все бачу, але нічого не знаю. Спрацювало. Тепер я все знаю. Я знаю більше про сесії, ніж журналісти, які регулярно туди ходять. Про віскі заю більше ніж алкоголіки в парку. Про подорожі - більше ніж блогери, які щодня викладають нову країну в фотографіях.
Все бачу -> нічого не знаю.
Все знаю -> нічого не вмію.
Це якісь звичні фішки перехідного віку. Я так собі думаю. Але RTFM не для мене. Та й абрівіатуру цю зараз ніхто не знає. Наш дизайнер написав, що 5 мілйонів MTBF цілком достатньо. І відіслав шефу. Мені теж треба так навчитись, бо я досі намагаюсь начальству на пальцах пояснити в доступний спосіб. ДЛЯ ЧОГО??? Можна написати МТБФ і трясця все! Тебе зразу поважають і з погоджуються.
____
Ніякої чорногорії автостопом. Я вже це знаю. Ні, я буду борсатись, хапатись зубами, тягти себе за чуба... але цього не буде. Надто багато змінних. Невідомих.
Неважливі, дрібні, другорядні, тупі завади завжди зупиняли і зупинятимуть.
Я знов склав всі яйця в один кошик. Я інакше не вмію. В мене нема особистого тренера по гольфу, якому можна плакати в жилєтку. Нема купи фанаток, які б бігали хвостиком. Нема компанії брутальних мужиків (я навіть вконтакті на них не підписаний) з якими б я регулярно пив пиво. Нема коханки, улюбленої роботи, кота і щасливих трусів. Все це було ще 1,5 роки тому - зараз нема, бо я так вирішив. Але сьогодні, в цю хвилину я не знаю чи зробив правильно. Ця відповідальність за власне життя, за правильний вибір - вигадана, висмоктана з пальця - зайо найбільше.
Буду відповідальний - знову все втрачу
Откину рамки - взлетим.
Полетели?
Click to view