пічалька журбинка, нах
не здорово залишатись самому в таку пізню осінь
доводиться прокидатись о 6
йти розминати ногу на річку
стопити тролейбуси, які виринають з туману ну точно як кіт-автобус в Міядзакі
думати, що нічого спільного з минулою осінню нема
і одразу получати волшебний пєндєль - щоб не розслаблявся
пити молоко і пів години стояти під душем
вчити іспанську з Розеттою Стоун
і норвежську з Ток Нау
зносити к чіртям глюкавих Гіровс 6
домовлятися про інсадерську інфу з держустанови
нарешті снідати квашеною капустою
звично зістрибувати з капоту дорогої іномарки, якій насрати на червоне світло
класти цеглу (це не метафора - через ідіотів на дорогах я давно перестав срать кірпічамі)
грунтувати-шпаклювати-фарбувати
гуглити що таке 38В і що цікавого є на etsy
брити бороду
забирати гроші в одному банку і передавати в інший
навіть не дивуватись кількості смазлівих-скучающіх менеджерш середньої ланки
яких не банять (доплачують??) за загравання з клієнтами
складати мольберт, хоча я точно не впевнений що це слово означає
і шукати кольори від коханої
кольори...
мені їх забракне вже дуже скоро - місто вже наскрізь сіре, навіть у вечірніх променях
а в кімнаті тепло і я не помічаю, що знову зима
хочеться видзвонити когось, але темніє так швидко-стрімко
і ти лишень безвольно повисаєш в своєму кріслі-качалці
а хочеться ж фотографувати і кидатись листям
видиратись на хребет і кричати що є духу "гоооооррррриииии!"
ходити прохолодним піском якогось дикого пляжу на березі Атлатичного
хай так
всі чекають, вірять
переважно не стається
сьогодні я теж чекаю. вперше за довгий час чекаю не з надією але з впевненістю