(no subject)
як на новому слогані Соса-Солы "починаємо вболівати", який, так чи інакше читається "починаємо блювати"
фішка в тому, що вже давно тобі ніхто не пише - лишень через те, що ти не потребуєш зворотньої коросепонденції.
всі твої розмови обмежуються запитаннями
- випєм пива?
і відповідями
- звісно
виключно без смайлів і інших емотконів. принаймні мені так здається. насправді по звичці я вставляю котрісь дужки в котрихось місцях. вони, вочевидь, не значать абсолютно нічого, крім як: "мені приємно з тобою спілкуватись".
не зовсім зрозуміло, що з цим всім робити
не до кінця ясно куди звертати на черговому роздоріжжі. особливо коли роздоріжжя щоразу при більш-менш тісному спілкуванні.
що зрештою таке оте "більш тісне спілкування"? от сьодні майже до півночі вигадували собі культуну програму і всю дорогу сміялись. і це було тісно і здорово.
а на вихідних ми лазили горами і майже не сміялись, але багато десь зависали. в собі. і це теж було тісно і здорово.
роздоріжжя були і там і там.
і я не знаю чим керуюсь, обираючи шлях.
здати багаж на літак за 273 гривні, чи передати маршруткою зі знайомим водієм?
купити текілу чи бальзам?
шукати роботу чи їхати в гори? дадад, підкиньте якусь роботу, я тоді в гори не поїду, бігме.
то все пусте.
роздоріжжя досі одне. про нього списано пів цього жж. повторювати немає змісту.
знаєте це відчуття, коли виходиш з тісного приміщення, в якому провів весь вечір і якось пристосувався дихати через раз? то от виходиш на свіже повітря, і розумієш, шо дарма згаяв вечір, бо міг весь вечір дихати. ну може не дарма, бо дуже весело, але ж на вулиці міг дихати.
але отак стоїш на вулиці 3 хвилини і перестаєш помічати повітря. якийсь пяний бомж вимахує до тебе руками, менти підозріло дивляться на твою нерівну ходу, а ота дівчина на диво нагадує колишню. яке, збіса, повітря???
у мене таке все життя.
1 в 1
сижу все життя, не дихаю
а як тільки вихожу на повітря
забуваю яке воно кльове
і всі обвали на фондових ринках
і всі твітери Азарова
і всі спасібажитєлям
поболтаем об иронии???
фішка в тому, що вже давно тобі ніхто не пише - лишень через те, що ти не потребуєш зворотньої коросепонденції.
всі твої розмови обмежуються запитаннями
- випєм пива?
і відповідями
- звісно
виключно без смайлів і інших емотконів. принаймні мені так здається. насправді по звичці я вставляю котрісь дужки в котрихось місцях. вони, вочевидь, не значать абсолютно нічого, крім як: "мені приємно з тобою спілкуватись".
не зовсім зрозуміло, що з цим всім робити
не до кінця ясно куди звертати на черговому роздоріжжі. особливо коли роздоріжжя щоразу при більш-менш тісному спілкуванні.
що зрештою таке оте "більш тісне спілкування"? от сьодні майже до півночі вигадували собі культуну програму і всю дорогу сміялись. і це було тісно і здорово.
а на вихідних ми лазили горами і майже не сміялись, але багато десь зависали. в собі. і це теж було тісно і здорово.
роздоріжжя були і там і там.
і я не знаю чим керуюсь, обираючи шлях.
здати багаж на літак за 273 гривні, чи передати маршруткою зі знайомим водієм?
купити текілу чи бальзам?
шукати роботу чи їхати в гори? дадад, підкиньте якусь роботу, я тоді в гори не поїду, бігме.
то все пусте.
роздоріжжя досі одне. про нього списано пів цього жж. повторювати немає змісту.
знаєте це відчуття, коли виходиш з тісного приміщення, в якому провів весь вечір і якось пристосувався дихати через раз? то от виходиш на свіже повітря, і розумієш, шо дарма згаяв вечір, бо міг весь вечір дихати. ну може не дарма, бо дуже весело, але ж на вулиці міг дихати.
але отак стоїш на вулиці 3 хвилини і перестаєш помічати повітря. якийсь пяний бомж вимахує до тебе руками, менти підозріло дивляться на твою нерівну ходу, а ота дівчина на диво нагадує колишню. яке, збіса, повітря???
у мене таке все життя.
1 в 1
сижу все життя, не дихаю
а як тільки вихожу на повітря
забуваю яке воно кльове
і всі обвали на фондових ринках
і всі твітери Азарова
і всі спасібажитєлям
поболтаем об иронии???