з гір - автостопом
я планував Червону Руту, але спустившись до траси підійняв вгору великий палець
пізніше згадав: це вже моя маленька традиція, вертатись з гір стопом на Різдво
саме з гір і саме на Різдво я вперше спробував цей різновид громадського транспорту
два роки тому все повторилось
а цього року три рази їхав з гір попутками
що важливо - жодного разу в гори, лишень звідти
спершу мені зупинились цигани... ну не те шоб справжні цигани, швидше їх ідейні нащадки
в старенькому тарбанті їхало четверо, з багажника стирчали довгі патики, на криші - мішки і ящики
рюкзак я тримав на колінах і майже нічого за ним не бачив
вони постійно сміялись: коли ледь не вилетіли на засніженій трасі, коли діти кидали в машину сніжками, коли пускали мене до себе
і коли, через десяток хвилин, звертали з траси
смішні цигани не встигли зникнути за поворотом, як мені пригальмував джип з чеськими номерами
і великою обізяною на пів лобового скла
за кермом сиділа дівчина
вона верталась з буки, їхала сама і ніяк не могла второпати, чого мені так весело
дивна і заплутана її історія
казала, що народилась в Житомирі
що працює ландшафтним дизайнером, переважно в Чехії
хз чого, кілька днів тусила на Буковелі
(хоча нормальний сніг випав в день її відїзду)
шукала пригод
а зараз гнала під 120 до, як сама казала, колишнього коханця в Херсон
їй було 23, вона наголошувала на цьому
проте виглядала років на 19
дизайн - це вміння робити людям добре
казала вона
не читаючи жодної книжки, не ходячи на жодні лекції, навчання чи тренінги
не підглядаючи за роботами інших дизайнерів
вона просто робила людям добре
велике, захаращене непотребом, занедбане подвіря - улюблене місце роботи
газончик, з американської мрії
кілька ялинок, чи то пак туй
і каміння: троха тут, більше там
головне робити все впевнено
розповідати про схід і захід сонця
кармічні потоки
підземні джерела
вишиковування зірок чи планет
і інші цікаві, для змучених міським життям людей, дурниці
ця тактика не спрацювала лишень раз:
її запросили двоє старших японців
запропонували показати її проекти
і пояснити чому саме так
вона пояснювала, принесла їм кращі свої ескізи, вже без туй і іншої фігні
але, напевно, старіючі японці були консерваторами
і свій сад каміння бачили інакше
дискусія тривала недовго, закінчившись тим що вона назвала японців старими гомиками
і, напевно, влучила
бо випхали її дуже швидко, ще й під крики "бака-бака-бака"
на прощання вона показала їм фак
(думаю про фак вона вигадала - примітка редакції нашого блогу)
коли завершувала розповідь про японців ми вже давно минули Франик і якраз виїзжали з Тернополя
мабуть ще цього ж дня ми б доїхали до Херсона
і я б нарешті побачив зимове море
але в неї задзвонив телефон
коротка розмова
і цей чудовий джип, напічканий новітньою технікою, абеесами і круіз контролами
вже летить на повній швидкості по зустрічній
на щастя по два ряди в обидва боки і нікого назустріч
пізніше вона видихнула і пригальмувала на узбіччі
падав сніг
ми мовчали
недовго
нічого не кажучи вона розвернула машину і поїхала в зворотній бік
хвилин через пять я запитав, що трапилось
- він стрибнув з третього поверху.
поспішати їй було пізно
якийсь хлопець, вистрибнув з вікна, зламав собі шось і вже пару днів лежав в лікарні в Ужгороді
проте вона всеодно їхала дуже швидко
а мені здавалалось, що замість дороги вона слідкує за стрілкою на спідометрі
я зупинив її біля старої-доброї кафешки в Дружбі
вона легко погодилась і, здавалась, цілком спокійною
поки я ходив в туалет вона замовила 0,5 самопального Ред Лейбел
і випити добру половину
за наступні чверть години вона набралась достатньо, щоб не триматись на ногах
і я мав троха клопоту, щоб занести її в якийсь мотельчик і вкласти спати
вже вечоріло
до франківська лишалось сто кілометрів
99 з них якийсь дід на жигулях розповідав про Афганістан
ще кілометр я пройшов пішки
з.і. на столику в мотелі я залишив записку з номером телефону
бо крім тардиції вертатись з гір на Різдво автостопом
в мене ще є захоплення слухати карколомні історії
цій ж бракує початку і завершення
пізніше згадав: це вже моя маленька традиція, вертатись з гір стопом на Різдво
саме з гір і саме на Різдво я вперше спробував цей різновид громадського транспорту
два роки тому все повторилось
а цього року три рази їхав з гір попутками
що важливо - жодного разу в гори, лишень звідти
спершу мені зупинились цигани... ну не те шоб справжні цигани, швидше їх ідейні нащадки
в старенькому тарбанті їхало четверо, з багажника стирчали довгі патики, на криші - мішки і ящики
рюкзак я тримав на колінах і майже нічого за ним не бачив
вони постійно сміялись: коли ледь не вилетіли на засніженій трасі, коли діти кидали в машину сніжками, коли пускали мене до себе
і коли, через десяток хвилин, звертали з траси
смішні цигани не встигли зникнути за поворотом, як мені пригальмував джип з чеськими номерами
і великою обізяною на пів лобового скла
за кермом сиділа дівчина
вона верталась з буки, їхала сама і ніяк не могла второпати, чого мені так весело
дивна і заплутана її історія
казала, що народилась в Житомирі
що працює ландшафтним дизайнером, переважно в Чехії
хз чого, кілька днів тусила на Буковелі
(хоча нормальний сніг випав в день її відїзду)
шукала пригод
а зараз гнала під 120 до, як сама казала, колишнього коханця в Херсон
їй було 23, вона наголошувала на цьому
проте виглядала років на 19
дизайн - це вміння робити людям добре
казала вона
не читаючи жодної книжки, не ходячи на жодні лекції, навчання чи тренінги
не підглядаючи за роботами інших дизайнерів
вона просто робила людям добре
велике, захаращене непотребом, занедбане подвіря - улюблене місце роботи
газончик, з американської мрії
кілька ялинок, чи то пак туй
і каміння: троха тут, більше там
головне робити все впевнено
розповідати про схід і захід сонця
кармічні потоки
підземні джерела
вишиковування зірок чи планет
і інші цікаві, для змучених міським життям людей, дурниці
ця тактика не спрацювала лишень раз:
її запросили двоє старших японців
запропонували показати її проекти
і пояснити чому саме так
вона пояснювала, принесла їм кращі свої ескізи, вже без туй і іншої фігні
але, напевно, старіючі японці були консерваторами
і свій сад каміння бачили інакше
дискусія тривала недовго, закінчившись тим що вона назвала японців старими гомиками
і, напевно, влучила
бо випхали її дуже швидко, ще й під крики "бака-бака-бака"
на прощання вона показала їм фак
(думаю про фак вона вигадала - примітка редакції нашого блогу)
коли завершувала розповідь про японців ми вже давно минули Франик і якраз виїзжали з Тернополя
мабуть ще цього ж дня ми б доїхали до Херсона
і я б нарешті побачив зимове море
але в неї задзвонив телефон
коротка розмова
і цей чудовий джип, напічканий новітньою технікою, абеесами і круіз контролами
вже летить на повній швидкості по зустрічній
на щастя по два ряди в обидва боки і нікого назустріч
пізніше вона видихнула і пригальмувала на узбіччі
падав сніг
ми мовчали
недовго
нічого не кажучи вона розвернула машину і поїхала в зворотній бік
хвилин через пять я запитав, що трапилось
- він стрибнув з третього поверху.
поспішати їй було пізно
якийсь хлопець, вистрибнув з вікна, зламав собі шось і вже пару днів лежав в лікарні в Ужгороді
проте вона всеодно їхала дуже швидко
а мені здавалалось, що замість дороги вона слідкує за стрілкою на спідометрі
я зупинив її біля старої-доброї кафешки в Дружбі
вона легко погодилась і, здавалась, цілком спокійною
поки я ходив в туалет вона замовила 0,5 самопального Ред Лейбел
і випити добру половину
за наступні чверть години вона набралась достатньо, щоб не триматись на ногах
і я мав троха клопоту, щоб занести її в якийсь мотельчик і вкласти спати
вже вечоріло
до франківська лишалось сто кілометрів
99 з них якийсь дід на жигулях розповідав про Афганістан
ще кілометр я пройшов пішки
з.і. на столику в мотелі я залишив записку з номером телефону
бо крім тардиції вертатись з гір на Різдво автостопом
в мене ще є захоплення слухати карколомні історії
цій ж бракує початку і завершення