прогулянка міжсезонними Кострицями
маршрут:
місто Івано-Франківськ - перевал Кривопільський - полонина Веснарка - гора Костриця - хребет Костриці - село Великий Ходак - село Стаїща - село Кривопілля - місто Івано-Франківськ
довжина:
близько 25 кілометрів по Google Earth. Це загальна пройдена відстань (включно з необовязковою прогулянкою по трасі від Стаїщ до Кривопілля)
набір висоти:
близько 600 метрів (вийшли з Кривопільського перевалу (висота 969 метрів) - найвища вершина на маршруті гора Костриця (висота 1586 метрів) - спустились в Стаїща (висота 700 метрів))
група:
я і Віта v_kvitka
дата:
24-25 жовтня 2009 року
погода:
обидва дня надзвичайно тепло, як для пізньої осені. Над ранок плюсова темпаратура.
Замість вступу
Прокинувшись одного файного четверга, я раптом зрозумів, що минуло вже 2 місяці з останнього походу в гори. Що поки в мене заживали шви - осінь, з усіма її перенасиченими кольорами, майже втекла до чорно-білої зими.
Відкриваючи очі того ранку я вже точно знав, що на вихідні знов буду у горах.
Вступ
За півтора тижні до описаної нижче прогулянки Захід України замело снігом. Багато хто навіть встиг відкрити лижний сезон завдяки такому вибрику погоди. На форумах і в тематичних жж всі тільки і писали, що про сніг в Карпатах. Звісно були певні відомості, що сніг помітно підтанув в селах під горою, але достовірної інформації про ситуацію на хребті не було. Вирішено було готуватись до найвеселішого - снігу по пояс і ночування на снігу.
За день до від'їзду я уточнив графік руху маршруток з Франика до Верховини. Власне от перелік вранішніх: 5:10, 5:50, 7:50, 8:40. Також дізнався телефон автостанції Ворохта: 21290. Нажаль додзвонитись мені не вдалось :) Заплатили шось 22 гривні.
День перший (24 жовтня)
Їхали маршруткою, що в 5:50. На дворі темно і якось надто волого і тепло. В зимових куртках і з важезними рюкзаками то. 2 години файно подрімали в автобусі і під 8 ранку вилізли на перевалі. тоді ще не перевели годинники, тож на перевалі якраз зустріли схід сонця. дорога на гору починається там де траса робить U-подібний поворотик, ми в нього не вписуємось і йдемо прямо. Невеличкий пагорб попереду долаємо навпростець - дорога його оминає зліва, роблячи помітний гак. На верху вперше зустрічаємо сніг. Купа щістя, ага :) На іншому боці пагорба знов виходимо на дорогу. Спускаємось по ній вниз пємо чайок, вдіваємо бахілки (переважно від болота). Десь через 500 метрів входимо в ліс.
Стежка читається добре, навіть під снігом, але в багатьох місцях добряче заболочена чи завалена нещодавно впавшими деревами. Обходити, перелазити, або ступати по кісточку в воді доводиться не раз і не двічі. Рухаємось повільно, аж доки стежка не повертає круто вправо. Далі вже ні особливого болота ні завалів нема. Натомість починається доста стрімкий підйом, який зрештою виводить на полонину Веснарка, з неймовірними панорамами всього Чорногірського.
На полонині людно. В просторій колибі зібралось не менше 10 чоловік. Майже вся компанія з фотоапаратами. В когось професійна техніка по кілька кільо, дехто з ультразумами. Воно і не дивно - фотографувати тут і справді є що. Нажаль на 12 годину (підйом у нас зайняв 4 години) Чорногірський вже затягнуло легкою димкою. Про всяк випадок (ну а шо коли зранку буде дощ і видимості не буде?) фотографую димку і відкладаю самі цікаві кадри на другий день.
За красою гір і спілкуванням з фотографами одразу і не помічаю шо снігу нема. Це ще не хребет, але вже ясно шо і на хребті снігу буде чуть.
Підіймаємось на першу і найвищу з Костриць. Допиваємо чайок і смакуємо підмороженими афинами і гогодзами. Вони чудові, чи не кращі ніж літом. Компанія фотографів тим часом нас обганяє і зникає десь на хребті. Знаходимо їх на сонячній галявині. Хтось загаряє, хтось ще фотографується, один хлопка радісно повідомляє, що ми трохи не встигли на ню-фотосесію на снігу. Зрештою все логічно - гори ж димкою затягнуло, а кілограми техніки не зря ж несли))
Далі неспішачи ліземо хребтом. Часу вдосталь, можна милуватись і думати. Снігу майже нема, тож є підозра, що до вечора можна було б пролізти весь хребет і спуститись в село ) Правда ближче до вечора починаємо хвилюватись - північний схил Кострич стрімкий і засніжений. По ньому нам треба буде повертатись вниз, а стежки серед снігу все не видно. Зрештою стежка знаходиться майже в самому кінці хребта: орієнтиром початку стежки є хрест з лавочками. Тут і вирішуємо стати на ніч. Внизу є колиба, але жодного бажання спускатись до неї нема, навіть враховуючи що внизу могло б бути джерело. Зранку Віта таки спуститься вниз і принесе води, хоча хорошого джерела так і не знайде. Натомість наверху купа добрих дров і достатньо чистий, щоб його топити, сніг. Над вечір накриває хмарою і стає трохи прохолодно. Після того як цілий день загаряли - особливо неприємно.
День другий (25 жовтня)
Маючи купу теплого одягу так і кортить перевірити наскільки теплий спальник. В мене Pinguin Savana, температура комфорту - нуль. Думав шо як будем на снігу спати, натягну штани, пару поларок і буде шик. Але снігу не було і вирішив перевірити як воно без них. На ранок - сухо і комфортно тепло і весело. Це при тому шо в палатці тільки двоє - втрьох ще тепліше б було. Думаю -10 в одязі спальник потягне запросто ))
Прокинувся, як тільки розпочало світати. Зрадів шо не впустив світанок і побіг фотографувати.
Було тепло і безвітряно. Вочевидь вночі про заморозок мова і близько не йшла, тож не довелось і куртку вдягати. Проте навіть без заморозку повітря було абсолютно чисте. Що ж до димки, то вся вона зібралась внизу, у долинах, туманами :)
На жаль не було зовсім відкритої вершини і власне схід сонця був закритий лісом, натомість все решта фотографувати було просто делюксово.
До речі з туманами треба срочно шось робити - я на них безповоротньо підвис і наступний похід планую з урахуванням якраз можливості вранішніх туманів....
Ранок затягнувся до 13 години. Варили борщик з завбачливо насушених овочів. Правда трохи загустий вийшов і без мнєса, але нажерся я від пуза :) Знову ж загаряли. Уточнювали в яку сторону годинники переводити (тут доречно сказати, що зі звязком на горі немає жодних проблем).
Вниз скотились швиденкьо. Закинуті яблуньки, забиті вікна в будинках, одиноко блукаючі бики. І гет нема людей. І все це на фоні отої самої найяскравішої останньої осені. Ідилія.
З Великого Ходака ще хвилин 30 йшли до траси в Стаїщах. Випили пива в придорожному кафе і сіли на зупинці. Через деякий час з маршрутки Верховина-Кривопілля виліз хлопчина, сів з нами на зупинці і повів, що Франківський бус напевно не зупиниться. Просидів хлопака разом з нами хвилн 20. А коли автобус таки проїхав і не став - кудись швидко побіг. Дивна гуцульска душа.
Тим часом, поки ми ще чекали, по дорозі туди сюди їздила зелена "Копійка" зі швидкістю 10 км/год і диким димом з-під капоту. Дядік - водій "Копійки" - з червоними очами і звуженими зіницями кілька разів пропонував нас підвезти. Поки ми ще чекали на автобус - тупо відсилали його. Але коли автобус нас відіслав - стало весело. Ми йшли до Кривопілля, а чувак, котився за нами, зупиняючись, обганяючи і вертаючись знову і знову пропонуючи нас підвезти. На щастя хвилин за 15 найшлись якісь звихлені, які погодились, шоб він їх підвіз. А ми вже в Кривопіллі зловили наступний бус.
орієнтовна нитка маршруту
Всі фото:
Camera model: Canon EOS 30D
Lens model: Canon EF-S 55-250 f/4-5,6 IS
місто Івано-Франківськ - перевал Кривопільський - полонина Веснарка - гора Костриця - хребет Костриці - село Великий Ходак - село Стаїща - село Кривопілля - місто Івано-Франківськ
довжина:
близько 25 кілометрів по Google Earth. Це загальна пройдена відстань (включно з необовязковою прогулянкою по трасі від Стаїщ до Кривопілля)
набір висоти:
близько 600 метрів (вийшли з Кривопільського перевалу (висота 969 метрів) - найвища вершина на маршруті гора Костриця (висота 1586 метрів) - спустились в Стаїща (висота 700 метрів))
група:
я і Віта v_kvitka
дата:
24-25 жовтня 2009 року
погода:
обидва дня надзвичайно тепло, як для пізньої осені. Над ранок плюсова темпаратура.
Замість вступу
Прокинувшись одного файного четверга, я раптом зрозумів, що минуло вже 2 місяці з останнього походу в гори. Що поки в мене заживали шви - осінь, з усіма її перенасиченими кольорами, майже втекла до чорно-білої зими.
Відкриваючи очі того ранку я вже точно знав, що на вихідні знов буду у горах.
Вступ
За півтора тижні до описаної нижче прогулянки Захід України замело снігом. Багато хто навіть встиг відкрити лижний сезон завдяки такому вибрику погоди. На форумах і в тематичних жж всі тільки і писали, що про сніг в Карпатах. Звісно були певні відомості, що сніг помітно підтанув в селах під горою, але достовірної інформації про ситуацію на хребті не було. Вирішено було готуватись до найвеселішого - снігу по пояс і ночування на снігу.
За день до від'їзду я уточнив графік руху маршруток з Франика до Верховини. Власне от перелік вранішніх: 5:10, 5:50, 7:50, 8:40. Також дізнався телефон автостанції Ворохта: 21290. Нажаль додзвонитись мені не вдалось :) Заплатили шось 22 гривні.
День перший (24 жовтня)
Їхали маршруткою, що в 5:50. На дворі темно і якось надто волого і тепло. В зимових куртках і з важезними рюкзаками то. 2 години файно подрімали в автобусі і під 8 ранку вилізли на перевалі. тоді ще не перевели годинники, тож на перевалі якраз зустріли схід сонця. дорога на гору починається там де траса робить U-подібний поворотик, ми в нього не вписуємось і йдемо прямо. Невеличкий пагорб попереду долаємо навпростець - дорога його оминає зліва, роблячи помітний гак. На верху вперше зустрічаємо сніг. Купа щістя, ага :) На іншому боці пагорба знов виходимо на дорогу. Спускаємось по ній вниз пємо чайок, вдіваємо бахілки (переважно від болота). Десь через 500 метрів входимо в ліс.
Стежка читається добре, навіть під снігом, але в багатьох місцях добряче заболочена чи завалена нещодавно впавшими деревами. Обходити, перелазити, або ступати по кісточку в воді доводиться не раз і не двічі. Рухаємось повільно, аж доки стежка не повертає круто вправо. Далі вже ні особливого болота ні завалів нема. Натомість починається доста стрімкий підйом, який зрештою виводить на полонину Веснарка, з неймовірними панорамами всього Чорногірського.
На полонині людно. В просторій колибі зібралось не менше 10 чоловік. Майже вся компанія з фотоапаратами. В когось професійна техніка по кілька кільо, дехто з ультразумами. Воно і не дивно - фотографувати тут і справді є що. Нажаль на 12 годину (підйом у нас зайняв 4 години) Чорногірський вже затягнуло легкою димкою. Про всяк випадок (ну а шо коли зранку буде дощ і видимості не буде?) фотографую димку і відкладаю самі цікаві кадри на другий день.
За красою гір і спілкуванням з фотографами одразу і не помічаю шо снігу нема. Це ще не хребет, але вже ясно шо і на хребті снігу буде чуть.
Підіймаємось на першу і найвищу з Костриць. Допиваємо чайок і смакуємо підмороженими афинами і гогодзами. Вони чудові, чи не кращі ніж літом. Компанія фотографів тим часом нас обганяє і зникає десь на хребті. Знаходимо їх на сонячній галявині. Хтось загаряє, хтось ще фотографується, один хлопка радісно повідомляє, що ми трохи не встигли на ню-фотосесію на снігу. Зрештою все логічно - гори ж димкою затягнуло, а кілограми техніки не зря ж несли))
Далі неспішачи ліземо хребтом. Часу вдосталь, можна милуватись і думати. Снігу майже нема, тож є підозра, що до вечора можна було б пролізти весь хребет і спуститись в село ) Правда ближче до вечора починаємо хвилюватись - північний схил Кострич стрімкий і засніжений. По ньому нам треба буде повертатись вниз, а стежки серед снігу все не видно. Зрештою стежка знаходиться майже в самому кінці хребта: орієнтиром початку стежки є хрест з лавочками. Тут і вирішуємо стати на ніч. Внизу є колиба, але жодного бажання спускатись до неї нема, навіть враховуючи що внизу могло б бути джерело. Зранку Віта таки спуститься вниз і принесе води, хоча хорошого джерела так і не знайде. Натомість наверху купа добрих дров і достатньо чистий, щоб його топити, сніг. Над вечір накриває хмарою і стає трохи прохолодно. Після того як цілий день загаряли - особливо неприємно.
День другий (25 жовтня)
Маючи купу теплого одягу так і кортить перевірити наскільки теплий спальник. В мене Pinguin Savana, температура комфорту - нуль. Думав шо як будем на снігу спати, натягну штани, пару поларок і буде шик. Але снігу не було і вирішив перевірити як воно без них. На ранок - сухо і комфортно тепло і весело. Це при тому шо в палатці тільки двоє - втрьох ще тепліше б було. Думаю -10 в одязі спальник потягне запросто ))
Прокинувся, як тільки розпочало світати. Зрадів шо не впустив світанок і побіг фотографувати.
Було тепло і безвітряно. Вочевидь вночі про заморозок мова і близько не йшла, тож не довелось і куртку вдягати. Проте навіть без заморозку повітря було абсолютно чисте. Що ж до димки, то вся вона зібралась внизу, у долинах, туманами :)
На жаль не було зовсім відкритої вершини і власне схід сонця був закритий лісом, натомість все решта фотографувати було просто делюксово.
До речі з туманами треба срочно шось робити - я на них безповоротньо підвис і наступний похід планую з урахуванням якраз можливості вранішніх туманів....
Ранок затягнувся до 13 години. Варили борщик з завбачливо насушених овочів. Правда трохи загустий вийшов і без мнєса, але нажерся я від пуза :) Знову ж загаряли. Уточнювали в яку сторону годинники переводити (тут доречно сказати, що зі звязком на горі немає жодних проблем).
Вниз скотились швиденкьо. Закинуті яблуньки, забиті вікна в будинках, одиноко блукаючі бики. І гет нема людей. І все це на фоні отої самої найяскравішої останньої осені. Ідилія.
З Великого Ходака ще хвилин 30 йшли до траси в Стаїщах. Випили пива в придорожному кафе і сіли на зупинці. Через деякий час з маршрутки Верховина-Кривопілля виліз хлопчина, сів з нами на зупинці і повів, що Франківський бус напевно не зупиниться. Просидів хлопака разом з нами хвилн 20. А коли автобус таки проїхав і не став - кудись швидко побіг. Дивна гуцульска душа.
Тим часом, поки ми ще чекали, по дорозі туди сюди їздила зелена "Копійка" зі швидкістю 10 км/год і диким димом з-під капоту. Дядік - водій "Копійки" - з червоними очами і звуженими зіницями кілька разів пропонував нас підвезти. Поки ми ще чекали на автобус - тупо відсилали його. Але коли автобус нас відіслав - стало весело. Ми йшли до Кривопілля, а чувак, котився за нами, зупиняючись, обганяючи і вертаючись знову і знову пропонуючи нас підвезти. На щастя хвилин за 15 найшлись якісь звихлені, які погодились, шоб він їх підвіз. А ми вже в Кривопіллі зловили наступний бус.
орієнтовна нитка маршруту
Всі фото:
Camera model: Canon EOS 30D
Lens model: Canon EF-S 55-250 f/4-5,6 IS