Перекладач для непримиренних
Протистояння на вулицях Києва перейшло межу мирного протесту. Постріли, гранати, снайпери, водомети. Переповнені палати київських лікарень. Очевидно, що цей шлях може привести нашу країну лише до громадянської війни, розколу та руїни, що на десятиліття відкине нас назад.
Введення нових видів покарання для учасників протесту, розширення їх числа за рахунок кожного, хто невдоволений владою, застосування спецзасобів та травматичної зброї. Таким арсеналом влада намагалася вгамувати хвилю народного протесту. Сам народ відповів новим зібранням на Хрещатику, намірами створити свої, паралельні структури влади та жорсткою сутичкою з Беркутом, що завадив мітингувальникам розпочати пікетування пустої будівлі Верховної ради. Новий етап ескалації конфлікту додав гостроти політичному протистоянню. Проте водночас - примусив обидві сторони замислитися над тим, а чи здатні силові методи переконання привести країну до кращого життя?
До минулої неділі здавалося, що і влада, і опозиція говорять настільки різними мовами, що не лише не розуміють, а навіть не чують один одного. Сутички на вулиці Грушевського стали своєрідним перекладачем, посередником, який змусив владу подати пропозицію про початок переговорів, а опозицію - погодитися на такий діалог.
Зараз ще зарано робити будь-які прогнози. Ситуація надто неконтрольована і на Печерських пагорбах, і на барикадах Майдану. Проте ще є надія повернути її у цивілізоване русло. Тому вже перший контакт між представниками влади та опозиції можна вважати гарним знаком «відлиги» у політичному протистоянні. Однак все ж деякі питання залишилися без відповіді.
Перш за все було б бажано громадськості, і у першу чергу - майданівцям, ознайомитися з тим переліком вимог, які представники опозиції передали Януковичу через його представників. Можливо у тих людей, які на відміну від політиків та депутатів залишаються на Майдані з самого першого дня, існує своя думка стосовно того, чого вимагати від очільника держави? Наскільки реальними та актуальними є умови, що висуваються від імені народу? Чи достатньо ємкий перелік таких вимог і чи можуть вони бути виконаними уже найближчим часом?
Другий аспект пов’язаний з представництвом Майдану на таких переговорах. З президентськими представниками все зрозуміло. Як би ми не ставилися до Секретаря РНБО Андрія Клюєва, радника президента Андрія Портнова чи Міністра юстиції Олени Лукаш, ці кандидатури - вибір самого Януковича. Можливо він саме їм довіряє найбільше. А можливо цих трьох, як свого часу Попова, Сівковича та Коряка, хоче потім зробити відповідальними за безрезультатність такого діалогу. Зараз мова не про них. Викликає певні сумніви персональний склад команди переговірників з боку сил протесту. Цілком зрозуміло, що кожна з трьох основних партій забронювала за собою право «грюкнути кулаком по столу президента» . Тому поява на переговорах Віталія Ковальчука від УДАРу, Олександра Турчинова від Батьківщини та Руслана Кошулинского від Свободи була цілком очікуваною. Але чому від громадського сектора Майдану там опинився лише Юрій Луценко? Адже з перших днів Майдану біля 80% протестувальників не мали партійної приналежності! Невже це знову - використання майданівців заради політичного майбутнього лідерів трьох партій? Адже представництво команди на переговорах точно не відповідає спектру протестного руху в Україні.
Так як перемовини лише починаються, громадське об’єднання Майдан пропонує розпочати власний, віртуальний круглий стіл для діалогу активістів протесту з владою. Ми запрошуємо кожного залишити у коментарях свої власні побажання стосовно умов для влади (а можливо також - і для опозиції), які варто обговорити за справжнім круглим столом. Ми також будемо раді, якщо своїми думками щодо можливих шляхів подальшого врегулювання ситуації поділяться як противники влади, так і її прихильники. І саме так ми самі, без участі політиків. Можемо почати дієвий громадський діалог та мирне врегулювання ситуації.
Введення нових видів покарання для учасників протесту, розширення їх числа за рахунок кожного, хто невдоволений владою, застосування спецзасобів та травматичної зброї. Таким арсеналом влада намагалася вгамувати хвилю народного протесту. Сам народ відповів новим зібранням на Хрещатику, намірами створити свої, паралельні структури влади та жорсткою сутичкою з Беркутом, що завадив мітингувальникам розпочати пікетування пустої будівлі Верховної ради. Новий етап ескалації конфлікту додав гостроти політичному протистоянню. Проте водночас - примусив обидві сторони замислитися над тим, а чи здатні силові методи переконання привести країну до кращого життя?
До минулої неділі здавалося, що і влада, і опозиція говорять настільки різними мовами, що не лише не розуміють, а навіть не чують один одного. Сутички на вулиці Грушевського стали своєрідним перекладачем, посередником, який змусив владу подати пропозицію про початок переговорів, а опозицію - погодитися на такий діалог.
Зараз ще зарано робити будь-які прогнози. Ситуація надто неконтрольована і на Печерських пагорбах, і на барикадах Майдану. Проте ще є надія повернути її у цивілізоване русло. Тому вже перший контакт між представниками влади та опозиції можна вважати гарним знаком «відлиги» у політичному протистоянні. Однак все ж деякі питання залишилися без відповіді.
Перш за все було б бажано громадськості, і у першу чергу - майданівцям, ознайомитися з тим переліком вимог, які представники опозиції передали Януковичу через його представників. Можливо у тих людей, які на відміну від політиків та депутатів залишаються на Майдані з самого першого дня, існує своя думка стосовно того, чого вимагати від очільника держави? Наскільки реальними та актуальними є умови, що висуваються від імені народу? Чи достатньо ємкий перелік таких вимог і чи можуть вони бути виконаними уже найближчим часом?
Другий аспект пов’язаний з представництвом Майдану на таких переговорах. З президентськими представниками все зрозуміло. Як би ми не ставилися до Секретаря РНБО Андрія Клюєва, радника президента Андрія Портнова чи Міністра юстиції Олени Лукаш, ці кандидатури - вибір самого Януковича. Можливо він саме їм довіряє найбільше. А можливо цих трьох, як свого часу Попова, Сівковича та Коряка, хоче потім зробити відповідальними за безрезультатність такого діалогу. Зараз мова не про них. Викликає певні сумніви персональний склад команди переговірників з боку сил протесту. Цілком зрозуміло, що кожна з трьох основних партій забронювала за собою право «грюкнути кулаком по столу президента» . Тому поява на переговорах Віталія Ковальчука від УДАРу, Олександра Турчинова від Батьківщини та Руслана Кошулинского від Свободи була цілком очікуваною. Але чому від громадського сектора Майдану там опинився лише Юрій Луценко? Адже з перших днів Майдану біля 80% протестувальників не мали партійної приналежності! Невже це знову - використання майданівців заради політичного майбутнього лідерів трьох партій? Адже представництво команди на переговорах точно не відповідає спектру протестного руху в Україні.
Так як перемовини лише починаються, громадське об’єднання Майдан пропонує розпочати власний, віртуальний круглий стіл для діалогу активістів протесту з владою. Ми запрошуємо кожного залишити у коментарях свої власні побажання стосовно умов для влади (а можливо також - і для опозиції), які варто обговорити за справжнім круглим столом. Ми також будемо раді, якщо своїми думками щодо можливих шляхів подальшого врегулювання ситуації поділяться як противники влади, так і її прихильники. І саме так ми самі, без участі політиків. Можемо почати дієвий громадський діалог та мирне врегулювання ситуації.