Русалоньки з Нікельброку (гл.4)
Глава Перша
Глави Друга та Третя
Інші казки Сванте Свантесона
Сторінка Сванте на ФБ
ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
Щойно пальці володаря Бріна торкнулися Марте та Ганни, вода в Озері заходила ходором, забулькотіла, застогнав вітер в деревах, а потім вдарила блискавка - просто в голову володаря Бріна! Він спалахнув, мов смолоскип, та миттю згорів ущент, зійшов на попіл, а вітер попіл підхопив і розвіяв. Марте схопився за груди - ані сліду луски!
Марте з Ганною опинилися у воді під берегом, а вода так і кипіла довкола - стільки в ній було риб, раків, равликів, жаб та інших озерних мешканців! Це були всі ті, коли володар Брін за довгі роки перетворив на своїх слуг і рабів. І всі ці риби, раки, равлики, жаби та навіть водорості - всі вони тепер поспішали щось сказати Марте та Ганні, однак у тому галасі нічого не можна було розібрати. І Марте видерся на берег та крикнув до них:
- Гей-но, озерний народе, хай говорить хтось один!
Озера заспокоїлося, а на берег виповз старезний рак. Він вклонився - спочатку Марте та Ганні, потім всьому озерному народові, змахнув довжелезними вусами та промовив:
- Дякуємо тобі, Марте, і тобі, Ганно, що визволили нас із полону-рабства. Так і треба володареві Бріну, по заслузі йому! Ми, кого він обернув на своїх слуг, знали всі його таємниці, та ані розповісти, ані вдіяти нічого не могли через Брінові чари. Він у давнину здобув владу над оцим Озером. Тисячі й тисячі людей, гномів, тролів та інших створінь з тих пір слугували йому. Його чари могло зламати лише одне: якби хтось із власної волі попросився до нього в полон, та не для того, аби догодити Брінові, не заради власної користі, а заради когось іншого. Ганна, коли ти погодилася розділити з Марте його долю, Брінові настав кінець. Дякуємо тобі, від усього нашого озерного народу - спасибі! - і рак низенько вклонився, а з Озера залунало на всі голоси: «Дякуємо! Дяка! Спасибі! Слава!»
Гана запитала рака:
- А ви здатні тепер перетворитися на тих, ким були, доки Брін вас не полонив?
Рак змахнув вусами:
- На жаль, дороги назад, у земний світ, нам нема, адже Брін полонив нас так давно, що час нашого життя вже давно минув. Якщо повернемося - то просто в могили… Гноми та тролі - оці живуть довго, мабуть, дехто з них все ще може знову стати гномами й тролями, кому ще лишився час життя в земному світі. Та й з людей дехто, можливо, забажає на сушу, хоч і в могили. - І справді, певна частина озерних мешканців скупчилася під берегом і заволала:
- Гномами! Тролями! Людьми! В землю!
Рак вів далі:
-Прадавнє закляття дозволяє тому, хто здолав Бріна, звільнити його полоняників, - однак не гайте часу, Марте та Ганно, ваша влада над нами та нашою долею закінчиться зі сходом сонця!
Тоді Марте промовив:
- Хто хоче бути гномами - будьте гномами! - і з цими словами з води вигулькнули голови та плечі гномів. Борсаючись та відсапуючись, гноми повилазили з води, вклонилися Марте, Ганні та усім, хто залишився в Озері, та вчвал порозбігалися - адже гноми завжди кудись поспішають!
- Хто воліє бути тролями - будьте тролями! - вигукнув Марте, а з Озера полізли тролі. Вклонилися мовчки та подалися в лісові хащі слідом за гномами - певно, і в них справ назбиралося, доки скніли в полоні жорстокого Бріна!
- Всі решта, хто хоче знову бути тим, ким був до полону, - будьте тими, ким були раніше! - гукнув Марте, і з Озера повиринали такі істоти, про яких навіть у казках не розповідають. Вони вклонилися Марте, Ганні та озерним мешканцям, а потім - розбіглися, розлетілися, розповзлися, пострибали - хто куди.
- Ті, хто воліє вийти з води та спочити в землі, - ваша черга! - сказав Марте, і ще частина озерного народу зникла.
У воді під берегом лишилися дві риби. Вони звернулися до Марте та Ганни:
- Колись дуже-дуже давно ми були людьми та мешкали в оцьому селі над Озером - тоді воно називалося Лісове. Потім звідкілясь прийшов Брін та перетворив нас на риб, обернув на рабів. Час нашого людського життя вже вичерпався, але ми не бажаємо спокою в могилах. Ми кохали одне одного колись давно, кохаємо дотепер і хочемо залишитися в Озері, разом і назавжди.
Ось тут Марте клацнув пальцями та сказав тим рибам:
- А що як вам обернутися на русалоньок? Брін казав, що ніяких русалок у світі не існує, отже, ви могли би стати першими та єдиними, та мешкати ось тут, в Озері. А ми з Ганною подбаємо, аби ніхто вас не турбував, - певно, Марте своєї пристрасті до дивовиж і чудасій так і не позбувся, навіть після пригоди з володарем Бріном!
Риби перезирнулися та відповіли:
- Згода, хай буде, як ти хочеш. Ми кохаємо одне одного - нехай русалоньками, аби разом.
І Марте вигукнув:
- Ви, хто згодився лишитися русалоньками в цьому Озері, - будьте русалоньками! - і з цими словами Марте риби справді перетворилися на русалок. А тут і сонце зійшло - і в першому його промінні русалоньки сплеснули хвостами та зникли під водою.
Carta Marina - карта Олафа Магнусона 1539 року від РХ. Шукайте, можливо знайдете Озеро, де ті русалоньки мешкають?
Марте з Ганною повернулися до Нікельброку та зажили звичайним життям рибалок. В них народилися діти, потім онуки, потім праонуки - і нині в Нікельброці є ціла вулиця, на якій мешкають нащадки Марте та Ганни.
Багато часу спливло з тих пір, коли Марте втрапив у лапи жорстокого володаря Бріна, а люди в Нікельброці і нині ведуть таке життя, як тоді. Вони рибалять, патрають рибу, солять, в’ялять, коптять та везуть на ярмарок у Ейнесунд. До Озера ніхто з нікельброкців і досі не ходить, однак зовсім не через його прикру славу. Марте з Ганною про те подбали, і тепер у Нікельброці всім відомо, що те озеро - мертве, немає в ньому жодної рибини, а нащо рибалкам отаке озеро? - от і не потикається туди ніхто.
А якщо який зайда, гном, троль або людина, на ярмарку в Ейнесунді розмову про русалоньок заведе - того нікельброкці на кпини візьмуть: адже всім достеменно відомо, що ніяких русалок не існує, кому як не рибалкам про таке знати?
Ось так у Озері в околицях Нікельброку з’явилися русалоньки - а деінде їх, мабуть, і справді не знайдеш, хоча присягатися в тому не можна: такому, як Брін, віри не ймуть. Ті русалоньки досі живуть собі в Озері під Нікельброком, тихо й мирно, ніхто їх не турбує, адже про них ніхто й гадки не має. І ви також нікому не розповідайте, добре?
2015-2017
Глави Друга та Третя
Інші казки Сванте Свантесона
Сторінка Сванте на ФБ
ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
Щойно пальці володаря Бріна торкнулися Марте та Ганни, вода в Озері заходила ходором, забулькотіла, застогнав вітер в деревах, а потім вдарила блискавка - просто в голову володаря Бріна! Він спалахнув, мов смолоскип, та миттю згорів ущент, зійшов на попіл, а вітер попіл підхопив і розвіяв. Марте схопився за груди - ані сліду луски!
Марте з Ганною опинилися у воді під берегом, а вода так і кипіла довкола - стільки в ній було риб, раків, равликів, жаб та інших озерних мешканців! Це були всі ті, коли володар Брін за довгі роки перетворив на своїх слуг і рабів. І всі ці риби, раки, равлики, жаби та навіть водорості - всі вони тепер поспішали щось сказати Марте та Ганні, однак у тому галасі нічого не можна було розібрати. І Марте видерся на берег та крикнув до них:
- Гей-но, озерний народе, хай говорить хтось один!
Озера заспокоїлося, а на берег виповз старезний рак. Він вклонився - спочатку Марте та Ганні, потім всьому озерному народові, змахнув довжелезними вусами та промовив:
- Дякуємо тобі, Марте, і тобі, Ганно, що визволили нас із полону-рабства. Так і треба володареві Бріну, по заслузі йому! Ми, кого він обернув на своїх слуг, знали всі його таємниці, та ані розповісти, ані вдіяти нічого не могли через Брінові чари. Він у давнину здобув владу над оцим Озером. Тисячі й тисячі людей, гномів, тролів та інших створінь з тих пір слугували йому. Його чари могло зламати лише одне: якби хтось із власної волі попросився до нього в полон, та не для того, аби догодити Брінові, не заради власної користі, а заради когось іншого. Ганна, коли ти погодилася розділити з Марте його долю, Брінові настав кінець. Дякуємо тобі, від усього нашого озерного народу - спасибі! - і рак низенько вклонився, а з Озера залунало на всі голоси: «Дякуємо! Дяка! Спасибі! Слава!»
Гана запитала рака:
- А ви здатні тепер перетворитися на тих, ким були, доки Брін вас не полонив?
Рак змахнув вусами:
- На жаль, дороги назад, у земний світ, нам нема, адже Брін полонив нас так давно, що час нашого життя вже давно минув. Якщо повернемося - то просто в могили… Гноми та тролі - оці живуть довго, мабуть, дехто з них все ще може знову стати гномами й тролями, кому ще лишився час життя в земному світі. Та й з людей дехто, можливо, забажає на сушу, хоч і в могили. - І справді, певна частина озерних мешканців скупчилася під берегом і заволала:
- Гномами! Тролями! Людьми! В землю!
Рак вів далі:
-Прадавнє закляття дозволяє тому, хто здолав Бріна, звільнити його полоняників, - однак не гайте часу, Марте та Ганно, ваша влада над нами та нашою долею закінчиться зі сходом сонця!
Тоді Марте промовив:
- Хто хоче бути гномами - будьте гномами! - і з цими словами з води вигулькнули голови та плечі гномів. Борсаючись та відсапуючись, гноми повилазили з води, вклонилися Марте, Ганні та усім, хто залишився в Озері, та вчвал порозбігалися - адже гноми завжди кудись поспішають!
- Хто воліє бути тролями - будьте тролями! - вигукнув Марте, а з Озера полізли тролі. Вклонилися мовчки та подалися в лісові хащі слідом за гномами - певно, і в них справ назбиралося, доки скніли в полоні жорстокого Бріна!
- Всі решта, хто хоче знову бути тим, ким був до полону, - будьте тими, ким були раніше! - гукнув Марте, і з Озера повиринали такі істоти, про яких навіть у казках не розповідають. Вони вклонилися Марте, Ганні та озерним мешканцям, а потім - розбіглися, розлетілися, розповзлися, пострибали - хто куди.
- Ті, хто воліє вийти з води та спочити в землі, - ваша черга! - сказав Марте, і ще частина озерного народу зникла.
У воді під берегом лишилися дві риби. Вони звернулися до Марте та Ганни:
- Колись дуже-дуже давно ми були людьми та мешкали в оцьому селі над Озером - тоді воно називалося Лісове. Потім звідкілясь прийшов Брін та перетворив нас на риб, обернув на рабів. Час нашого людського життя вже вичерпався, але ми не бажаємо спокою в могилах. Ми кохали одне одного колись давно, кохаємо дотепер і хочемо залишитися в Озері, разом і назавжди.
Ось тут Марте клацнув пальцями та сказав тим рибам:
- А що як вам обернутися на русалоньок? Брін казав, що ніяких русалок у світі не існує, отже, ви могли би стати першими та єдиними, та мешкати ось тут, в Озері. А ми з Ганною подбаємо, аби ніхто вас не турбував, - певно, Марте своєї пристрасті до дивовиж і чудасій так і не позбувся, навіть після пригоди з володарем Бріном!
Риби перезирнулися та відповіли:
- Згода, хай буде, як ти хочеш. Ми кохаємо одне одного - нехай русалоньками, аби разом.
І Марте вигукнув:
- Ви, хто згодився лишитися русалоньками в цьому Озері, - будьте русалоньками! - і з цими словами Марте риби справді перетворилися на русалок. А тут і сонце зійшло - і в першому його промінні русалоньки сплеснули хвостами та зникли під водою.
Carta Marina - карта Олафа Магнусона 1539 року від РХ. Шукайте, можливо знайдете Озеро, де ті русалоньки мешкають?
Марте з Ганною повернулися до Нікельброку та зажили звичайним життям рибалок. В них народилися діти, потім онуки, потім праонуки - і нині в Нікельброці є ціла вулиця, на якій мешкають нащадки Марте та Ганни.
Багато часу спливло з тих пір, коли Марте втрапив у лапи жорстокого володаря Бріна, а люди в Нікельброці і нині ведуть таке життя, як тоді. Вони рибалять, патрають рибу, солять, в’ялять, коптять та везуть на ярмарок у Ейнесунд. До Озера ніхто з нікельброкців і досі не ходить, однак зовсім не через його прикру славу. Марте з Ганною про те подбали, і тепер у Нікельброці всім відомо, що те озеро - мертве, немає в ньому жодної рибини, а нащо рибалкам отаке озеро? - от і не потикається туди ніхто.
А якщо який зайда, гном, троль або людина, на ярмарку в Ейнесунді розмову про русалоньок заведе - того нікельброкці на кпини візьмуть: адже всім достеменно відомо, що ніяких русалок не існує, кому як не рибалкам про таке знати?
Ось так у Озері в околицях Нікельброку з’явилися русалоньки - а деінде їх, мабуть, і справді не знайдеш, хоча присягатися в тому не можна: такому, як Брін, віри не ймуть. Ті русалоньки досі живуть собі в Озері під Нікельброком, тихо й мирно, ніхто їх не турбує, адже про них ніхто й гадки не має. І ви також нікому не розповідайте, добре?
2015-2017