філософський пост о жизні
в мене нічний флуд, кому є що робити, проходьте мимо, а може кого як і мене попустить.
Мудрі вчителі часто бувають жорстокі як і життя, але й справедливі, як воно також. Під час навчання в Бельгії (ситого, безтурботного, простого і легкого) я мала купу часу для самокопання, філософії і саморуйнації. І коли приїжджала додому, відвідувала університетську коліжанку, з якою досі бачуся раз на пів року і після розмови про найважливіше земля знову починає крутитися в той бік, куди треба. Так от, за коробкою трюфелів і гарним французьким вином, розклавши фотки з Парижу, Амстердаму чи Риму, я починала розводитись, що все це нічого не варте, життя не має сенсу і прочє. Вона дивилася на мене і казала щось типу "я ледве вигрібла після запалення нирок, чоловік пів року без нормальної роботи, моя на волосині, так що якщо ти хочеш жалітись, то ти не за адресою. Давай мультики дивитися". І ми сиділи пів ночі, дивилися мультики, майже не говорили, а так сильно переживали світ, що аж задихалися (а може від тютюнового диму).
Коли я сьогодні вже готова була розкласти на столі літери-кубики "я", "б", "л" та "о", "а", "п", "ж", і намагатися щось з них складати, жаліти себе і впадати в меланхолію щодо грошей, дощу, грипу, життя сказало - дурне, ти не за адресою - помер сусідський хлопець, якого знала з дитинства, на два роки старший за мене, кажуть заснув і не прокинувся. його гра закінчена. а отже ще не час жаліти себе, бій триває.
В штатах також було багато часу для роздумів, більшість рішень, якими живу зараз, були прийняті в Кембрмджі, штат Массачусетс (до речі, їх термін придатності проходить).
Там, в Гарварді, чудова школа психологічних досліджень і влітку, коли приїжджає купа іноземних студентів, їх запрошують до участі в тестах. Заради грошей і цікавості (набагато більше заради цікавості) я також брала участь - на голову натягали якісь дивні пристрої, змушували дивитись на дивні картинки, кліпати чи не кліпати - загалом весело.
Найбільше запамятався один, коли ліву руку треба було тримати в холодній, десь -10 воді, а правою писати оповідання (нацизм триває :)))) я вже можу відкрити суть тесту, пройшло 2 роки і підпис про нерозголошення недійсний. Гіпотеза юного дарованія полягала в давно відомому - рани переможців краще гояться. Той, хто писав оповідання, в якому був героєм, міг витримати довше холодну воду, ніж той, хто мав роль жертви. В мене була роль жертви, але я витримала довше потрібного часу і дописала оповідання. Не знаю як саме він це враховував у своїх результатах, але моє оповідання було про те, що я потрапляю в халепу, але суть була не в халепі, а в описі людей, які мене з неї витягнули і з літер "f" "u" "c" "k" допомогли скласти "l" "u" "c" "k".
Чого це все написала, не знаю, може є в тому прихований геніальний зміст, якого я не бачу :)))
Мудрі вчителі часто бувають жорстокі як і життя, але й справедливі, як воно також. Під час навчання в Бельгії (ситого, безтурботного, простого і легкого) я мала купу часу для самокопання, філософії і саморуйнації. І коли приїжджала додому, відвідувала університетську коліжанку, з якою досі бачуся раз на пів року і після розмови про найважливіше земля знову починає крутитися в той бік, куди треба. Так от, за коробкою трюфелів і гарним французьким вином, розклавши фотки з Парижу, Амстердаму чи Риму, я починала розводитись, що все це нічого не варте, життя не має сенсу і прочє. Вона дивилася на мене і казала щось типу "я ледве вигрібла після запалення нирок, чоловік пів року без нормальної роботи, моя на волосині, так що якщо ти хочеш жалітись, то ти не за адресою. Давай мультики дивитися". І ми сиділи пів ночі, дивилися мультики, майже не говорили, а так сильно переживали світ, що аж задихалися (а може від тютюнового диму).
Коли я сьогодні вже готова була розкласти на столі літери-кубики "я", "б", "л" та "о", "а", "п", "ж", і намагатися щось з них складати, жаліти себе і впадати в меланхолію щодо грошей, дощу, грипу, життя сказало - дурне, ти не за адресою - помер сусідський хлопець, якого знала з дитинства, на два роки старший за мене, кажуть заснув і не прокинувся. його гра закінчена. а отже ще не час жаліти себе, бій триває.
В штатах також було багато часу для роздумів, більшість рішень, якими живу зараз, були прийняті в Кембрмджі, штат Массачусетс (до речі, їх термін придатності проходить).
Там, в Гарварді, чудова школа психологічних досліджень і влітку, коли приїжджає купа іноземних студентів, їх запрошують до участі в тестах. Заради грошей і цікавості (набагато більше заради цікавості) я також брала участь - на голову натягали якісь дивні пристрої, змушували дивитись на дивні картинки, кліпати чи не кліпати - загалом весело.
Найбільше запамятався один, коли ліву руку треба було тримати в холодній, десь -10 воді, а правою писати оповідання (нацизм триває :)))) я вже можу відкрити суть тесту, пройшло 2 роки і підпис про нерозголошення недійсний. Гіпотеза юного дарованія полягала в давно відомому - рани переможців краще гояться. Той, хто писав оповідання, в якому був героєм, міг витримати довше холодну воду, ніж той, хто мав роль жертви. В мене була роль жертви, але я витримала довше потрібного часу і дописала оповідання. Не знаю як саме він це враховував у своїх результатах, але моє оповідання було про те, що я потрапляю в халепу, але суть була не в халепі, а в описі людей, які мене з неї витягнули і з літер "f" "u" "c" "k" допомогли скласти "l" "u" "c" "k".
Чого це все написала, не знаю, може є в тому прихований геніальний зміст, якого я не бачу :)))