Вулиці мого, твого, міста
У голові роїться те, у чому не можна зізнаватися. Дивно, усе в середині замерзло, а думки заливає окропом. Гаряче. Пече в мозок, залишає відбитки на серці. Випав сніг.
Знаю спосіб залишати сліди на ньому, оглядаючись у дзеркало. Дехто також залишає їх. Але ж сніг досі застелений рівним, ще не знятим, незайманим сарі.
Квітка виросла в Будди в носі. Солодка терпкість червоного вина просочується крізь гірські висоти свідомість у карпатські долини душі, тече нею в місто, никається темними провулками центральних вулиць. Там живе муза. Можливо в неї твої очі.
В Ангелів завжди хороші думки й іноді втомлені крила. Причини заховані на інших вулицях цього ж древнього міста. Істина стара, як світ, що так само старий, як і я. Наслідки можна розрахувати, але не передбачити, вони завжди приносять щось нове. Вони, розкидані по фасадах вітрин, На дахах будинків скрипалі грають лише певну музику, для маленького пузатого чувака що кружляє над будинками. Це не найкращий у світі авіатор Карлсон. У нього немає пропелера, а з рук він ніколи не випускає арматурку, тфу, лука, бо ж ніколи не знає, коли він зможе знадобитися. Член сицилійського мафіозного клану Донів Амурів.
Сховатись від них можна на горищах. Там немає сонячного світла, вітру й темряви. Суцільні прологи. Кавалки ілюзій. Можливо це мало би бути сумно, якби не оптимістичний висновок. Будуємо мости, і шукаємо умовності. Шукаємо шляхи, і означуємо майбутнє. Наповнюємо простір думками й здогадами.
Випав сніг. Вулицями блукають розцілованими дівочими думками невідомі істоти. Вони швидко зникають за горизонтами поворотів, звідти приходять нові. Реверанси траєкторій, асиметрія почуттів, дефілювання думок, координація дій. Нічні історії вулиць, що освітлюються олійними каганцями, надто захопливі й звабливі. Їх вогники блищать в очах. Вони горять.
У мені надто багато оптимізму й упевненості. Але в голові те, у чому не можна зізнаватися.