Deep in мить
Дивна видалася зима. Так тепло неначе за вікном дефілює осінь, а не вона. Покохалися вдвох між собою й уже не хочуть розлучатися. Немає срібного снігу, немає його яскравої казки про рогатого Діда Мороза на зубатих оленях, і навіть не передбачається. Але чомусь так хороше на душі сьогодні, якось по-особливому, інфантильно хороше. Зовні не халаманддрить, у середині вільно так, відчувається безмежний простір для вливання, виливання й, ну просто краса.
Найс сюрпрайс. Кіллер здорового глузду приїхав з вікенду. Під настільною лампою надійно сидить український переклад Дена Брауна, у динаміках нірвана музичних реверансів Coldplay, на моніторі знову виписки нечитаного Габріеля Маркеса. Я його одній кльовенькій дівчинці мед сестричці подарував, із Трускавця - тоді він їй був потрібен більше ніж мені. Зашибісь. Стільки свободи відчуттів і позитивно вільного простору, що аж страшно. Виставлю на аукціон лот і продаватиму його в еквіваленті. І так, здається в оренду три гектара світлої душі. Тільки грошей нам нєнадо й інтим (ну це вже стосується не всіх) також не пропонувати:)
Умом Расію нє понять. Перехід попереднього в наступне захований так далеко, що не впізнати його сліди на поверхні. Як добре, що... так добре. У такі миті ніякої гарантії чи вві сні, чи при свідомості.