Дійсно цікаво. Як дожити, якщо його, ЖИТТЯ, вже зовсім не залишилося? Звісно все залежить від того, де б я був у той момент. Нікуди тікати:)
Якщо по виставі. Наприклад дядьцькі сантехніки почали розпивати у себе в підвалі дорогезний коньяк. Який вони взяли в супермаркеті абсолютно безкоштовно, - крім щурів на вулицях нікого й не було. Сидять вони, сьорбають, про життя розмовляють, хто ким є і яке таки чудове це життя. А тут до них завалюється чувачок і, мовляв, відремонтуйте трубу, лайном, мовляв, нас заливає. Все життя в лайні жили, так що, тепер в ньому і подихати:)... Мить. Червоне світло. Морок.
Хлопчик вийшов на дах пенхаузу з ковдрою, чаєм в термосі і бутербродами. Почав влаштовувати собі прощальне барбекю-паті. А тут на той же дах вилазить дєвочка, і дивиться на нього здивованими і злими очима (він не дав їй списати на хімії), і давай гнати його з того даху. Він, виявляється, палко кохав її вже багато років, але не зізнавався в цьому. Розбір польотів закінчується тим, що вона закохується в нього прямо там. Вона незаймана і хоче померти кохаючись, але тільки тоді, коли Все почнеться. Оттак й сиділи вони як оголені метелики, схрестившись в обіймах.
Дядя зайшов у кахве, щоб замовити на останок оковитої, помирати так з піснею. А тут приваблива і дотепна офіціантка пригощає. Вона все життя красиво співала про себе і мріяла танцювати танго. Ніхто її не чув і не запрошував. А він почув. І запросив на танок. «Ой подивись, хтось голий на даху сидить і кохається…». Мить. Червоне світло. Морок.
Чоловік з вагітною дружиною ходять по новій, ще пустій квартирі й вибирають місця для нових майбутніх меблів. Де спатиме малятко, де стоятиме стіл, де комп’ютер. Він важко працював на кількох роботах протягом багатьох років щоб купити цю квартиру. І от. Вони її щойно купили. Мить. Червоне світло. Морок…
Де б я був, що б я робив? Навіть важко сказати, зараз я не здатен на креатив, сьогодні ангел копнув мене книженцією, і в голові «короткочасна депресія кольору присадибної катастрофи». Головне прожити це життя, кожен день і мить так, щоб не жалкувати в той момент ні про що. Ми приходимо в цей світ з зжатими кулачками, немов говоримо. Що все в моїх руках, айдучи в той світ - розжимаємо руки, долоні відкриваються, повідомляючи, що я нічого не виношу з цього світу, я йду вільним.
Дуже дякую! ...Я б, мабуть, не робила нічого - просто чекала б. Може, щось згадувала б. Дивилася б на останні хвилини світу. Безвихідь мене паралізує. А взагалі-то - не знаю...
Якщо по виставі. Наприклад дядьцькі сантехніки почали розпивати у себе в підвалі дорогезний коньяк. Який вони взяли в супермаркеті абсолютно безкоштовно, - крім щурів на вулицях нікого й не було. Сидять вони, сьорбають, про життя розмовляють, хто ким є і яке таки чудове це життя. А тут до них завалюється чувачок і, мовляв, відремонтуйте трубу, лайном, мовляв, нас заливає. Все життя в лайні жили, так що, тепер в ньому і подихати:)... Мить. Червоне світло. Морок.
Хлопчик вийшов на дах пенхаузу з ковдрою, чаєм в термосі і бутербродами. Почав влаштовувати собі прощальне барбекю-паті. А тут на той же дах вилазить дєвочка, і дивиться на нього здивованими і злими очима (він не дав їй списати на хімії), і давай гнати його з того даху. Він, виявляється, палко кохав її вже багато років, але не зізнавався в цьому. Розбір польотів закінчується тим, що вона закохується в нього прямо там. Вона незаймана і хоче померти кохаючись, але тільки тоді, коли Все почнеться. Оттак й сиділи вони як оголені метелики, схрестившись в обіймах.
Дядя зайшов у кахве, щоб замовити на останок оковитої, помирати так з піснею. А тут приваблива і дотепна офіціантка пригощає. Вона все життя красиво співала про себе і мріяла танцювати танго. Ніхто її не чув і не запрошував. А він почув. І запросив на танок. «Ой подивись, хтось голий на даху сидить і кохається…». Мить. Червоне світло. Морок.
Чоловік з вагітною дружиною ходять по новій, ще пустій квартирі й вибирають місця для нових майбутніх меблів. Де спатиме малятко, де стоятиме стіл, де комп’ютер. Він важко працював на кількох роботах протягом багатьох років щоб купити цю квартиру. І от. Вони її щойно купили. Мить. Червоне світло. Морок…
Де б я був, що б я робив? Навіть важко сказати, зараз я не здатен на креатив, сьогодні ангел копнув мене книженцією, і в голові «короткочасна депресія кольору присадибної катастрофи». Головне прожити це життя, кожен день і мить так, щоб не жалкувати в той момент ні про що. Ми приходимо в цей світ з зжатими кулачками, немов говоримо. Що все в моїх руках, айдучи в той світ - розжимаємо руки, долоні відкриваються, повідомляючи, що я нічого не виношу з цього світу, я йду вільним.
Reply
Reply
Leave a comment