Нерецензія не фільм: Вічне сіяння чистого розуму
Стрічка тепер у моїй top-десятці найулюбленіших. Дивно, у такий дивний вечір із дивними відчуттями трапилося подивитися саме ЦЕ дивне! В яблучко. Дивні думки. Головні герої фільму - два закоханих пельмені. Пельмені - тому, що в кожному страх, комплекси й невпевненість, і лише з однією маленькою різницею: він - сіра мишка, яка ховає своїх тарганів у себе глибоко в нірці, вона - дівча з кольором волосся атомної війни й таким же кепським характером, ті ж таргани, але ззовні.
Геніальна як ідея фільму, так і його виконання. Напевно, перший фільм, де Джим Керрі виходить за рамки своїх фірмових кривлянь і грає в серйозній психологічній драмі.
Головна думка: якщо ти не вмієш бути тут і зараз - відчуття вмирають. Кохання вмирає! Потрібно жити, радіти всякій щасливій миті, цінити кожну маленьку дрібничку й головне - якщо іноді таки трапляються обломи (життя чудова штука, а вони таки трапляються), то мочити потрібно власних тарганів, а не своє щастя, якщо в ньому «вдруг откуда нє возьмісь…» знайшлося кілька засмальцьованих цяточок. Кепські емоції бувають завжди, звісно, якщо ти не янгол. Бажання, радість і спогади поступово опиняються на сміттярці. Люди забувають, чому вони разом. У кожній окремій голові відбувається те ж саме що й у всіх інших. Вектори різні, площина - одна. Просто зрозуміти, що там відбувається вже важливо щоб щось із цим робити. Якщо птах щастя починає засирати нервові клітини, якщо кохання попадає під дощ скарг, невдоволення й таргани правлять балом, іншого шляху немає… любов - це чудо! Без чуда немає сенсу жити. Боятися любові - боятися жити. Боятися любові - закопати себе заживо.
«Світ чудовий, не бійся говорити правду чи просто говорити про свої почуття на повний голос!» (М. Бурмака) Це воно!!!:)))