Замах
Рохір (або Рогір, завжди ця плутаниця з транслітеруванням) ван Арде (Аарде), він же Адольф Йозеф Губерт Франс ван Реєн, нідерландський журналіст і письменник, пише про людину й її вибір, спровокований обставинами. А про що ще буває література?
Хоча почати було б слід з згадки про те, що його творчість була і виокремлена, й широко сприйнята сучасниками, і заборонена, одночасно, в Німеччині часів Гітлера. Майже одразу після публікації Адольфового "Каїна" (в 41-ому році), він був заборонений "за єврейський дух", а автор відправлений на перевірку арійскості походження.
З власного ж досвіду Рохір знайомий й з німецькими концентраційними таборами, а також представниками польскої, української, білоруської й інших громад, що там утримувались. Багато було спільного часу.
Книгу ж Замах, Адольф, пише в повоєнні часи про повоєнні ж події. Сучасники завжди відзначали його прискіпливий журналістський погляд на події і факти. І, я вже, не можу не відзначити, на цьому тлі, натуральність емоцій героїв оповідань.
Книга про людину, що, в якійсь мірі, з боягузства й комформізму робить вчинок, що затягує його в велику й потужну машину. Принаймі це він сам собі, й лютеранці-жінці, пояснює саме своєю малодушністю.
Спроба втекти від однієї боротьби приводить його до співпраці з КГБ й декількох політичних вбивств. Але на перше місце оповідання автор ставить не факти, а саме думки й емоції головного герою. І варто це прочитати самому, а не вишукувати в коротенькому відгуку на тему.
Цікаво показаною є роль пропаганди і її впливу на сприяняття вчинків і реакцій навколишніх людей, а також пояснення їх мотивацій. І, я б не сказав би, що автор поляризується в цьому описі, а намагається бути об’єктивним і показувати грішки всіх сторін конфлікту.
Книга на 10-ть з 10-ти за жвавість, психологічність і спробу розібратись в ситуації самому аналізуючи поведінку й мотивацію учасників подій.
Цікавим є ще той факт, що розповідь починається з співствалення двох методів боротьби з однією й тією ж проблемою: безквитковим проїздом.
Перший був примінений Адольфом Гітлером в Німеччині і полягав в тому, що одного дня в вагонах трамваїв відбувався посилений контроль квитків і всіх порушників звозили на кінцеву зупинку де вони були показово розстріляні, а процес зафіксований на кіноплівку. Потім цей кіноролик демонструвався в усіх кінотеатрах Німеччини перед кожним з сеансів.
Другим методом скористався Йосиф Сталін в Радянському Союзі: виявленим порушникам приписували вбивства і під загрозою покарання їм і їх близьким змушували до співпраці з відповідними структурами.
Після цієї історії в книзі немає моральної оцінки жодного з способів, бо вона залишається за читачем, як і все, що буде прочитане ним далі. І краще прочитати, хоч це теж одна з спроб оповісти події, а не абсолютна істина.
Потім він напише "Стєньку Разіна" де романтизує борця проти "несправедливого" царя, "Бідного родича", про французького поета Поля Верлена, і завершить свою бібліографію, яку поповнював навіть таємно, будучи під забороною, в 78-му році романом про останні роки існування чилійського режиму Сальвадора Альєнде. Але це ще треба буде прочитати)
Хоча почати було б слід з згадки про те, що його творчість була і виокремлена, й широко сприйнята сучасниками, і заборонена, одночасно, в Німеччині часів Гітлера. Майже одразу після публікації Адольфового "Каїна" (в 41-ому році), він був заборонений "за єврейський дух", а автор відправлений на перевірку арійскості походження.
З власного ж досвіду Рохір знайомий й з німецькими концентраційними таборами, а також представниками польскої, української, білоруської й інших громад, що там утримувались. Багато було спільного часу.
Книгу ж Замах, Адольф, пише в повоєнні часи про повоєнні ж події. Сучасники завжди відзначали його прискіпливий журналістський погляд на події і факти. І, я вже, не можу не відзначити, на цьому тлі, натуральність емоцій героїв оповідань.
Книга про людину, що, в якійсь мірі, з боягузства й комформізму робить вчинок, що затягує його в велику й потужну машину. Принаймі це він сам собі, й лютеранці-жінці, пояснює саме своєю малодушністю.
Спроба втекти від однієї боротьби приводить його до співпраці з КГБ й декількох політичних вбивств. Але на перше місце оповідання автор ставить не факти, а саме думки й емоції головного герою. І варто це прочитати самому, а не вишукувати в коротенькому відгуку на тему.
Цікаво показаною є роль пропаганди і її впливу на сприяняття вчинків і реакцій навколишніх людей, а також пояснення їх мотивацій. І, я б не сказав би, що автор поляризується в цьому описі, а намагається бути об’єктивним і показувати грішки всіх сторін конфлікту.
Книга на 10-ть з 10-ти за жвавість, психологічність і спробу розібратись в ситуації самому аналізуючи поведінку й мотивацію учасників подій.
Цікавим є ще той факт, що розповідь починається з співствалення двох методів боротьби з однією й тією ж проблемою: безквитковим проїздом.
Перший був примінений Адольфом Гітлером в Німеччині і полягав в тому, що одного дня в вагонах трамваїв відбувався посилений контроль квитків і всіх порушників звозили на кінцеву зупинку де вони були показово розстріляні, а процес зафіксований на кіноплівку. Потім цей кіноролик демонструвався в усіх кінотеатрах Німеччини перед кожним з сеансів.
Другим методом скористався Йосиф Сталін в Радянському Союзі: виявленим порушникам приписували вбивства і під загрозою покарання їм і їх близьким змушували до співпраці з відповідними структурами.
Після цієї історії в книзі немає моральної оцінки жодного з способів, бо вона залишається за читачем, як і все, що буде прочитане ним далі. І краще прочитати, хоч це теж одна з спроб оповісти події, а не абсолютна істина.
Потім він напише "Стєньку Разіна" де романтизує борця проти "несправедливого" царя, "Бідного родича", про французького поета Поля Верлена, і завершить свою бібліографію, яку поповнював навіть таємно, будучи під забороною, в 78-му році романом про останні роки існування чилійського режиму Сальвадора Альєнде. Але це ще треба буде прочитати)