мір іной возможен
Сходив на міроприємство з многообіцяючою назвою: «Україна та світове українство: розбудова ефективного партнерства заради розвитку». Настільки впечатлився, що рішив донести до громадськості свої емоції.
Дєло в том шо організатори умудрилися злити воєдино дві стихії, які існують обично у паралельних вимірах. Що, собствінно, видно вже по назві, яка складається з жаргонізмів із двох різних традицій. Вони позвали всяких бюрократів із ООНівських структур (організовувала МОМ, ще були люди з МОТ, представництва ЄС і т.д.) і всяких місцевих діячів «третього сектору», щоби з ними обговорювати судьби трудової міграції і заробітчан. Но при цьому на ключові слова «українство», «діаспора» прийшла відповідна публіка із разнообразних «інститутів українознавства», «мережі патріотичних організацій «За Україну»» і т.д. і т.п. Вийшло непередаваєме очароватєльне дійство, приблизно як коли заїдаєш пиво тортом.
Радєтєлів за українство возглавляв не хто інший як Іван Федорович Драч. Зовнішнім виглядом своїм він до болі нагадував Древнього Бегемота із ігри «Герої меча і магії ІІІ». Однако ж воїнство його переважно було набрано, скоріше, з замка мертвих: якісь сплошні лічі і вампіри з походкой зомбі. Присутній був, звичайно ж, персонаж з безумними очима без вишиванки, а також багато діячів у неохайних вишиванках. Ну впрочем шо я даремно злобствую - хто бачив ці тусовки в жизні, той і так понімає, а хто не бачив, тому це складно описати.
Вот, і тут же гламурні-ефективні чувачки з агенцій і комісій, які вєщають переважно на іностранних язиках про всякі звичні для них речі, зокрема про то шо необхідно, мол, мігрантам інтегруватися в суспільство у приймаючій країні. Іван Федорович погодився з попереднім доповідачем, після чого зробив виступ про те, що закордонне українство втрачає коріння, а це велика біда, і треба рятувати їхню національну ідентичність, поки вони остаточно не стали всі манкуртами та покручами. Тоді його доповідь усі стали обсуждать і деякі навіть тактично не погоджуватися, но йому, похоже, було пофіг: він далі сидів з отсутствующим взглядом і оживлявся тіки іноді шоб шось по-парубоцьки пошуткувать з соціологинею Оленою Малиновською.
Ну, на Івана Федоровича взагалі важко було серйозно дивитися після того, як прочитаєш отлічні літературознавчі есеї про нього, а я якраз недавно прочитав. Все підмивало попросити автограф, но я не наважився.
Зато шо було реально цікаво - це четверо живих заробітчан. Ну як живих заробітчан - обуржуазівшихся і бюрократизувавшихся канєшно, но всьотакі. Голови асоціацій українських трудових мігрантів із Росії, Іспанії, Італії та Португалії. Чувак із Росії примикав до воїнства Драча, але інших трьох реально було цікаво послухати і подивитись. Тьотка з Італії, між іншим, взагалі не много не мало як радниця Римради з питань країн Східної Європи. Не депутатка, но всьотакі. Мужичка із Іспанії мені сложно вообразіть обичним работягою, габітус у ньому видає радника голови Івано-Франківської ОДА з питань євроінтеграції та інвестицій і шеф-редактора газети «Європейський українець» (true story) - але розказує абсолютно нормальні жизнєнні вєщі. А предводітєльніца португальських заробітчан - взагалі така сама шо ні на єсть бодра западенська женщіна.
Вони розказували про реальні проблеми - вот наприклад їм дуже заважає формальна заборона на подвійне громадянство в Україні. Вони-то знають шо вона формальна, але все одно це ускладнює жизнь. Просять відмінити, і це, похоже, не на шутку обескуражило патріотів. Розказали про ці угоди з Іспанією-Португалією нащот соціального страхування: тіпа домовилися з великою помпою проводити взаємозалік внесків людини в тій і тій країні, шоб значить люди собі стаж напрацьовували, в результаті хтось попробував там оформитися, ніхуя не поняв шо робить, спитав цю начальницю заробітчанську, вона позвонила в посольство, ті в МЗС спитали - кажуть, нічого їм не приходило, ніяких інструкцій та зразків бумаг, ідітє нахуй, не звонітє сюда больше. От вони борються там за виборчі права, шоб в Італії голосувати й обиратись. Ще всяке цікаве.
Я все хотів задать два питання кому-небудь із них. По-перше, шо у них нащот контактів із профспілками і взагалі захисту заробітчан як найманих працівників, прекаріату ж якраз. Спросив в іспанського мужика, він якось апатично відповів шо да-да, канєшно, вот є такі-то в Іспанії мережі профспілок дві великі. Короче, похоже шо ніхто цим ніфіга не займається. По-друге, мені цікавий політичний портрет цих людей. По логікє вєщєй, вони як представники найбільш вразливих верств мали би голосувати проти лібералів з їх austerity policy і проти правих з їх мігрантофобією. Тобто, в Італії, скажем, в масі своїй вони би мали підтримувати Беппе Грілло якого-небудь. Но ми ж знаєм, що на останніх українських виборах закордонний виборчий округ масово віддав свої милозвучні голоси за партію, яка закликає «зупинити міграцію»!
Енівей, більшості присутніх було взагалі глибоко похуй на їхні расскази. Бо перемежалось це питаннями такого тіпа (відтворюю по пам’яті): «Я десь чув, чи читав, що сто років тому на території сучасної Росії було 30 мільйонів українців! А зараз всі зникли. От цікаво, що українці на своїй території швидко відмовляються від своєї мови, а в діаспорі розмовляють, і дітей своїх вчать української мови. І вони приїжджають і дуже чисто розмовляють - ну, є акцент якийсь, але мова прекрасна. І це ж уже багато поколінь пройшло. Як це так виходить? У мене така теорія, що коли є з ким боротися, то краще зберігаєш свою ідентичність. Скажіть, от в Італії українці спілкуються рідною мовою?».
Порадував епізод з питанням від представника африканської громади з залу - тіпа, як живеться заробітчанам українським в європах, як їх там приймають, які проблеми, і чи можна їх порівняти з проблемами африканців в Україні. Іспанський чувак відповів: мол, він за Україну не буде говорить бо не знає, а їх в Європі «приймають дуже добре, ніякої ксенофобії, расизму нема. І ми сподіваємося, що й представників вашої громади в Україні так само гостинно приймають, без проблем, ну і що вони, в свою чергу, дотримуються закону - як і ми в Іспанії». Ну, як у них нема расизму щодо українців, це ми все знаємо, але в принципі ну нормальна така відповідь. Принаймні, від людини, яка розуміє про що мова взагалі. Хоча дійсно все-таки українцю в Іспанії чи Португалії значно простіше зійти за свого на вулиці, ніж нігерійцю в Україні, так шо проблем у них дійсно менше. Вот, казалось би проїхали, но на це питання почав дуже рватися відповідати голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний. Хвилин 15 уже пройшло, всі про інше говорять щось, а тут він улучив момент, схопив мікрофон і каже щирою англійською мовою: «ай вонт ту ансер зе куещін... юкрейн із вері хоспітабл кантрі. Енд ноубаді хез ені проблемз. Йор піпл гоу ту юкрейніан пабз, мейбі зей а драг ділерз - зен, оф корс, зей кен хев проблемз». Тут я не витримав і нєвєжліво всхрюкнув от смєха, хотя всі інші спокійно серйозно слухали. Чувак перейшов ще потім на калинове мовенятко* і розказав, що було євро-двадцять-дванадцять, так англійський футболіст сказав що не поїде, але потім англійські вболівальники поховали, вони приїхали і на власні очі переконались, хоча було дуже багато спекуляцій на цьому питанні, і тепер ця тема закрита, так що ви дуже провокативно поставили питання. За тиждень до того Олаолу Фемі, який рік провів у тюрмі, відмовились поновлювати в університеті.
Повеселив, до речі, предводітєль російських українців. Він єдиний з них чотирьох розказував про переслідування заробітчан (ну я думаю, що в Москві з цим реально положеніє дєл болєє другоє, чим в Іспанії). Перечислив всякі ужаси про казачьї патрулі і т.д. Каже: а ще біда шо мігрантофоби хочуть скасувати дію водійських прав, виданих в інших країнах. А це ж, мол, якраз дуже сильно по нашим заробітчанам ударить, бо вони працюють багато хто іменно шо на транспорті, в пасажирських перевезеннях. Ну, каже, воно-то канєшно і правильно - щодо середньоазіатських імігрантів. Бо вони пополучали свої права в своїх кішлаках, приїхали в Москву і возять людей. А Москва - це не кішлак. Так шо в них дійсно є сенс відібрати права. А у вкраїнців не треба. Зря нас притісняють взагалі в Москві, обзиваються понаєхавшими чомусь. А в нас же ж похожа культура якраз, не то шо ці кішлакі. Но нема українських шкіл! Осьо бачите нулі - оце українські школи в Росії! А осьо ТИСЯЧІ - це російські школи в Україні! Самими патріотами стають якраз ті українці, які живуть в Росії - така тут дичина!
Ще у воїнстві Драча був представник МЗС - єдиний слуга государєв, який навідався на міроприємство. Голова департаменту зв’язків із закордонним українством, в кулуарах обнімався з дєдушками в вишиванках, розказував їм, як він у 10-літньому віці купався разом з одним із цих дєдушок у річці Гнила Липа, і хвастався, яка в нього є прекрасна хата і шо він вирощує. Зовнішністю він не нагадував нікого з геройцев, а нагадував едакую смєсь попугая з мультфільма про «ви нє билі на Таїті?» і престарєлого Карлсона. На виході получався прямо брат-двойнік Миколи з «Миколиної погоди». Вернувшись із кулуарів, уважно вислухавши цілком приземлені і матеріальні біди й чаянія заробітчан, державний діяч об’яснив, що головним своїм завданням його відомство вважає задоволення культурних і мовних потреб закордонного українства. І отчитався про нещодавно збудовані пам’ятники Тарасу Григоровичу Шевченку в різних містах світу (я не видумую!).
Ще на мене справила враження женщіна з Інституту українознавства. Вона обстоятєльно розказала, що її інститут ще з перших років свого існування почав вносити величезні вклади в розвиток науки, вони розробили декілька нових понять, які об’єднали в концепції «українського світу». І мол каково же било єйо удівлєніє, коли вона потім спустя года чула ці ж самі поняття від російських колег, але вже в рамках концепції «русского мира»! Так шо треба, тіпа, боротися за свої терміни і поширювати іменно шо «український світ».
А, ну ще був Депутат. Депутат очолює комітет з питань національних меншин і міжнаціональних відносин і носить на лацкані алий значок партії «Удар». Про нього всі заздалегідь говорили з благоговєнієм і очікували, похоже, шо його прибуття буде возвіщено якимись надприродними явищами - перегорить проводка в гостініце «Русь» чи вєтєр распахньот окна настєж. Патріотичні женщіни, наминаючи рибу за обідом, з відом заправскіх заговорщіц обсуждали з патріотичним мущіною разнообразні законопроекти, перспективи парламентських слухань і науково-практичних конференцій, сокрушались по поводу некомпетентності депутатів у питаннях українства, і по всєму виходило, що якраз однією з нечисленних надій їхніх є цей Депутат. Однако ж коли він таки появився, то не було навіть фанфар. Відсутність спецефектів не смутіла парламентарія, він прослідував на центральне місце за столом-трибуною і всівся там в таку позу і з таким вираженієм ліца, как будто його внєзапно почали обслідувать анальним зондом українського виробництва. Іменно з таким виглядом він просидів, напряжонно глядя вдаль, весь час поки іностранна женщіна з МОМ робила тіпа айс-брейкінг спіч, а коли вона по всім признакам закончіла, зібрався вставати і йти до мікрофона. Пройзошов невеликий конфуз, бо вона планірувала сначала комусь іншому дать слово, но організатори їй оперативно пояснили на мигах, шо Депутата надо сначала. Вона повіновалась, Депутат став до мікрофона, змінив направлєніє тревожного взгляда і зачитав свою доповідь про актуальні проблеми трудових мігрантів і закордонного українства. При цьому якщо він на час доповіді как би включився, то вся аудиторія, напротів, неначе була миттєво отключена от сєті якимсь Великим Електриком, опомнившись тільки коли Депутат замовчав, тут же зібрав манатки і пішов на вихід. Я чесно не можу згадати, що він говорив взагалі.
*Ворд виправляє на «совенятко».
Дєло в том шо організатори умудрилися злити воєдино дві стихії, які існують обично у паралельних вимірах. Що, собствінно, видно вже по назві, яка складається з жаргонізмів із двох різних традицій. Вони позвали всяких бюрократів із ООНівських структур (організовувала МОМ, ще були люди з МОТ, представництва ЄС і т.д.) і всяких місцевих діячів «третього сектору», щоби з ними обговорювати судьби трудової міграції і заробітчан. Но при цьому на ключові слова «українство», «діаспора» прийшла відповідна публіка із разнообразних «інститутів українознавства», «мережі патріотичних організацій «За Україну»» і т.д. і т.п. Вийшло непередаваєме очароватєльне дійство, приблизно як коли заїдаєш пиво тортом.
Радєтєлів за українство возглавляв не хто інший як Іван Федорович Драч. Зовнішнім виглядом своїм він до болі нагадував Древнього Бегемота із ігри «Герої меча і магії ІІІ». Однако ж воїнство його переважно було набрано, скоріше, з замка мертвих: якісь сплошні лічі і вампіри з походкой зомбі. Присутній був, звичайно ж, персонаж з безумними очима без вишиванки, а також багато діячів у неохайних вишиванках. Ну впрочем шо я даремно злобствую - хто бачив ці тусовки в жизні, той і так понімає, а хто не бачив, тому це складно описати.
Вот, і тут же гламурні-ефективні чувачки з агенцій і комісій, які вєщають переважно на іностранних язиках про всякі звичні для них речі, зокрема про то шо необхідно, мол, мігрантам інтегруватися в суспільство у приймаючій країні. Іван Федорович погодився з попереднім доповідачем, після чого зробив виступ про те, що закордонне українство втрачає коріння, а це велика біда, і треба рятувати їхню національну ідентичність, поки вони остаточно не стали всі манкуртами та покручами. Тоді його доповідь усі стали обсуждать і деякі навіть тактично не погоджуватися, но йому, похоже, було пофіг: він далі сидів з отсутствующим взглядом і оживлявся тіки іноді шоб шось по-парубоцьки пошуткувать з соціологинею Оленою Малиновською.
Ну, на Івана Федоровича взагалі важко було серйозно дивитися після того, як прочитаєш отлічні літературознавчі есеї про нього, а я якраз недавно прочитав. Все підмивало попросити автограф, но я не наважився.
Зато шо було реально цікаво - це четверо живих заробітчан. Ну як живих заробітчан - обуржуазівшихся і бюрократизувавшихся канєшно, но всьотакі. Голови асоціацій українських трудових мігрантів із Росії, Іспанії, Італії та Португалії. Чувак із Росії примикав до воїнства Драча, але інших трьох реально було цікаво послухати і подивитись. Тьотка з Італії, між іншим, взагалі не много не мало як радниця Римради з питань країн Східної Європи. Не депутатка, но всьотакі. Мужичка із Іспанії мені сложно вообразіть обичним работягою, габітус у ньому видає радника голови Івано-Франківської ОДА з питань євроінтеграції та інвестицій і шеф-редактора газети «Європейський українець» (true story) - але розказує абсолютно нормальні жизнєнні вєщі. А предводітєльніца португальських заробітчан - взагалі така сама шо ні на єсть бодра западенська женщіна.
Вони розказували про реальні проблеми - вот наприклад їм дуже заважає формальна заборона на подвійне громадянство в Україні. Вони-то знають шо вона формальна, але все одно це ускладнює жизнь. Просять відмінити, і це, похоже, не на шутку обескуражило патріотів. Розказали про ці угоди з Іспанією-Португалією нащот соціального страхування: тіпа домовилися з великою помпою проводити взаємозалік внесків людини в тій і тій країні, шоб значить люди собі стаж напрацьовували, в результаті хтось попробував там оформитися, ніхуя не поняв шо робить, спитав цю начальницю заробітчанську, вона позвонила в посольство, ті в МЗС спитали - кажуть, нічого їм не приходило, ніяких інструкцій та зразків бумаг, ідітє нахуй, не звонітє сюда больше. От вони борються там за виборчі права, шоб в Італії голосувати й обиратись. Ще всяке цікаве.
Я все хотів задать два питання кому-небудь із них. По-перше, шо у них нащот контактів із профспілками і взагалі захисту заробітчан як найманих працівників, прекаріату ж якраз. Спросив в іспанського мужика, він якось апатично відповів шо да-да, канєшно, вот є такі-то в Іспанії мережі профспілок дві великі. Короче, похоже шо ніхто цим ніфіга не займається. По-друге, мені цікавий політичний портрет цих людей. По логікє вєщєй, вони як представники найбільш вразливих верств мали би голосувати проти лібералів з їх austerity policy і проти правих з їх мігрантофобією. Тобто, в Італії, скажем, в масі своїй вони би мали підтримувати Беппе Грілло якого-небудь. Но ми ж знаєм, що на останніх українських виборах закордонний виборчий округ масово віддав свої милозвучні голоси за партію, яка закликає «зупинити міграцію»!
Енівей, більшості присутніх було взагалі глибоко похуй на їхні расскази. Бо перемежалось це питаннями такого тіпа (відтворюю по пам’яті): «Я десь чув, чи читав, що сто років тому на території сучасної Росії було 30 мільйонів українців! А зараз всі зникли. От цікаво, що українці на своїй території швидко відмовляються від своєї мови, а в діаспорі розмовляють, і дітей своїх вчать української мови. І вони приїжджають і дуже чисто розмовляють - ну, є акцент якийсь, але мова прекрасна. І це ж уже багато поколінь пройшло. Як це так виходить? У мене така теорія, що коли є з ким боротися, то краще зберігаєш свою ідентичність. Скажіть, от в Італії українці спілкуються рідною мовою?».
Порадував епізод з питанням від представника африканської громади з залу - тіпа, як живеться заробітчанам українським в європах, як їх там приймають, які проблеми, і чи можна їх порівняти з проблемами африканців в Україні. Іспанський чувак відповів: мол, він за Україну не буде говорить бо не знає, а їх в Європі «приймають дуже добре, ніякої ксенофобії, расизму нема. І ми сподіваємося, що й представників вашої громади в Україні так само гостинно приймають, без проблем, ну і що вони, в свою чергу, дотримуються закону - як і ми в Іспанії». Ну, як у них нема расизму щодо українців, це ми все знаємо, але в принципі ну нормальна така відповідь. Принаймні, від людини, яка розуміє про що мова взагалі. Хоча дійсно все-таки українцю в Іспанії чи Португалії значно простіше зійти за свого на вулиці, ніж нігерійцю в Україні, так шо проблем у них дійсно менше. Вот, казалось би проїхали, но на це питання почав дуже рватися відповідати голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний. Хвилин 15 уже пройшло, всі про інше говорять щось, а тут він улучив момент, схопив мікрофон і каже щирою англійською мовою: «ай вонт ту ансер зе куещін... юкрейн із вері хоспітабл кантрі. Енд ноубаді хез ені проблемз. Йор піпл гоу ту юкрейніан пабз, мейбі зей а драг ділерз - зен, оф корс, зей кен хев проблемз». Тут я не витримав і нєвєжліво всхрюкнув от смєха, хотя всі інші спокійно серйозно слухали. Чувак перейшов ще потім на калинове мовенятко* і розказав, що було євро-двадцять-дванадцять, так англійський футболіст сказав що не поїде, але потім англійські вболівальники поховали, вони приїхали і на власні очі переконались, хоча було дуже багато спекуляцій на цьому питанні, і тепер ця тема закрита, так що ви дуже провокативно поставили питання. За тиждень до того Олаолу Фемі, який рік провів у тюрмі, відмовились поновлювати в університеті.
Повеселив, до речі, предводітєль російських українців. Він єдиний з них чотирьох розказував про переслідування заробітчан (ну я думаю, що в Москві з цим реально положеніє дєл болєє другоє, чим в Іспанії). Перечислив всякі ужаси про казачьї патрулі і т.д. Каже: а ще біда шо мігрантофоби хочуть скасувати дію водійських прав, виданих в інших країнах. А це ж, мол, якраз дуже сильно по нашим заробітчанам ударить, бо вони працюють багато хто іменно шо на транспорті, в пасажирських перевезеннях. Ну, каже, воно-то канєшно і правильно - щодо середньоазіатських імігрантів. Бо вони пополучали свої права в своїх кішлаках, приїхали в Москву і возять людей. А Москва - це не кішлак. Так шо в них дійсно є сенс відібрати права. А у вкраїнців не треба. Зря нас притісняють взагалі в Москві, обзиваються понаєхавшими чомусь. А в нас же ж похожа культура якраз, не то шо ці кішлакі. Но нема українських шкіл! Осьо бачите нулі - оце українські школи в Росії! А осьо ТИСЯЧІ - це російські школи в Україні! Самими патріотами стають якраз ті українці, які живуть в Росії - така тут дичина!
Ще у воїнстві Драча був представник МЗС - єдиний слуга государєв, який навідався на міроприємство. Голова департаменту зв’язків із закордонним українством, в кулуарах обнімався з дєдушками в вишиванках, розказував їм, як він у 10-літньому віці купався разом з одним із цих дєдушок у річці Гнила Липа, і хвастався, яка в нього є прекрасна хата і шо він вирощує. Зовнішністю він не нагадував нікого з геройцев, а нагадував едакую смєсь попугая з мультфільма про «ви нє билі на Таїті?» і престарєлого Карлсона. На виході получався прямо брат-двойнік Миколи з «Миколиної погоди». Вернувшись із кулуарів, уважно вислухавши цілком приземлені і матеріальні біди й чаянія заробітчан, державний діяч об’яснив, що головним своїм завданням його відомство вважає задоволення культурних і мовних потреб закордонного українства. І отчитався про нещодавно збудовані пам’ятники Тарасу Григоровичу Шевченку в різних містах світу (я не видумую!).
Ще на мене справила враження женщіна з Інституту українознавства. Вона обстоятєльно розказала, що її інститут ще з перших років свого існування почав вносити величезні вклади в розвиток науки, вони розробили декілька нових понять, які об’єднали в концепції «українського світу». І мол каково же било єйо удівлєніє, коли вона потім спустя года чула ці ж самі поняття від російських колег, але вже в рамках концепції «русского мира»! Так шо треба, тіпа, боротися за свої терміни і поширювати іменно шо «український світ».
А, ну ще був Депутат. Депутат очолює комітет з питань національних меншин і міжнаціональних відносин і носить на лацкані алий значок партії «Удар». Про нього всі заздалегідь говорили з благоговєнієм і очікували, похоже, шо його прибуття буде возвіщено якимись надприродними явищами - перегорить проводка в гостініце «Русь» чи вєтєр распахньот окна настєж. Патріотичні женщіни, наминаючи рибу за обідом, з відом заправскіх заговорщіц обсуждали з патріотичним мущіною разнообразні законопроекти, перспективи парламентських слухань і науково-практичних конференцій, сокрушались по поводу некомпетентності депутатів у питаннях українства, і по всєму виходило, що якраз однією з нечисленних надій їхніх є цей Депутат. Однако ж коли він таки появився, то не було навіть фанфар. Відсутність спецефектів не смутіла парламентарія, він прослідував на центральне місце за столом-трибуною і всівся там в таку позу і з таким вираженієм ліца, как будто його внєзапно почали обслідувать анальним зондом українського виробництва. Іменно з таким виглядом він просидів, напряжонно глядя вдаль, весь час поки іностранна женщіна з МОМ робила тіпа айс-брейкінг спіч, а коли вона по всім признакам закончіла, зібрався вставати і йти до мікрофона. Пройзошов невеликий конфуз, бо вона планірувала сначала комусь іншому дать слово, но організатори їй оперативно пояснили на мигах, шо Депутата надо сначала. Вона повіновалась, Депутат став до мікрофона, змінив направлєніє тревожного взгляда і зачитав свою доповідь про актуальні проблеми трудових мігрантів і закордонного українства. При цьому якщо він на час доповіді как би включився, то вся аудиторія, напротів, неначе була миттєво отключена от сєті якимсь Великим Електриком, опомнившись тільки коли Депутат замовчав, тут же зібрав манатки і пішов на вихід. Я чесно не можу згадати, що він говорив взагалі.
*Ворд виправляє на «совенятко».