Дорога
Сівши у поїзд вони попрямували у своє купе. Можливо через те, що це був початок весни, людей у поїзді майже не було. Розмістившись в своєму купе, вони сіли один навпроти одного і деякий час підтримували мовчання. І тільки коли поїзд рушив він першим насмілився порушити це таємницю.
- Не вірю, що я на це погодився - нервував він - послухай, я ж навіть вашого імені не знаю. Можливо, тепер ми можемо познайомитись?
- Майя, мене звати Майя - відповіла вона.
- А я Вагнер. Може тепер ви розкажете мені, чому ми їдемо в Одесу?
- Точно не знаю,- відповіла Майя - але кажуть, що Одеса дуже гарне місто. Можливо саме тому у ньому стільки гріха, як вважаєш? І перестань до мене звертатись на ви, мені аж незручно.
- Не знаю, та й що мені до того?! Послухай, ти ж не якась релігійна фанатичка?
- Та ні, я просто захотіла трішки розважитись, - кокетливо майже прошепотіла Майя.
- Це добре, - стверджувально кивнув Вагнер - не люблю фанатиків.
Поїзд настирливо вибивав своє «туду-туду», натякаючи своїм пасажирам на нічний час. Зрештою Вагнер і Майя, схоже були тотально виснажені, кожен своїм життям. Подорож, в яку вони рушили, не повинна була принести їм жодних відповідей, зате створила чимало незрозумілих питань…