Черговий проект Путіна для України - Віктор Медведчук (кум Путіна)
Дмитро Чобіт
НАРЦИС
або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука
КНИГА, ПЕРЕСЛІДУВАНА
НОВОЧАСНОЮ ІНКВІЗИЦІЄЮ7 лютого 2001 р. народний депутат України Дмитро Чобіт презентував книгу "Нарцис, або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука". За словами автора, цю книгу він писав як історик та політик виключно з позиції правди. Книга "Нарцис", за словами Дмитра Чобота, це не біографія Віктора Медведчука, а лише штрихи до неї. Зокрема, в книзі "Нарцис" автор розповідає про такі невідомі широкому загалу факти з життя екс-віце-спікера, як позбавлення його волі у 1974 році терміном на 2 роки за статтею 102 Кримінального кодексу. Однак при цьому Дмитро Чобіт зазначає, що матеріали цієї кримінальної справи "зникли", і припустив, що це зникнення могло бути "навмисним". Разом з тим автор знайшов підтвердження судимості Віктора Медведчука не в судових чи правоохоронних органах, а "в інших інституціях, де збереглися документи про це". Також у книзі "Нарцис" приділена увага і тому факту, що Віктор Медведчук був адвокатом відомого правозахисника Василя Стуса. За твердженням Дмитра Чобота, в 1960-70-х роках справи політичних в'язнів вели лише "вибрані адвокати", які "співпрацювали з органами". Автор вважає, що Медведчук не тільки не допомагав своєму підзахисному, а й усіляко "валив" його, що й призвело до того, що Василь Стус відмовився від адвокатських послуг Віктора Медведчука.
З РАННЬОЇ БІОГРАФІЇ
КРИМІНАЛЬНИЙ ДОБРОВОЛЕЦЬ
АДВОКАТ ВАСИЛЯ СТУСА
ПОЛІТИЧНИЙ БІЗНЕСМЕН
БІЗНЕСОВИЙ ПОЛІТИК
ОКСАМИТОВИЙ ДІЯЧ
МАЙСТЕР КОЛО СУДОВИХ СПРАВ
ЛЕДЬ НЕ ГЕНЕРАЛ
НАУКОВЕЦЬ
ЗАСЛУЖЕНИЙ ОРДЕНОНОСЕЦЬ
ГОЛОВА ПАРТІЇ
РАДНИКИ
ПРЕТЕНДЕНТ У НАСЛІДНИКИ
НАРЦИС
ЗАКЛЮЧЕННЯ
ДО ЧИТАЧА
ПІСЛЯМОВА (Євген Сверстюк)
ПРО АВТОРА
© Дмитро Чобіт. Нарцис, або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука. «Просвіта», Київ - Броди 2001.
Василь Стус (поет, перекладач, правозахисник, дисидент, борець за незалежність України, загинув у 1985 році у таборі) - підзахисний Віктора Медведчука
Віктор Медведчук - адвокат Василя Стуса, 6-ий керівник Адміністрації Президента НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ, кум президента Росії Путіна В.В.
Трудову діяльність Віктор Медведчук розпочав 22 листопада 1971 року, сортувальником 2-го класу цеху експедиції періодичних видань Київського призалізничного поштамту, з початку 1972 року працював «позаштатним працівником міліції на станції Мотовилівка».
Влітку 1972 року успішно склав вступні екзамени на юридичний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка, однак за конкурсом не пройшов. Проте 12 вересня 1972 року наказом № 445-у ректора Київського державного університету ім. Т.Шевченка був зарахований до складу студентів на підставі дозволу МВССО УРСР. Причиною чого, на думку Дмитра Чобота, автора біографічної книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука» [1] була «таємна співпраця з міліцією», що підтвердив Верховний Суд України[1].
Під час навчання на другому курсі юридичного факультету Київського держуніверситету став командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини Ленінського райкому комсомолу столиці. 8 листопада 1973 року під час чергування побив разом ще з двома членами оперативного загону неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака.
25 квітня 1974 року вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В. В. Медведчук, І. Д. Яковенко і С. В. Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу Української РСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака, заподіявши йому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості. Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду. [2]
6 червня 1974 року постановою судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду під головуванням судді Сапронова вирок Ленінського народного суду було скасовано, справу повернуто на додаткове розслідування. Згодом перекваліфіковано в статтю 166 ч. ІІ (Перевищення влади або службових повноважень), за якою передбачено значно менше покарання. І, виходячи з позитивних характеристик та участі у підрозділах міліції, добровільних народних дружинах притягнення до кримінальної відповідальності вважалось за недоцільне.
24 червня 1975 року наказом ректора Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка В.Медведчука було відраховано з числа студентів III курсу денного навчання юридичного факультету. 20 травня 1976 року поновлено у складі студентів на підставі розпорядження міністра вищої і середньої спеціальної освіти СРСР.
У 1978 році закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка і був направлений на роботу адвокатом Київської міської колегії адвокатів. В ній потрапив у групу «підібраних» адвокатів, яким органи МВС і КДБ доручали вести важливі справи. Серед особливо резонансних, у яких В.Медведчук брав участь як адвокат, були судові процеси над літераторами-дисидентами Юрієм Литвином, Василем Стусом, директором Чорнобильської АЕС Віктором Брюхановим.
Юрій Литвин отримав 3 роки позбавлення волі у колонії суворого режиму. І в останньому слові так оцінив захист з боку Медведчука: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець - це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей «інакодумаючих»…
Адвокатом Василя Стуса Медведчука затвердили, незважаючи на чисельні протести обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».[2] Сам Медведчук наполягає, що роль адвоката в таких процесах була мінімальною: «Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі й не знає, що це таке. Рішення за такими справами ухвалювалося не у суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок» (цит. за офіційним інтернет-сайтом Медведчука).
Про методи захисту, які використовував Медведчук, свідчить «Хроника текущих событий»: „Адвокат Медведчук у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те, що Стус, працюючи у 1979-1980 рр. на підприємствах Києва, виконував норму; крім того, він переніс тяжку операцію шлунка. Після промови адвоката засідання суду було перервано. 2 жовтня засідання почалося прямо з читання вироку (таким чином, у Стуса було вкрадене належне йому за законом «останнє слово»)“. («Хроника текущих событий», № 58, Москва, Самвидав, 1980. - С.74-78) Суд засудив Василя Стуса до максимального покарання - 10 років таборів особливого режиму і 5 років вислання. Загинув Стус 4 вересня 1985 року в тюремному карцері табору особливого режиму.
Від послуг адвоката спочатку хотів відмовитися і Брюханов, який згодом теж сказав, що його «ніхто не захищав» : „Процес був закритим. Всередину пускали лише журналістів. Я спочатку відмовлявся від адвоката, бо розумів, що справа вирішена завчасно, але згодом дружина мене умовила… Суддя Верховного Суду виніс той вирок, який від нього вимагали. Гадаю, якби для мене знайшли «розстрільну» статтю, то й розстріляли б. Але не знайшли“.(цит. за інтерв'ю Брюханова - «Факти», 18 жовтня 2000)
У 1992 році Медведчук створив фірму «Міжнародна адвокатська компанія Бі-Ай-Ем», співзасновниками якої Суркіс Григорій Михайлович, Суркіс Ігор Михайлович (молодший брат Григорія), Згурський Валентин Арсентійович, Карпенко Юрій Михайлович, Губський Богдан Володимирович, Лях Юрій Іванович. Серед основних напрямків діяльності фірми, за твердженнями Дмитра Чобота, було сприяння відкриттю закордонних валютних рахунків, сприяння у реєстрації підприємств у офшорних зонах та сприяння у набутті нерухомості у закордонних країнах.
4 липня 2007 року Верховний Суд України ухвалив рішення, визнавши[3], що оспорені Медведчуком фрагменти книги «Нарцис» відповідають дійсності. Рішення збіглося в часі з проведенням з'їзду ПР на наступний день, де відбувалося голосування за виборчий список кандидатів у депутати, де за попередніми даними мав фігурувати Медведчук[4]. Експерти твердили[5], що входження до списку регіоналів Віктора Медведчука, який за кілька днів залишив посаду лідера соціал-демократів[6], може стати початком повернення його у велику політику. Але Віктора Медведчука не виявилося в списках, що пізніше пояснила член політради Партії регіонів Ганна Герман[7]. Вона вважає, що робота в парламенті не цікавить колишнього голову СДПУ(О), і він «має намір зосередити свої зусилля на своїй професійній діяльності».
2 липня 2009 року Окружний адміністративний суд Києва повністю задовольнив позов Медведчука до Ющенка. Суд визнав протиправною та незаконною бездіяльність глави держави в питанні проголошення всеукраїнського референдуму щодо вступу України в НАТО та її участі в Єдиному економічному просторі разом з Росією, Казахстаном та Білоруссю, а також зобов'язав президента проголосити відповідний референдум шляхом видання указу.[8]
Сімейний стан
Одружений з українською телеведучою Оксаною Марченко. Має сина та спільну з Оксаною доньку Дарину.
Віктор Медведчук є кумом російського політичного лідера Володимира Путіна, який хрестив його доньку Дарину