Колись, у юності, мене дратувала відсутність абсолютно переможних доказів.
Сьогодні я кажу собі: хіба ми мусимо, хіба можемо знати все і мати це нотаріально
підтвердженим чорним по білому?
Щоб це був за світ, якби в ньому для нас не було таємниць?
Якби ми вірили в те, що все знаємо, мабуть, надто би розтовстіли.
Коли я працював учителем і викладав філософію, до мене часто підходили хлопці
з різними запитаннями; вони не могли зрозуміти, чому я подеколи кажу - не знаю.
Дивувалися, що ж то за філософ, котрий на все не має відповіді.
З впевненістю приймаю безсмертя душі.
Я не можу уявити собі, що такі прекрасні та ніжні речі, як мислення, пізнання, побожність,
моральні зусилля, сприйняття краси, уся культура, - що все це могло би пропасти, змарнуватися.
Фізики стверджують, що енергія не може бути втрачена; а як щодо нашої енергії?
Душа рухає матерію, розум надає матерії форму, встановлює ціль і пізнає увесь цей світ.
То невже матерія може бути вічною, а душа ні?
Це було б дивно.
І справді: усе життя свідчить проти смерті.
Можна було б сказати - ми переживаємо себе у своїх вчинках.
Але скільки людей мають таке щастя - передати наступникам свою справжню Життєву Справу?
Дехто боїться смерті, наче чорної діри.
Я її не боюся, багато людей її не боїться.
Багато хто сьогодні боїться смерті через надмірне сибаритство - зніженість, розбещеність
розкошами та неробством - життя для них не є великою драмою, вони прагнуть від нього
їжі та насолоди; вони невіруючі, не сповнені довір'я та самовідданості.
Зрештою, і безсмертя ми проживаємо уже в цьому житті.
У нас немає досвіду життя після смерті, але справжнє,
повноцінне людське життя ми проживаємо лише sub specie aeterni - з погляду вічності...
Карел Чапек "Бесіди з Томашем Масариком", Львів, 2010, "Астролябія", стор. 205-206.