Дощ іде - діти ростуть
Коли Понтифік сходив по трапу, і вітер розвівав його білу одіж,
мені здалося, що це ангел.
Ангел старий, втомлений, тим більше, - бо якби він був молодий
і пружною ходою збігав по трапу, то це одне.
А коли вже тіло не ходить, руки тремтять і плечі похиляє тягар літ,
то просто ж видно неозброєним оком, що цим немічним тілом ру-
хає Дух.
І те біле його одіяння над його плечима здіймається і тріпотить,
мов крила.
Недарма одна жінка сказала: "В Україну янгол прилетів".
Таке реальне враження від нереального Папи.
Якийсь хлопчик, гарненький, схожий на мого сина, розплакався
від потрясіння, йому відкрилося щось, чого, може, дорослі вже й
не здатні збагнути.
Він благословив нашу землю, він назвав мій народ шляхетним народом.
Він повернув мені щастя бути належним до такого народу, а то ж у мене
його весь час віднімали, вщеплювали мені у свідомість, що мій народ не
гордий, що він упосліджений, все стоїть на колінах і ніяк не встане, я вже
звик за ці десять років до такого приниження, з якого виходять тільки у
смерть.
І раптом приїжджає світла людина, яка знімає з тебе це прокляття.
І Терези схитнулись, і знайшли рівновагу з болем.
Я був вдячний, що він звернувся до мого народу мовою мого народу.
Я разом з ним молився різними мовами, був на місцях розстрілів,
і радянських, і нацистських, - у Биківні і в Бабиному Яру.
А вже відлітаючи зі Львова, коли почав накрапати дощ, він сказав:
"Дощ іде - діти ростуть" і наспівав львів'янам пісеньку, ще, мабуть,
свого дитинства - щоб засвітило сонечко і дощ повернувся в небо.
Я потім ще не раз бачив ці кадри по телебаченню, і щоразу мене
вражало обличчя цієї дитини у натовпі.
Не плач, хлопчику. Все буде добре.
Посланець Бога нас благословив.
Я не побожний,ходжу до церкви не часто, поклонів ревно не б'ю.
Я навіть не певний, що Бог створив людей за своєю подобою.
Зліпив із глини, як дід свистульку, і вдихнув душу.
Не з нашим розумом осягнути, як виглядає Бог.
Я тільки знаю, що Той, хто запустив моє серце, Той запустив і Всесвіт.
Ліна Костенко, "Записки українського самашедшего", стор. 159-160
Видавництво Івана Малковича "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", 2011, видання третє
мені здалося, що це ангел.
Ангел старий, втомлений, тим більше, - бо якби він був молодий
і пружною ходою збігав по трапу, то це одне.
А коли вже тіло не ходить, руки тремтять і плечі похиляє тягар літ,
то просто ж видно неозброєним оком, що цим немічним тілом ру-
хає Дух.
І те біле його одіяння над його плечима здіймається і тріпотить,
мов крила.
Недарма одна жінка сказала: "В Україну янгол прилетів".
Таке реальне враження від нереального Папи.
Якийсь хлопчик, гарненький, схожий на мого сина, розплакався
від потрясіння, йому відкрилося щось, чого, може, дорослі вже й
не здатні збагнути.
Він благословив нашу землю, він назвав мій народ шляхетним народом.
Він повернув мені щастя бути належним до такого народу, а то ж у мене
його весь час віднімали, вщеплювали мені у свідомість, що мій народ не
гордий, що він упосліджений, все стоїть на колінах і ніяк не встане, я вже
звик за ці десять років до такого приниження, з якого виходять тільки у
смерть.
І раптом приїжджає світла людина, яка знімає з тебе це прокляття.
І Терези схитнулись, і знайшли рівновагу з болем.
Я був вдячний, що він звернувся до мого народу мовою мого народу.
Я разом з ним молився різними мовами, був на місцях розстрілів,
і радянських, і нацистських, - у Биківні і в Бабиному Яру.
А вже відлітаючи зі Львова, коли почав накрапати дощ, він сказав:
"Дощ іде - діти ростуть" і наспівав львів'янам пісеньку, ще, мабуть,
свого дитинства - щоб засвітило сонечко і дощ повернувся в небо.
Я потім ще не раз бачив ці кадри по телебаченню, і щоразу мене
вражало обличчя цієї дитини у натовпі.
Не плач, хлопчику. Все буде добре.
Посланець Бога нас благословив.
Я не побожний,ходжу до церкви не часто, поклонів ревно не б'ю.
Я навіть не певний, що Бог створив людей за своєю подобою.
Зліпив із глини, як дід свистульку, і вдихнув душу.
Не з нашим розумом осягнути, як виглядає Бог.
Я тільки знаю, що Той, хто запустив моє серце, Той запустив і Всесвіт.
Ліна Костенко, "Записки українського самашедшего", стор. 159-160
Видавництво Івана Малковича "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", 2011, видання третє