І знову Полтава
Чоловік влаштувався на нову роботу після півроку самостійного навчання, повністю змінивши те, чим до цього займався. І звідки в нього береться цей ентузіазм та прагнення вдосконалення? Дуже за нього вболіваю і неймовірно пишаюсь, до того ж тримаю кулаки, щоб в нього все вийшло.
На вихідних вирішили, що вдома нам не сидиться і на день поїхали до Полтави. В Полтаві так само спекотно, як і у нас, тому поїздка вийшла музейно-дружня, в тому сенсі, що походили музеями та погостили в друга.
Є декілька українських міст, в яких я відчуваю себе комфортно - до них хочеться повертатись. З першого ж мого справжнього (не транзитного) візиту до Полтави, який відбувся позаминулого року (невідомо, як мені стільки років вдавалося уникати подорожей до міста-сусіда), я вписала Полтаву до цього списку "моїх" міст. До того в тому списку були Львів, Одеса та Чернівці, можливо, ще Тернопіль.
Найбільше змушують почуватися себе комфортно ті багатовікові стереотипи, в які повністю вкладається образ тієї Полтави, яку бачиш сам, принаймні, на перший погляд.
Дивіться, де ще можуть рости такими гронами вишні?
І височити такі бані?
Два попередніх рази мого перебування в цьому місті залишили декілька "галочок" в моєму уявному нотатнику під назвою "треба зробити". Перша - відвідати музей Котляревського, який кожного разу був або на ремонті, або вже закритий. Тож ось вона, омріяна садиба Котляревського, зсередини.
Другим пунктом був краєзнавчий музей.
Із речами з колекції археологічних знахідок та старожитностей прапрабабусі.
Хлопці надовго зупинялися перед діорамами, які, напевно, найбільше їх вразили.
Окрім лише мамонта...
та чумацьких волів.
Шикарна мапа Європи часу Першої Світової війни "в лицах".
і чудові плакати-афіші:
Знайшли ми і співвітчизника-харків"янина,
і вишиванки-рушники, перед якими хлопці мене покинули на самоті, побігши роздивлятися глиняних баранців та коників.
А цей рушник ввів мене до стану "дежавю", це майже точна копія нашого весільного рушника, який я вишивала за власною "схемою", хоча, звичайно, скоріше мій - копія :)
На вихідних вирішили, що вдома нам не сидиться і на день поїхали до Полтави. В Полтаві так само спекотно, як і у нас, тому поїздка вийшла музейно-дружня, в тому сенсі, що походили музеями та погостили в друга.
Є декілька українських міст, в яких я відчуваю себе комфортно - до них хочеться повертатись. З першого ж мого справжнього (не транзитного) візиту до Полтави, який відбувся позаминулого року (невідомо, як мені стільки років вдавалося уникати подорожей до міста-сусіда), я вписала Полтаву до цього списку "моїх" міст. До того в тому списку були Львів, Одеса та Чернівці, можливо, ще Тернопіль.
Найбільше змушують почуватися себе комфортно ті багатовікові стереотипи, в які повністю вкладається образ тієї Полтави, яку бачиш сам, принаймні, на перший погляд.
Дивіться, де ще можуть рости такими гронами вишні?
І височити такі бані?
Два попередніх рази мого перебування в цьому місті залишили декілька "галочок" в моєму уявному нотатнику під назвою "треба зробити". Перша - відвідати музей Котляревського, який кожного разу був або на ремонті, або вже закритий. Тож ось вона, омріяна садиба Котляревського, зсередини.
Другим пунктом був краєзнавчий музей.
Із речами з колекції археологічних знахідок та старожитностей прапрабабусі.
Хлопці надовго зупинялися перед діорамами, які, напевно, найбільше їх вразили.
Окрім лише мамонта...
та чумацьких волів.
Шикарна мапа Європи часу Першої Світової війни "в лицах".
і чудові плакати-афіші:
Знайшли ми і співвітчизника-харків"янина,
і вишиванки-рушники, перед якими хлопці мене покинули на самоті, побігши роздивлятися глиняних баранців та коників.
А цей рушник ввів мене до стану "дежавю", це майже точна копія нашого весільного рушника, який я вишивала за власною "схемою", хоча, звичайно, скоріше мій - копія :)