Знову про сумне.
Сьогодні в університеті відбулась зустріч із співробітниками, на якій було запропоновано підписатися під зверненням до Президента із проханням підтримати мовний закон. Мене там не було, через що я страшенно спочатку засмутилась, адже більшість просто відмовчалась і тільки після зібрання вже висловлювала своє "фе" на кафедрах. А мені здається, що так не можна, навіть якщо "сенсу сперечатися із фарсом немає, коли всі розуміють, що це фарс". Зрештою, буди звучати, що ХНУРЕ підтимав мовний закон. Юнацький запал, що все-таки жевріє десь всередині і нагадує про активну соціально-політичну юність, вимагає зібрати підписи під аналогічним зверненням але із протилежним проханням, тому що все це дійсно суцільний фарс. Єдине, що я можу знайти у всьому цьому позитивного, це те, що з такими підходами ще трохи і вони дійсно змусять людей викладати та розмовляти українською, просто в знак протесту проти примусу, і голосувати проти цієї шайки ляльководів, що вбачають в нас маріонеток.