Знову про Семена та його пізнання реальності
Коли Семен був маленький ну років 3-4 то грався з маленькими дітками в пісочку, часом в пісочку він та й інші дітки знаходили чи то собачу чи то котячу какашку, вони з цікавістю ліпили з неї різні цікаві на їхній погляд речі, коли стали підростати то хтось із старших дітей сказав, шо то какашки і почав фукати і насміхатись над ними, Семен більше не ліпив з какашок та піску коли знаходив їх в пісочниці то викидав за межі пісочниці. Коли Семен пішов в дитячий садочок то його разом з іншими дітками жорстока вихователька садила какати, шоб потім діти не всирались, і якшо у когось не получалось то дітки ділились какашками, бо наявність какашки це дозвіл гуляти.
Коли Семен пішов в школу то в його класі був хлопець який їв козюльки, але всім було байдуже, був інший хлопчик який всцявся на уроці то з цього ржали до тих пір поки той не виріс як здоровенна обізяна. Ну але коли всі почали підростати то почали й ржати з того хто їв козюльки, ясний пень він припинив їх жерти, куди дівав не відомо, в усіх була версія, шо він складає в коробочку потім вдома поїдає.
Тобто із зростанням у нас нашаровуються якісь штампи соціуму, та приклади поведінки, менше з тим, за козюльками і какашками Я не сумую, ці кляті штампи вбивають дітей в середині нас, ці дибільні норми та догми роблять із нас серйозних, "застьобнутих", замкнутих, зациклених роботів. І більше того коли людина відкрита і поведінка в неї не як у робота, коли людина сприймає реальність без якихось тривог і страхів то до неї починають ставитись із підозрою, шо буцімто чувак мабуть не виріс, дурачок якись. Тут багато про шо можна говорити також про не правильне і викривлене соціумом ставлення до смерті. Із застьобнутими говорити про смерть ще гірше ніж із доктором філософських наук про какашки в пісочниці...
Семен дорослішав в старших класах школи він помітив, шо йому стало цікаво нюхати свої пуки, тут ще один плюс пукати можна навіть коли в класі повно народу, пустив шипуна і балдієш, а всі вішаються, але його цікавили лише свої пуки, так він був егоїстякою крепким, тож після того як дітвора вичислила таємного пердуна то всі вирішили йому помститися, діти домовились наїстись бдзо-гонних страв і затравить своїми пшиками Семена, так урок вони зірвали, училка незважаючи на 20ти градусний мороз була змушена повідкривати всі вікна, бо подумала, шо в школі десь прорвало газову трубу, але провчили падлюку на все життя, Семен більше ніколи не пердів в людяних місцях, хіба на одинці, він продовжував досліджувати свої пуки, навіть в універі. Але одного разу він вртатив цікавість до своїх пуків, на нього напала важка депресія, більше того коли в громадському транспорті чи на зупинках він чув пуки інших людей та вдихав дим від цигарок він почав ненавидіти людей, він лютував і скаженів, його пика і очі наливались кров"ю, його метою було зловити того таємного пердуна на чий пук натрапив його ніс, ну він би його напевно роздер нашматки, розтовк би його рило об асфальт, забризкав би всіх оточуючих його мізками, але він тримався, він накопичував ту прокляту лють, але одного разу зрозумів, шо вона його руйнує, він почав цікавитись прийомами маніпулювання натовпами людей, виявилось, шо запахи грають дуже важливу роль. Семен вивільнив всю ту лють за кілька медитацій, дістав такий чорний клубок, схожий на гнилі кишки зомбака і закопав в садку під сакурою.
А головне Семен зрозумів, шо бути серйозним це серйозна хвороба суспільства, він звичайно намагався лікувати своїх друзів пишучи пости про гівно у фейсбуці, але його сейозно не сприймали, він вирішив їх відпустить і взяв бандуру посцяв під сакуру і пішов грати :)