(no subject)
Ще ось подумала... Я намагаюся все впорядкувати, щоб потім легко було все контролювати. І зтикаюся з тією проблемою, що все не хоче впорядковуватися і постійно випинається за рамки, які я призначаю. Мабуть треба зробити так: треба просто навчитися контролювати хаос. Дозволити всьому траплятися так, як воно вважає за потрібне, але контролювати і корегувати загальний напрямок. Не роз'єднувати, адже все не просто пов'язане між собою - воно перетікає одне в інше і загалом є одним цілим. Тому не ділити, задаючі кожній сфері окремі вимоги, а взяти всю цю багатокомпонентну штуку і рулити нею.
І ще одне. Коли я ставлю цілі - я мрію про ідеал. Ідеальне здоров'я, ідеальні умови роботи, ідеальні умови життя. Я роблю величезну помилку, про яку триста разів читала, але все одно роблю - я думаю, що от коли там, там і там все стане ідеально, от тоді то я і зможу зайнятися чимось великим і важливим. Але ж до тих ідеальних умов я буду йти усе життя і ніколи не прийду. Ось чому всі мої списки з часом припиняють викликати у мене хвилювання, яке я б назвала ентузіазмом і сконцентрованістю. Просто життя змінюється, і деякі речі втрачають актуальність. Дуже смішно про це написано у книжці "Закони Паркінсона", яку мені подарував Баранкін на день народження. Є там розділ про приміщення установ. Суть зводиться до того, що поки якась організація, припустимо, наукова лабораторія, працює в жахливих умовах в якому-небудь гаражі чи підвалі, де постійно не вистачає потрібного устаткування, матеріалів та всього такого - ця лабораторія працює успішно, робить грандіозні відкриття, дуже продуктивно все там відбувається. Як тільки починаються плани побудови нового, зручного, ідеального приміщення для лабораторії та роботи науковців - все згасає. Коли лабораторія переїжджає в це ідеальне місце - вона вже нічого не здатна відкрити. У книжці наведено багато реальних прикладів - усіляки палаци для правлячих організацій і таке інше. Це стьоб, але... Якщо подумати - можна згадати безліч життєвих історій, коли в найгірших умовах народжувалися дивовижні речі.
І що ж тоді зі мною буде, коли я буду жити в ідеальній квартирі та працювати в ідеальному офісі, і сама я буду вся така ідеальна? Якщо в мене вже зараз майже нема запалу... то при ідеальних умовах я стану просто ходячим трупом.
Життєвий драйв з'являється там, де все вирує, а не там, де все застигло у своєму ідеальному стані. Життєвий драйв там, де неважливо, в яку шухлядку поклали цей папірець, або якою ганчіркою пил витирати, а якою - дзеркало. Я реально сварилася на Вадима, коли він взяв не ту ганчірку, щоб протерти стола. От якщо я думаю і переживаю за такі дрібниці, то про яке багате та насичене життя можна говорити?
Отже, концепція помінялася :) Знову :) Я хочу жити.
І ще одне. Коли я ставлю цілі - я мрію про ідеал. Ідеальне здоров'я, ідеальні умови роботи, ідеальні умови життя. Я роблю величезну помилку, про яку триста разів читала, але все одно роблю - я думаю, що от коли там, там і там все стане ідеально, от тоді то я і зможу зайнятися чимось великим і важливим. Але ж до тих ідеальних умов я буду йти усе життя і ніколи не прийду. Ось чому всі мої списки з часом припиняють викликати у мене хвилювання, яке я б назвала ентузіазмом і сконцентрованістю. Просто життя змінюється, і деякі речі втрачають актуальність. Дуже смішно про це написано у книжці "Закони Паркінсона", яку мені подарував Баранкін на день народження. Є там розділ про приміщення установ. Суть зводиться до того, що поки якась організація, припустимо, наукова лабораторія, працює в жахливих умовах в якому-небудь гаражі чи підвалі, де постійно не вистачає потрібного устаткування, матеріалів та всього такого - ця лабораторія працює успішно, робить грандіозні відкриття, дуже продуктивно все там відбувається. Як тільки починаються плани побудови нового, зручного, ідеального приміщення для лабораторії та роботи науковців - все згасає. Коли лабораторія переїжджає в це ідеальне місце - вона вже нічого не здатна відкрити. У книжці наведено багато реальних прикладів - усіляки палаци для правлячих організацій і таке інше. Це стьоб, але... Якщо подумати - можна згадати безліч життєвих історій, коли в найгірших умовах народжувалися дивовижні речі.
І що ж тоді зі мною буде, коли я буду жити в ідеальній квартирі та працювати в ідеальному офісі, і сама я буду вся така ідеальна? Якщо в мене вже зараз майже нема запалу... то при ідеальних умовах я стану просто ходячим трупом.
Життєвий драйв з'являється там, де все вирує, а не там, де все застигло у своєму ідеальному стані. Життєвий драйв там, де неважливо, в яку шухлядку поклали цей папірець, або якою ганчіркою пил витирати, а якою - дзеркало. Я реально сварилася на Вадима, коли він взяв не ту ганчірку, щоб протерти стола. От якщо я думаю і переживаю за такі дрібниці, то про яке багате та насичене життя можна говорити?
Отже, концепція помінялася :) Знову :) Я хочу жити.