як коханй чоловік ходив на Марш рівності
звідси
Дмитро Лисак
Повернувся оце з Маршу рівності. Довелося вставати о 8-й. Вдягнув трохи замалу яскраво-рожеву футболку з написом англійською "Так виглядає фемініст".
День був чудовий, але місто ще не прокинулося - неділя. Кілька кварталів навколо центру були огороджені кордонами з парканами і такою кількістю всяких міліціонерів, ніби зібралися щонайменше розганяти Майдан. На вході стояла рамка металодетектора і толковий підполковник, а також загін кількадесят бійців в камуфляжі з щитами та дубцями, ну і за парканом якась сотня-друга поліції, причому ті, що в уніформі "нової поліції" стояли позаду, а спілкувалися з народом міліційонери старої закалки. Поряд стояли двоє в яскравих жилетках з написами "громадські спостерігачі".
Толковий підполковник повідомив всім, що туди можна тільки учасникам і пресі. А оскільки учасника від неучасника рідна міліція не розрізняла, то учасником вважався кожен, кого попросять пропустити "організатори", тобто волонтери, яки в милі бігали туди-сюди в оціпленому кварталі. Через такий цікавий підхід я думав, що я не пройду, незважаючи на неортодоксального кольору футболку, яку поборник сімейних цінностей скоріше з"їсть, нід вдягне. Паспорта я з собою теж не брав, тому що, вибачте, на Марш рівності тільки за паспортами - це вже якийсь цирк московський. Вся міліція, до речі - і стара, і нова - розмовляла з народом переважно російською, крім випадків, коли вони цитували свої накази.
Перед рамкою накопичилося до десятка невдоволених - люди, які хотіли пройти "туди", але не були учасниками. Серед них був чолов"яга у темному, який знімав на великий телефон розмову з "толковим підполковником", твердячи, що він єпископ якоїсь там церкви і має там бути, і це його священне право на свободу віросповідання, а накази його не пускати незаконні. Підполковник сказав щось в тому сенсі, що всі неучасники не пропускаються, і для єпископів виключень нема. Тим часом підтяглися, начебто, "правосєки" - пару десятків чоловіків у камуфляжі, але без балаклав. Міліціонери пожвавилися, поправили щити і перевірили дубці. Один з чуваків, хлоп років 20-ти, підійшов з телефоном і став знімати діалог єпископа з підполковником. Тим часом у мене зав"язалася богословська розмова з якимось чоловіком в цивільному з приводу неприпустимості їбстися в сраку (він про це казав евфемізмом "врубати задню") та збиратися геям на марші. Я намагався ввічливо опонувати, але все було цілком в рамках пристойного. Поговоривши хвилин п"ять, він побажав мені "переключатися з задньої на першу або на другу" і пішов у справах. Народного невдоволення в свій бік я не помітив, хоча простояв під тими воротами хвилин десять-п"ятнадцять. Люди в камуфляжах, здається, докумекали, що наявними силами міліції можна півдня легко стримати навіть облогу військами Батия і чухали ріпи.
Тут підійшла одна волонтерка і вказала підполковнику на групу з десяти учасників. Я підняв руку і сказав, що я одинадцятий маленький. Впустили без проблем, обхлопавши по боках.
Всередині всякої поліції, пожежників, швидких на одиницю площі було як після стихійного лиха, а може, й більше. В парку Шеченка п"ять нацгвардійців стояли купками в алеях через кожні п"ятнадцять метрів в кожен бік.
Нарешті я дійшов до колони. Людей реально було багато - їх вишикували по десять у ряд, і судячи з кількості рядів, було ніяк не менше двох тисяч. Більше, ніж я чекав. Навколо колони теж було очеплення поліції (кожні метра три периметром, плюс позаду та попереду загони приблизно по півсотні). Я чекав, що поліції буде більше за учасників, але помилився - принаймні на місці це так не виглядало.
Скоро рушили, вигукуючи всяке там "права людини понад усе", "гідність та рівність - кожному" і т.д. Спочатку йшло досить мляво, але під кінець ходи (пройшли може метрів п"ятсот) трохи живіше. Було декілька плакатів та веселкових прапорів. Загалом учасники нічим не вирізнялися від людей у місті - дуже мало було екстравагантного одягу чи фарбованого в неформальні кольори волосся. Спостерігав декілька пар хлопець-дівчина, які трималися за руки і навіть цілувалися, але жодної пари дівчина-дівчина чи хлопець-хлопець, які дозволяли б собі щось більше, ніж просто йти поруч - не помітив. З вікон спостерігало кілька глядачів, навіть з дітьми, але звичайних перехожих, ясна справа, не було. Хода йшла не більше ніж півгодини.
На метро Льва Толстого учасників спрямували вниз, а там спецпоїзди з двома міліціонерами в кожному вагоні розвезли їх без зупинок аж майже до кінцевих станцій. В метро з міліцією був навіть службовий собака. Мені якраз і треба було на вднг.
Загалом вийшло трохи схоже на "марш волі" в огорожі та під конвоєм (кричалка з маршу про якесь там "бунтуй" через це насмішила), але краще, звісно, так, ніж як минулого року.
Дмитро Лисак
Повернувся оце з Маршу рівності. Довелося вставати о 8-й. Вдягнув трохи замалу яскраво-рожеву футболку з написом англійською "Так виглядає фемініст".
День був чудовий, але місто ще не прокинулося - неділя. Кілька кварталів навколо центру були огороджені кордонами з парканами і такою кількістю всяких міліціонерів, ніби зібралися щонайменше розганяти Майдан. На вході стояла рамка металодетектора і толковий підполковник, а також загін кількадесят бійців в камуфляжі з щитами та дубцями, ну і за парканом якась сотня-друга поліції, причому ті, що в уніформі "нової поліції" стояли позаду, а спілкувалися з народом міліційонери старої закалки. Поряд стояли двоє в яскравих жилетках з написами "громадські спостерігачі".
Толковий підполковник повідомив всім, що туди можна тільки учасникам і пресі. А оскільки учасника від неучасника рідна міліція не розрізняла, то учасником вважався кожен, кого попросять пропустити "організатори", тобто волонтери, яки в милі бігали туди-сюди в оціпленому кварталі. Через такий цікавий підхід я думав, що я не пройду, незважаючи на неортодоксального кольору футболку, яку поборник сімейних цінностей скоріше з"їсть, нід вдягне. Паспорта я з собою теж не брав, тому що, вибачте, на Марш рівності тільки за паспортами - це вже якийсь цирк московський. Вся міліція, до речі - і стара, і нова - розмовляла з народом переважно російською, крім випадків, коли вони цитували свої накази.
Перед рамкою накопичилося до десятка невдоволених - люди, які хотіли пройти "туди", але не були учасниками. Серед них був чолов"яга у темному, який знімав на великий телефон розмову з "толковим підполковником", твердячи, що він єпископ якоїсь там церкви і має там бути, і це його священне право на свободу віросповідання, а накази його не пускати незаконні. Підполковник сказав щось в тому сенсі, що всі неучасники не пропускаються, і для єпископів виключень нема. Тим часом підтяглися, начебто, "правосєки" - пару десятків чоловіків у камуфляжі, але без балаклав. Міліціонери пожвавилися, поправили щити і перевірили дубці. Один з чуваків, хлоп років 20-ти, підійшов з телефоном і став знімати діалог єпископа з підполковником. Тим часом у мене зав"язалася богословська розмова з якимось чоловіком в цивільному з приводу неприпустимості їбстися в сраку (він про це казав евфемізмом "врубати задню") та збиратися геям на марші. Я намагався ввічливо опонувати, але все було цілком в рамках пристойного. Поговоривши хвилин п"ять, він побажав мені "переключатися з задньої на першу або на другу" і пішов у справах. Народного невдоволення в свій бік я не помітив, хоча простояв під тими воротами хвилин десять-п"ятнадцять. Люди в камуфляжах, здається, докумекали, що наявними силами міліції можна півдня легко стримати навіть облогу військами Батия і чухали ріпи.
Тут підійшла одна волонтерка і вказала підполковнику на групу з десяти учасників. Я підняв руку і сказав, що я одинадцятий маленький. Впустили без проблем, обхлопавши по боках.
Всередині всякої поліції, пожежників, швидких на одиницю площі було як після стихійного лиха, а може, й більше. В парку Шеченка п"ять нацгвардійців стояли купками в алеях через кожні п"ятнадцять метрів в кожен бік.
Нарешті я дійшов до колони. Людей реально було багато - їх вишикували по десять у ряд, і судячи з кількості рядів, було ніяк не менше двох тисяч. Більше, ніж я чекав. Навколо колони теж було очеплення поліції (кожні метра три периметром, плюс позаду та попереду загони приблизно по півсотні). Я чекав, що поліції буде більше за учасників, але помилився - принаймні на місці це так не виглядало.
Скоро рушили, вигукуючи всяке там "права людини понад усе", "гідність та рівність - кожному" і т.д. Спочатку йшло досить мляво, але під кінець ходи (пройшли може метрів п"ятсот) трохи живіше. Було декілька плакатів та веселкових прапорів. Загалом учасники нічим не вирізнялися від людей у місті - дуже мало було екстравагантного одягу чи фарбованого в неформальні кольори волосся. Спостерігав декілька пар хлопець-дівчина, які трималися за руки і навіть цілувалися, але жодної пари дівчина-дівчина чи хлопець-хлопець, які дозволяли б собі щось більше, ніж просто йти поруч - не помітив. З вікон спостерігало кілька глядачів, навіть з дітьми, але звичайних перехожих, ясна справа, не було. Хода йшла не більше ніж півгодини.
На метро Льва Толстого учасників спрямували вниз, а там спецпоїзди з двома міліціонерами в кожному вагоні розвезли їх без зупинок аж майже до кінцевих станцій. В метро з міліцією був навіть службовий собака. Мені якраз і треба було на вднг.
Загалом вийшло трохи схоже на "марш волі" в огорожі та під конвоєм (кричалка з маршу про якесь там "бунтуй" через це насмішила), але краще, звісно, так, ніж як минулого року.