стосовно вчорашнього маршу
звідси
Nadiya Chushak
ну що ж. як весело, вільно та гідно нам живеться в нашій країні. думаю, ми ще довго будемо відходити від того, що сьогодні трапилося на марші рівності. в мене і далі відчуття голок під нігтями. тому в рамках терапії мусила записати свої хаотичні думки.
насамперед. давайте не будемо поспішно голосно критикувати організаторок та організаторів за те, що все було не "так", м? так, було дуже багато проблем з організацією заходу, які в результаті спричинилися до того що безпека учасниць та учасників була поставлена під дуже серйозну загрозу. але, слухайте сюди, усі розумні люди (розумні люди тут вжито без тіні іронії), які кажуть, що знають "як треба було". соррі. але я думаю, що ваші загалом цілком вірні знання у конкрето цій ситуації могли би виявитися абсолютно не доречними. тому з конструктивним та дуже потрібним критичним фідбеком напевне треба почекати доки в нас всіх заспокояться нерви та перестануть труситися руки, та ми добре все обдумаємо
тим паче, що критикувати і злоститися треба не на організаторів та організаторок, які зробили усе ще могли. перепрошую за банальну та очевидну річ, злоститися треба на Правий Сектор, Свободу, милих мальчіков та девочек із правих тусовок, мера Києва, і навіть президента... давайте займемося любительською арифметикою. на Марші було нехай 300 людей. пройти ми мали нехай 500 метрів. 1, 66 метра на людину. тобто, люди які на нас нападали відмовляють нам у праві на життєвий простір у розмірі нещасних 166 сантиметрів. та що там говорити, адже очевидно, що вони вважають, що свята українська земелька взагалі нас носити не може. війна в Україні не відрізняється від війни в будь-якому іншому контексті в тому сенсі, що вона лише утверджує націоналістичну ідеологію, засновану на виключенні smile emoticon винищені, в умовах війни) небажаних Інших. а носії та ретранслятори цієї ідеології, "прекрасні, браві та мужні захисники Вітчизни" переймають на себе вповноваження впорядковувати навколишній світ згідно своїх уявлень та доводити всім небажаним, шо вони не мають не лише права гуляти гарного сонячного дня берегом ріки, а й дихати ("ось вам димова шашка") та жити ("здохніть, піда%и!").
тому, буцімто адекватні люди, які клянуться своєю демократичністю та ліберальністю, але водночас пишуть речі на кшталт: "лише піда%+и виходять на паради" і "нащо зараз про таке говрити" - ви усвідомлюєте, що саме за вашого потурання в цій країні чиняться злочини ненависті? ви готові взяти на себе відповідальність за пролиту сьогодні кров, і за кров, яка, без сумніву, і далі буде проливатися, нехай не на камери телевізійників, але на вулицях, в дворах та темних під'їздах? адже очевидно, що рівень терпимості у суспільстві не буде змінюватися, якщо ви і далі будете закривати очі та затуляти вуха до того, що вам намагаються сказати ЛГБТКІА+ (та й інші дискриміновані групи) в цій країні.
ну а для всіх ЛГБТКІА+ та людей, які нас сьогодні підтримали - давайте думати про те, що сьогодні сталося конструктивно. знаєте, я теж мрію про час, коли зможу барабанити та горланити не на Гей-Прайді, а на Гей-Шеймі, і критикувати недоліки ліберальної політики ідентичностей, неоколоніальний дискурс прав людини тощо. але попри те, що я завжди намагаюся відійти від концепції лінеарного прогресу (cause it's just lame), на разі мені - зізнаюся - бракує уяви, щоби зрозуміти як я можу реалізувати цю утопічну мрію без того, щоби спершу було гарантоване якесь базове право на свободу мирних зібрань для нас, без того, щоби решта суспільства нарешті таки усвідомила легітимність наших претензій та вимог, а не відмахувалася від нас як від надокучливих ґедзів. якщо у вас є ідеї стосоно того, як вирішити цю дилему - супер. якщо ви не вважаєте, що це дилема - мені теж цікаво буде почути ваші думки. але давайте будемо про це говорити, до того ж говорити про це часто, голосно, на кухнях, на дисукусіях, на площах, віршами, прозою, під караоке і без нього. але давайте все ж говорити, а не жбурляти одне в одного кізяками. ну хіба це будуть кізяки єдинорогів.
Nadiya Chushak
ну що ж. як весело, вільно та гідно нам живеться в нашій країні. думаю, ми ще довго будемо відходити від того, що сьогодні трапилося на марші рівності. в мене і далі відчуття голок під нігтями. тому в рамках терапії мусила записати свої хаотичні думки.
насамперед. давайте не будемо поспішно голосно критикувати організаторок та організаторів за те, що все було не "так", м? так, було дуже багато проблем з організацією заходу, які в результаті спричинилися до того що безпека учасниць та учасників була поставлена під дуже серйозну загрозу. але, слухайте сюди, усі розумні люди (розумні люди тут вжито без тіні іронії), які кажуть, що знають "як треба було". соррі. але я думаю, що ваші загалом цілком вірні знання у конкрето цій ситуації могли би виявитися абсолютно не доречними. тому з конструктивним та дуже потрібним критичним фідбеком напевне треба почекати доки в нас всіх заспокояться нерви та перестануть труситися руки, та ми добре все обдумаємо
тим паче, що критикувати і злоститися треба не на організаторів та організаторок, які зробили усе ще могли. перепрошую за банальну та очевидну річ, злоститися треба на Правий Сектор, Свободу, милих мальчіков та девочек із правих тусовок, мера Києва, і навіть президента... давайте займемося любительською арифметикою. на Марші було нехай 300 людей. пройти ми мали нехай 500 метрів. 1, 66 метра на людину. тобто, люди які на нас нападали відмовляють нам у праві на життєвий простір у розмірі нещасних 166 сантиметрів. та що там говорити, адже очевидно, що вони вважають, що свята українська земелька взагалі нас носити не може. війна в Україні не відрізняється від війни в будь-якому іншому контексті в тому сенсі, що вона лише утверджує націоналістичну ідеологію, засновану на виключенні smile emoticon винищені, в умовах війни) небажаних Інших. а носії та ретранслятори цієї ідеології, "прекрасні, браві та мужні захисники Вітчизни" переймають на себе вповноваження впорядковувати навколишній світ згідно своїх уявлень та доводити всім небажаним, шо вони не мають не лише права гуляти гарного сонячного дня берегом ріки, а й дихати ("ось вам димова шашка") та жити ("здохніть, піда%и!").
тому, буцімто адекватні люди, які клянуться своєю демократичністю та ліберальністю, але водночас пишуть речі на кшталт: "лише піда%+и виходять на паради" і "нащо зараз про таке говрити" - ви усвідомлюєте, що саме за вашого потурання в цій країні чиняться злочини ненависті? ви готові взяти на себе відповідальність за пролиту сьогодні кров, і за кров, яка, без сумніву, і далі буде проливатися, нехай не на камери телевізійників, але на вулицях, в дворах та темних під'їздах? адже очевидно, що рівень терпимості у суспільстві не буде змінюватися, якщо ви і далі будете закривати очі та затуляти вуха до того, що вам намагаються сказати ЛГБТКІА+ (та й інші дискриміновані групи) в цій країні.
ну а для всіх ЛГБТКІА+ та людей, які нас сьогодні підтримали - давайте думати про те, що сьогодні сталося конструктивно. знаєте, я теж мрію про час, коли зможу барабанити та горланити не на Гей-Прайді, а на Гей-Шеймі, і критикувати недоліки ліберальної політики ідентичностей, неоколоніальний дискурс прав людини тощо. але попри те, що я завжди намагаюся відійти від концепції лінеарного прогресу (cause it's just lame), на разі мені - зізнаюся - бракує уяви, щоби зрозуміти як я можу реалізувати цю утопічну мрію без того, щоби спершу було гарантоване якесь базове право на свободу мирних зібрань для нас, без того, щоби решта суспільства нарешті таки усвідомила легітимність наших претензій та вимог, а не відмахувалася від нас як від надокучливих ґедзів. якщо у вас є ідеї стосоно того, як вирішити цю дилему - супер. якщо ви не вважаєте, що це дилема - мені теж цікаво буде почути ваші думки. але давайте будемо про це говорити, до того ж говорити про це часто, голосно, на кухнях, на дисукусіях, на площах, віршами, прозою, під караоке і без нього. але давайте все ж говорити, а не жбурляти одне в одного кізяками. ну хіба це будуть кізяки єдинорогів.