до постановки під питання зв'язку мати-дитина мій фемінізм ще не дійшов :) я погоджуюся із нав'язуванням почуття провини жінці - тільки не лише ж через цей тип контакту! не погоджуюся з рівноцінністю зв'язку дитини до 3х років з мамою та іншими рідними. чимало психологів-практиків доводили мені, зокрема, прикладами, психологічні проблеми в дітей (і в дорослих, звісно), пов'язані з раннім розривом контакту мати-дитина.
я занадто багато читала, якими методами й засобами цей зв"язок формується, щоб не ставити його під сумнів. питання стоїть, власне, дешо по-іншому. на дитину дуже сильно впливає те, що відчувають люди навколо неї. тобто якщо мама сприймала, скажімо, вихід на роботу як трагедію, то й дитина відчуватиме дискофморт. як на мене, набагато більшою є травма від фізичної віддаленності дитини від мами одразу після народження. це те, через що пройшло кілька поколінь людей у Радянському Союзі. оце біда, оце проблема. а коли дворічною дитиною замість мами займаєься тато чи бабуся, котрі цю дитину люблять і на руках тягають -- де ж це травма?
взагалі ідея дитинства як особливого періоду в житті людини з"явилася добре якщо ті самі років двісті тому. до того людство як таке не дуже сильно переймалося дітьми -- новонароджених вбивали, віддавали стороннім людям, віддавали годувальницям, служницям, та кому завгодно... звичайно, якщо дитину доглядають рідні, виживає набагато більше дітей, ніж в чужих людей. однак перебільшувати вагу власне матері в цьому питанні не варто -- тому що батько розвиває такий самий зв"язок із дитиною, якщо постійно нею опікується.
в українських селах діти, особливо маленькі, теж не становили особливої цінності. звичайно, окрім первістків.
Comments 9
я погоджуюся із нав'язуванням почуття провини жінці - тільки не лише ж через цей тип контакту! не погоджуюся з рівноцінністю зв'язку дитини до 3х років з мамою та іншими рідними. чимало психологів-практиків доводили мені, зокрема, прикладами, психологічні проблеми в дітей (і в дорослих, звісно), пов'язані з раннім розривом контакту мати-дитина.
Reply
питання стоїть, власне, дешо по-іншому.
на дитину дуже сильно впливає те, що відчувають люди навколо неї. тобто якщо мама сприймала, скажімо, вихід на роботу як трагедію, то й дитина відчуватиме дискофморт.
як на мене, набагато більшою є травма від фізичної віддаленності дитини від мами одразу після народження. це те, через що пройшло кілька поколінь людей у Радянському Союзі.
оце біда, оце проблема.
а коли дворічною дитиною замість мами займаєься тато чи бабуся, котрі цю дитину люблять і на руках тягають -- де ж це травма?
Reply
(The comment has been removed)
ну, може, років з двісті.
до того тим ніхто не морочився взагалі.
Reply
(The comment has been removed)
до того людство як таке не дуже сильно переймалося дітьми -- новонароджених вбивали, віддавали стороннім людям, віддавали годувальницям, служницям, та кому завгодно...
звичайно, якщо дитину доглядають рідні, виживає набагато більше дітей, ніж в чужих людей.
однак перебільшувати вагу власне матері в цьому питанні не варто -- тому що батько розвиває такий самий зв"язок із дитиною, якщо постійно нею опікується.
в українських селах діти, особливо маленькі, теж не становили особливої цінності. звичайно, окрім первістків.
Reply
(The comment has been removed)
Reply
Leave a comment