Раз, два, три - БАКАЛАВРИ!
Червень
Липень
Серпень
2010те літо виявилося надто реактивно-швидким (supersonic, як сказав би розумний дядько О. О. Бєляков). То було найкоротше літо з усіх моїх шкільних-студентський літ. Літо, поділене на дві частини: до і після бакалаврського диплому. Літо з нервами, сльозами, підсмаженими мізками і гучно відгуляним випускним вечором, а згодом - Карпатами, сварками і поверненням в рідні краї (нарееешті!!).
Аж поки я не вийшла на сцену нашого актового залу і не взяла до рук свого диплома, я не відчула, шо найбільший шмат мого уніветситетського навчання вже плетнається позаду. Ми (себто наша славнозвіста 8ма підгрупа) відсиділи останню пару англійської мови, вислухали настанови щодо держекзамену від нашої викладачки ("Oh, my God! You're just impossible!" - то є її найзнаменитіша цитата)) ), Ми успішно (принаймні я) пережили останню сесію - екзамени у нашої підстаркуватої прибацаної німкені, меланхолічної викладачки зарубіжної (дарма я напередодні сміялася з Ф. Г. Лорки - через нього в мене 4 (( ), професора Булатецької (не така вже вона і грозна тьотя). Ми згризли собі всі нерви, нігті, пальці, ручки і всю науку, яка вмістилася у форматі ста екзаменаційних питань з першого ДЕРЖу. Я і плакала, і Персен пила, і на людей кидалася, і страждала від безсоння, що всі з мене сміялися. Та як виявилося, то зовсім не боляче, і Бєляков з головою комісії зовсім не кусалися, і за кафедрою було легко і просто відповідати. Тільки хіба ж я знала, шо не ФІтцджеральд, а ФітцджЕральд написав Грейт Гетсбі. Хай пробачить мене за це Сан Санич! Зате я отримала свої заслужені А (з франсе - ще й з відзнакою!). І була задоволена, як слон! ))
Ми розпили Павлівського в Майдані, згадали наші студентські чотири роки. Потім наревілися на врученні, потім випили, випили, і потім ше раз випили. Наступного дня зі сміхом усе згадували (як я поцілувала лобом вхідні двері, як писала Надін побажання вимкненою ручкою, як Руслинка на столі витанцьовувала). Сумно було від того, шо це востаннє ми отак всі разом "куражимося", але нє, чорт забирай, ніяке то не востаннє! Хай Руся у Львові, Вовіч в Ю Ес Ей, а Дармоєдова ніжиться під італійським сонцем, ще не вмерла 8ма підгрупа!!!
Кажут, університетська дружба найміцніша? Є шанс дізнатися.
Та й отако! ))
Вовіч, Бука! Збоку ще мали бути ви (
Липень
Серпень
2010те літо виявилося надто реактивно-швидким (supersonic, як сказав би розумний дядько О. О. Бєляков). То було найкоротше літо з усіх моїх шкільних-студентський літ. Літо, поділене на дві частини: до і після бакалаврського диплому. Літо з нервами, сльозами, підсмаженими мізками і гучно відгуляним випускним вечором, а згодом - Карпатами, сварками і поверненням в рідні краї (нарееешті!!).
Аж поки я не вийшла на сцену нашого актового залу і не взяла до рук свого диплома, я не відчула, шо найбільший шмат мого уніветситетського навчання вже плетнається позаду. Ми (себто наша славнозвіста 8ма підгрупа) відсиділи останню пару англійської мови, вислухали настанови щодо держекзамену від нашої викладачки ("Oh, my God! You're just impossible!" - то є її найзнаменитіша цитата)) ), Ми успішно (принаймні я) пережили останню сесію - екзамени у нашої підстаркуватої прибацаної німкені, меланхолічної викладачки зарубіжної (дарма я напередодні сміялася з Ф. Г. Лорки - через нього в мене 4 (( ), професора Булатецької (не така вже вона і грозна тьотя). Ми згризли собі всі нерви, нігті, пальці, ручки і всю науку, яка вмістилася у форматі ста екзаменаційних питань з першого ДЕРЖу. Я і плакала, і Персен пила, і на людей кидалася, і страждала від безсоння, що всі з мене сміялися. Та як виявилося, то зовсім не боляче, і Бєляков з головою комісії зовсім не кусалися, і за кафедрою було легко і просто відповідати. Тільки хіба ж я знала, шо не ФІтцджеральд, а ФітцджЕральд написав Грейт Гетсбі. Хай пробачить мене за це Сан Санич! Зате я отримала свої заслужені А (з франсе - ще й з відзнакою!). І була задоволена, як слон! ))
Ми розпили Павлівського в Майдані, згадали наші студентські чотири роки. Потім наревілися на врученні, потім випили, випили, і потім ше раз випили. Наступного дня зі сміхом усе згадували (як я поцілувала лобом вхідні двері, як писала Надін побажання вимкненою ручкою, як Руслинка на столі витанцьовувала). Сумно було від того, шо це востаннє ми отак всі разом "куражимося", але нє, чорт забирай, ніяке то не востаннє! Хай Руся у Львові, Вовіч в Ю Ес Ей, а Дармоєдова ніжиться під італійським сонцем, ще не вмерла 8ма підгрупа!!!
Кажут, університетська дружба найміцніша? Є шанс дізнатися.
Та й отако! ))
Вовіч, Бука! Збоку ще мали бути ви (