Чергове засідання жителів-учасників фірми «Мариночка».
- Ну що, як будемо святкувати день заснування нашої фірми? - запитав шеф усіх присутніх.
- Я вважаю у нас немає приводу для свята.
Все повернулися до того краю столу, звідки донісся цей голос. Це була бугалтерка, про яку згадали пару раз в «Історіях жителів мозку»», а потім так і не дали слова.
- Шановна, а з якого ви відділу? І хто ваш опонент.
- Я числюся у відділі рефлексій і саморефлексій, в мої обов*язки входить аналіз минулого.
- І що у нас з минулим?
- Паршиво. 38 й рік пройшов так… Розумієте, я ж не просто згадую, я намагаюся зрозуміти де ми (або інші люди) могли повестися по-іншому. І я прийшла до висновку, що ніде. Фізичних перепон, звичайно, не було. Але була перепони психологічні. Афективний розлад - це не фунт ізюму (чи як там ця приказка українською). А інші люди просто діяли в парадигмі своїх і чужих інтересів.
- Знаєш, результат будь-якого аналізу свого досвіду буде печальним. Просто тому, що негативний досвід кориснішим за позитивний.
- Все-одно. Такого божевільного року в нас не було ніколи. Стільки суспільних зв*язків ми ще не втрачали. І серед них кілька дуже важливих. При чому таких, що не повернеш.
- Це правда. Проте я вважаю, що нам все-одно є що святкувати. Наша фірма ще тримається. І раз вона пережила такий рік, то їй по силах пережити й гірше.
- Поживем-побачим.