Древнє закляття

[marynochka]

У кожного свій духовний шлях. І у кожного свої мантри для аутотренінгу. Коли я була дитиною, зі мною дружили мої однокласники і хлопчики і дівчатка. Коли почався період статевого дозрівання, я якось випала із кола їхніх інтересів. Хлопців я не цікавила, а дівчатам було незручно обговорювати зі мною свої походеньки. Ну і мені треба було якось прийняти цей факт, якось навчитися не ображатися на людей, якось навчитися не прагнути любові і дружби на рівних. Якось навчитися не дивитися в бік тих, хто не хоче тебе бачити. Якось примусити себе відпустити цих людей.

І я сьогодні згадала, що мені тоді дуже допомогло! У журналі Однокласник за 94 рік (мені було тоді 12) був опублікований такий вірш Світлани Жалінської (найшла на читанці по обкладинці)

не оглядайся на зруйноване місто
чи ти хочеш побачити
свого улюбленого плюшевого ведмедика
скаліченого уламками цегли
не оглядайся
не дивись
на сім оранжевих апельсинів
що впали у чорний колодязь
серед них
розсічений надвоє місяць
чорний попіл
повільно кружляє і падає
на апельсини на місяць на воду
не оглядайся на зруйноване місто
послухай
мудрої перестороги древніх
тоді
вийдеш із підземелля
з воскреслою втратою
і не загубиш душі
в соляному стовпі
не оглядайся на зруйноване місто
не оглядайся
трави росою ранковою
вмиють запилені босі ноги

Я ніколи не знала цей вірш напам*ять, але саме він виручив мене в мої 16, коли треба було бути сильною щоб зберегти обличчя.

Справжній духовний досвід - він з нами назавжди. Та маленька відчайдушна самотня дівчинка - вона завжди в мені. Я справилась з людською байдужістю і жорстокістю тоді. Я справлюся і сьогодні. Я пам*ятаю свої заклинання.




https://marynochka.dreamwidth.org/766026.html